Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

ЛЮБИВ УКРАЇНУ І ВИСОКО ЦІНУВАВ БІБЛІОТЕКУ [Випуск № 1281]

12 років тому, 8 серпня 2004 року, перестало битися серце видатного українського педагога, літературознавця, просвітянина, громадського діяча, кандидата педагогічних наук (1975), професора,  Лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (1995) Бориса Ільковича  Степанишина. Сьогоднішня  стаття про нього, як особливого поціновувача бібліотечної справи.

Існує багато публікацій про роль бібліотеки в житті і діяльності читачів. Але надзвичайно мало таких, які б розкривали провідну роль користувачів для розвитку книгозбірень. Саме такій визначній і неоднозначній діяльності Бориса Ільковича Степанишина у Рівненській державній обласній бібліотеці присвячена ця публікація.
 Я розпочала свою трудову діяльність у Рівненській державній обласній бібліо- теці у 1986 році на посаді директора. Це був період горбачовської перебудови. На той час Б. І. Степанишин вже був користувачем бібліотеки. Щорічно мав читацький формуляр під № 1. Я не була з ним знайома, бачила його в холах бібліотеки і читальних залах дуже часто, можливо і двічі на тиждень, завжди з великим портфелем і валізкою, повною книг і часописів. Скоро дізналась, що він користується певними привілеями у бібліотеці, наприклад, отримує новинки періодики одним з перших з дозволом виносу її з читальних залів за межі бібліотеки. Колеги запевняли, що він – «надійний читач» – читає швидко, повертає вчасно. А читав він багато і дуже різносторонньо, про це згадують бібліотекарі.
Серед бібліотечних працівників мав друзів, однодумців, мабуть, рівних за інтелектом людей, з якими любив поговорити. Бібліотекар Олександра Лехицька була серед таких. Вона працювала у відділі обслуговування документами іноземними мовами, багато читала, дотримувалася сталих моральних життєвих принципів. За освітою була вчителем французької мови. Гадаю, що не останню роль в її житті відіграв Б. І. Степанишин. І саме за його підтримки вона взялася за переклад з оригіналу з французької мови двох творів Патріка Ковена і Беатрікс Бек, які були надруковані в журналі «Всесвіт» у 1997, 2000 роках.
Для наповнення просвітницької бібліотеки він доклав неабияких зусиль і дуже беріг книги. Тому, згадану колекцію книг передав лише на декілька років, бібліотекарі вели облік її використання і пропагували її. Він цим цікавився і зрештою погодився передати її назавжди у фонд бібліотеки. Книги і зараз користуються попитом. Це близько 100 оригінальних неадаптованих книг з різних галузей знання англійською мовою. У 1999 році Борис Ількович долучився до формування збірника статей «Історія бібліотечної справи Рівненщини», який укладала Рівненська державна обласна бібліотека. Його стаття «Книгозбірня, читальня, картотека – читач» представляє історію створення бібліотеки і читальні обласного об’єднання «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Борис Ількович зробив висновок, що «Рівне і Рівненщина – це край бібліотек, що в його культурологічній характеристиці книгоманія є вагомою, а може, і визначальною рисою». Обласну книгозбірню називає флагманом «флотилії» бібліотек області.
Читаючи статтю, відчуваєш любов і гордість за роботу з формування фонду просвітницької бібліотеки, шанування до усіх авторів, меценатів і діаспори, що долучились до її укладання. Він прогнозував і її майбутнє. «Якщо і надалі генеральною лінією її діяльності буде орієнтація на формування національної свідомості читачів, плекання в них ідеалу українця, плюс спрямованість на рідкісну книгу і таке ж рідкісне патріотичне видання, – то можна сміливо пророкувати їй блискучу біоррафію і незрадливу любов широкого кола вдячних читачів»
Ділові стосунки були у Бориса Ільковича з завідуючою читальним залом Ніною Олексіївною Нікітіною. Вона високо цінувала його поради і зауваження. Завдячуючи «патронату» Бориса Ільковича, російськомовна Ніна Олексіївна прекрасно оволоділа українською мовою і стала на десятиріччя найкращим у бібліотеці популяризатором української літератури та історії, історичного краєзнавства.
