Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

25-РІЧЧЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ… [Випуск № 1283]

Рівно 25 років тому ми ще не мали своєї суверенної держави. Незалежність назрівала довго й болюче, а прийшла неочікувано і швидко. Але чи впорались українці з таким подарунком долі, чи змогли побудувати країну мрії - відповісти ствердно не може ніхто. Ми знайшли рівнян, які стояли біля витоків незалежності й попросили їх пригадати, як це було.  Першому поколінню людей, народжених в незалежній Україні, складно уявити, що колись розмовляти українською, чи демонструвати синьо-жовтий стяг було вкрай небезпечно. Анатолій Коломис  із Квасилова пригадує, що наприкінці 80-их, коли працював на будівництві, разом з товаришами не раз чинив такі націоналістичні «диверсії».  
• У центрі Квасилова підняли прапор, поставили щоглу. Зранку вже йдемо на роботу, а там червоно-синій прапор. Їде кран на роботу, я підганяю той кран, залажу, знімаю червоно-синій – вішаю свій. Ввечері мене викликають у міліцію і кажуть, що це вже наруга над державною символікою. Дивно це згадувати, але отак ми ні на що не зважали.
Предтечею Незалежності було створення у 1989-му при палаці «Хімік» Товариства шанувальників української мови та культури імені Тараса Шевченка. Головував там Василь Червоній. Невдовзі на базі цих гуртків Червоній, а також його однодумці-націоналісти Іван Демянюк, Микола Поровський, Борис Степанишин, Олекса Новак й інші засновують Народний Рух України за перебудову. У Рівному цей рух почав набирати обертів буквально у 89-му році, коли вже була проведена установча конференція. А в 90-му році демократичні сили мали більшість в міській раді.
Народний рух готував грунт для української незалежності – проводили зустрічі з людьми, розповідали їм про національну ідею, організовували акції, виїжджали на Берестечко і все це на свій страх і ризик, - розповідає свідок та учасник тих подій, рухівець Мирослав Семанів:
• Опір був надзвичайно сильний. Це комуністи, сексоти, кагебісти, люди продажні, дивилися, де була сила влади – там були вони.
Незалежність назрівала. Переломним моментом став серпневий путч, коли   самопроголошений ГКЧП намагався усунути від влади Михайла Горбачова. У Рівному за цими подіями спостерігали здалеку і з острахом.
• Мені, здається, не дуже багато людей вірили, що з того щось вийде. Навіть коли 19 серпня 1991 року ГКЧП було, то чесно скажу, розгубленість тоді була у всіх, й у мене в тому числі. І дії почались тільки через кілька днів, коли люди зрозуміли, що ГКЧП це фікція, а в Росії Єльцин дійсно підняв людей – отоді вже почались дії й на українській території, - пригадує Роман Василишин, який був першим в незалежній Україні представником Президента  в області (1992—1995 рр.).
Увечері 24 серпня 1991 року у Києві збираються депутати Верховної Ради. На розгляді парламенту - постанова про проголошення незалежності, одразу після неї – вирішальне голосування за Акт незалежності. Роман Василишин розповідає:
• Я ж був на засіданні Верховної Ради, був запрошений і сидів біля мене Микола Несенюк. Спочатку перерву оголосили перед голосуванням, зрозуміло чому, бо якщо комуністи не проголосують, то нічого з цього не буде. Значить треба, переконати комуністів, щоб голосували…Каже Несенюк: «Нічого не буде». Я кажу: «Миколо, все буде»! І голосують: 356 ЗА, 4 ПРОТИ. - «Ну що, - кажу, Миколо»? - «А як же це так»? – «А дуже просто: всі бояться, хоч ніхто ще не знає, що з цього вийде».
В той день всі слідкували з екранів телевізорів за подіями в парламенті, а мітинги та урочистості з нагоди незалежності на Рівненщині розпочались наступного дня.
• Відчувався дух відродження. Всі, хто були проти України, вже почали ховатися, думки свої приховувати. Ми їх вичисляли, але вже було зрозуміло, що ворог скритний, він любить силу, а сила тоді вже була на нашій стороні, - особливо піднесено пригадує Мирослав Семанів.
Великі надії покладали на суверенну Україну, яка так довго йшла до своєї незалежності і отримала її безкровно: країна мала бути велика, всеосяжна, з твердими кордонами…  На старті молода Україна мала великий потенціал і ресурси, але що з цим багатством робити – керманичі не знали, - каже Роман Василишин:
• Тоді Верховна Рада була зовсім інша – тоді ніхто не думав ні про які гроші. Тоді вони дійсно вирішували, як побудувати державу.  Не знали як. Дійсно, не знали як. Не було уряду. Не було законів, не було нічого. А потім потихеньку прийшли люди, які знали, як покласти собі у кишеню.
Ми попросили героїв нашого матеріалу підсумувати свої почуття і думки з приводу незалежності:
Анатолій Коломис: «Для мене зараз жити краще, ніж тоді було. Може ми у своїй свідомості не дуже змінились. Ота совкова ідеологія вона дуже заразна».
Роман Василишин: «Ця агресія, яка є сьогодні, це розшарування суспільства... Багато людей, які не вірять в державу і от ми, як Кравчук говорить, «маємо те, що маємо».
Мирослав Семанів: «Має бути українська влада, має бути український дух і строго до влади мають приходити не торгаші, не продавці оселедцю і унітазів, які заповнили всі лавки депутатські. Вони готові вмерти за свій магазин, за бочку з оселедцем, але не за Україну».
І все ж оптимізм – визначальна риса українця. Скільки б не помилялись, не розчаровувались, ми, навіть й без підстав, продовжуємо вірити, що усе зміниться і найкраще ще попереду. 25 – це час ставати дорослими!

Розмовляла Ірина Михайлевич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.