Пожвавилась масова робота бібліотеки. Кожен захід був подією. Бібліотекарі представляли друковані джерела, відшуковували компетентних людей для подання інформації під «новим кутом». Серед науковців, які самі виявляли ініціативу участі, а також пропонували тематику заходів, був Борис Ількович. Він відвідував усі заходи бібліотеки. Після кожного давав зауваження. Чи хотіли б ми слухати їх, чи ні, його це не обходило. Його зауваження були безапеляційними, а ще найважливіше – справедливими і доцільними.  У цей час я познайомилася з Борисом Ільковичем особисто. Він спитав дозволу прийти до мене на прийом і поговорити про бібліотечні справи. Прийшов, відрекомендувався, поводився просто. Вів розмову без притиску, спокійно, без напруження, вислуховував мої міркування, міркування молодої людини з іншою ідеологією. Розмова торкалася мови. Був вражений, що у бібліотеці документація велася українською мовою з часу українізації (у 60-і роки). А от те, що персонал бібліотеки говорить російською мовою засуджував і казав, що це є недопустимо. Вважав, що кожний бібліотекар має бути просвітянином і національно-свідомим членом суспільства.
Він вважав, що я, як директор, маю впливати на працівників, на їх усвідом- лення щодо вживання української мови, ставлення до процесів відродження національної свідомості у суспільстві, спричинятися усіма формами бібліотечної роботи до популяризації української мови, української літератури, української історії, мистецтва. Борис Ількович висловив прохання переглянути наш підхід до укладання систематичного каталогу і систематичної картотеки статей, а саме щодо використання російської мови у написанні роздільників каталогу. Я намагалася пояснити, що роздільники формуються відповідно до «Таблиць Бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК)». Вони є авторськими і не можуть бути довільно перекладеними на українську мову. Він був непохитним і наполягав на тому, що це необхідно зробити силами бібліотекарів і не чекати вказівок з Києва і яких-небудь перекладів «Таблиць ББК». Внутрішньо ми з ним погоджувались. Адже змінилася геополітична ситуація. «Таблиці…» відображали ідеологічні підходи, що панували у СРСР, необхідно було по-новому подавати матеріали з національної тематики та нові поняття у галузі суспільних наук. Але усі діючі інструкції забороняли нам це робити. Коли Борис Ількович виходив з мого кабінету, він сказав, що ніколи не полишить бібліотеку без своєї опіки. Це слово він витримав. Таких розмов було декілька, але усі вже не у кабінеті, а при нагоді: після заходів, у холах бібліотеки. Про кожний напрямок роботи бібліотеки він мав своє бачення і думку. А переклад «Таблиць ББК» було зроблено завідуючою відділом обробки літератури Аллою Іванівною Данилюк у 1991 році і за цими новими роздільниками українською мовою було відредагоапно систематичний каталог. «Доповнення і виправлення до Бібліотечно- бібліографічної класифікації» у виді рекомендацій від Державної бібліотеки України надійшли у 1992 році. У 2010 році до 70-річчя заснування бібліотеки був укладений ретроспективний бібліографічний покажчик «Літопис головної книгозбірні Рівненщини», у якому відображено документи про діяльність бібліотеки з 1940 по 2009 роки. Коли я переглянула іменний покажчик на прізвище Б. І. Степанишин, я побачила значний перелік статей про діяльність бібліотеки. Статті написані у ті ж 90-ті роки, коли Борис Ількович був надзвичайно завантажений різними роботами, наприклад, викладав у інституті, організовував виховний процес для студентів, вів університет товариства  «Просвіта». Брав активну участь у мітингах, політичних подіях, виступав багато, бував усюди.
Про що ж писав Степанишин Б. І. Одна з перших статей написана про бібліотеку після прийняття Закону України «Про мову в Українській РСР». Стаття називається – «Байдужих не може бути»  та розкриває його стурбованість щодо русифікації бібліотек. У статті він розповідає про свої візити до бібліотек міста і області, називаючи їх «рейдами». Про обласну книгозбірню він пише, як про таку, що успішно відроджується. Зокрема, описує спільні засідання ради з комплектування фонду, які були присвячені коригуванню передплати періодичних видань. Борис Ількович не міг змиритися з тим, що співвідношення україномовних видань до російськомовних було один до шести. Деякі українські часописи не були представлені. На той час україномовні видання були представлені в державі у незначній кількості, тому покращення асортименту відбулось лише у співвідношенні два до шести. У вищезгаданій статті подана нещадна критика щодо укладання російською мовою довідкового апарату, формулярів читачів, поличних роздільників та іншої друкованої продукції. Резонансною була стаття «Зупинились на півдорозі» у газеті «Волинь» (жовтень 1992 року). Віддаючи належне схвалення роботі бібліотеки з дерусифікації, Борис Ількович схвально оцінив «набуток у науковій бібліографії бібліотеки – укладання Катериною Краєвською анотованого бібліографічного покажчика «340 років Берестецькій битві». Пошановані і методисти бібліотеки за створення «понад десяток багатющих сценаріїв – «Душі людської доброта», «ХХ вік не просто пережити» (про Стуса, Галету, Чубая) та ін., а головне до усіх свят українського календаря. Земний уклін Вам за це, невсипущі трудівниці» .
 Він зрозумів ідею бібліотеки, яка здійснює культурно-освітню діяльність не хаотично, а маючи певну систему, циклічність і чітку орієнтацію на групи користувачів та їхні потреби. Підтвердження тому  у назві і змісті статті «Рівненський факультатив», Борисом Ільковичем ретельно, достовірно, правдиво із захопленням описано роль бібліотекаря в цьому процесі – завідуючої відділом літератури з мистецтва Розалії Пилипівни Мельник. Розалія Пилипівна – непересічна особистість, є фундатором цього відділу, але її власна активна позиція щодо національного відродження не давала «пасти задніх» працівникам інших відділів. Своїми заходами Розалія Пилипівна «привела» у бібліотеку твочих людей: митців різних жанрів. Прем’єри книг, виставки образотворчого мистецтів, вільні незаангажовані формалізмом засідання клубів і сьогодні у пам’яті людей. Щоб підкреслити достовірність своєї думки, Борис Ількович у текст статті вводить інтерв’ю з учасниками заходів, і думка його стверджується ними. У 1996 році побачив світ навчальний посібник «Методика культурологічної діяльності». Це – монографія, яка складається з трьох частин, 358 сторінок, де поєднано методику викладання теорії та історії української та світової культури і методику культурологічної діяльності. До основного тексту додано близько 150 сторінок текстів сценаріїв з українознавства.
 Борис Ількович, як людина високого інтелекту, бачив майбутнє українців у високоінтелектуальних особистостях духовно, збагачених і натхненних національною ідеєю. Працівники бібліотеки сприйняли нагородження Бориса Ільковича Державною премією як близьку подію, майже таку, що мала причетність до бібліотеки. В книгозбірні були організовані розгорнуті книжкові виставки його публікацій, сам він відмовився від будь-яких заходів на своє вшанування з цієї нагоди. Останнім часом він відвідував бібліотеку у супроводі дружини. Світла голова, світлий розум і тіло, яке слухалось хвороби, і вона прогресувала… У березні 2006 року, коли Б. І. Степанишина вже не було серед живих, у бібліотеці відбулась презентація його підручника «Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка в школі» . Ця книга була видана за життя автора у 1999 році у Києві величезним накладом – 5 тис. примірників. Лише частина накладу була розповсюджена, основна частина 8 років пролежала на складі. Завдячуючи старанням сина, Сергія Степанишина, книга отримала друге життя. Її побачили вчителі-словесники. У залі було багато людей, усі були схвильовані. Кожному було, що пригадати про педагога, просвітянина, друга, батька, читача бібліотеки, громадського діяча нашого краю. Сергій Борисович Степанишин продовжує справу батька. Сьогодні він доклав чимало зусиль, щоб у бібліографічному покажчику щонайповніше був представлений науковий доробок батька.  І цей бібліографічний покажчик,  і сучасна діяльність обласної бібліотеки з її успіхами, і нові користувачі, які стають нашими прихильниками  – все це данина вдячності читачеві книгозбірні – Борису Ільковичу Степанишину, який любив Україну і цінував бібліотеку як інститут, що допомагає будувати національну свідомість людини.
Ярощук В. П., директор Рівненської державної обласної бібліотеки, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.