Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Видатна перемога українців над москалями під Конотопом [Випуск № 1278]

Після смерті Богдана Хмельницького гетьманом став Іван Виговський, кандидатура якого не влаштовувала козацькі низи і частину старшини, яка швидше керувалася власними амбіціями, ніж державними інтересами України. У травні 1658 року Іван Виговський за допомогою кримських татар придушив виступ полтавського полковника Мартина Пушкаря, котрий підтримував тісні стосунки з Москвою, а 6 (16) вересня уклав Гадяцький договір з Річчю Посполитою.  Значна маса козацьких низів і старшина з промосковськими поглядами знову, опираючись на воєвод, зробила своїм гетьманом Івана Безпалого. Почалися бойові дії в районі Лохвиці і Ромен між військами Виговського (Канівський, Черкаський, Чигиринський, Корсунський полки) і московським військом князя Ромодановського і Безпалого. В цих умовах з Москви у січні 1659 року вирушило нове військо на чолі з князем Трубецьким, яке налічувало до 150 тис. чоловік, згідно даних російського історика С. М. Соловйова . Військо Трубецького йшло у Посулля, до містечка Костянтинів, але стратегічне розташування Конотопа з півночі загрожувало ударом проти московського війська з двох напрямків і тому московські війська змушені були приступити до облоги Конотопа. Напередодні вони захопили Срібне , де знаходився прилуцький полковник Дмитро Дорошенко. В цих умовах, коли московські війська перебували лише у Києві та Посуллі, позиції Москви в Україні виявилися надзвичайно слабкими, що змушувало Олексія Михайловича йти на значні поступки. Він був готовий навіть на угоду з Виговським на умовах Гадяцького договору, статей якого він ще й не бачив та на виведення військ боярина Шереметєва з Києва . Ці умови замирення з Виговським були доведені до князя Трубецького, під керівництвом якого в січні 1659 року на Україну вирушило величезне, до 150 тис. чоловік за одними, близько 35–50 тис. — за іншими даними.
Напрям руху військ — у Посулля, в містечко Костянтинів, для посилення угруповання Ромодановського-Безпалого. Але з півночі надмосковське-заколотницькими військами нависали Прилуцький, Ніжинський і Чернігівський полки, які могли б завдати потужного удару у фланг і тил, а також відрізати ворожі війська від метрополії. Ключову роль тут відіграла Конотопська фортеця. В її напрямку і вирушило московське військо, попередньо захопивши Срібне. При цьому московське військо, очолюване князем Пожарським, проявило звірячу жорстокість по відношенню до невинних мешканців міста.
У середині квітня московські війська підійшли до Конотопа, а 21 квітня почалася обстріл міста. Конотоп на той час являв собою потужну фортецю. Опис 1654 року говорить, що місто Конотоп стоїть на річці Конотоп. Від посаду до ріки зроблено острог з дубових стовбурів. У фортеці було четверо проїзних воріт, на воротях і по острогу башт немає. Рів з двох боків захищав фортецю, всередині якої було дві дерев’яні церкви — Пресвятої Богородиці і святого великомученика Георгія. Фортеця мала 4 чавунних пищалі на колесах.
Поряд з цим укріпленням знаходиться інше, з трьох боків оточене валом і ровом, а з четвертого — долина ріки Конотоп. Земляний вал в багатьох місцях обвалився. Над рікою Конотоп у «земляному городі» — панський двір, поряд з ним, над обривом гори, ще одне укріплення, з трьох боків оточене ровом, а біля ріки «стоячий острог» до води, для користування в період осади. Між «земляним городом» і дворовим острогом влаштовані проїзні ворота, а через рови проходить міст, що на час опису обвалився. У «земляному городі» і панському дворі немає садиб жителів, а лише панські хороми . Скоріше за все, ці споруди мали вільне розташування. За описом 1654 року архітектор В. В. Вечерський зробив графічну реконструкцію укріплень. Він вважає укріплення бастіонними, без башт . Уявлення про міські укріплення лише за даними письмових джерел і планів далеко не повні без археологічних матеріалів.
Вважається, що замок Конотопа займав південно-східну частину підвищеної ділянки лівого берега ріки Єзуч (можливо, вона звалась Конотоп чи Конотопка) при впадінні струмка Зеленчак. Рів з північного боку починався від яру — відгалуження долини річки і, можливо, підходив до іншого яру — відгалуження долини струмка Зеленчак. Оскільки опис Конотопа 1654 року вказує, що джерелом води є р. Конотоп, то поміщати «земляний город» і «панський двір» над струмком Зеленчак, а не над річкою Єзуч, недоцільно. Швидше всього, мова може йти про розташування їх на північ від замка Конотопу. На даний момент місце розташування замкових укріплень, які штурмувало московське військо в 1659 р. залишається до кінця не з’ясованим. Навіть просте співставлення технічних характеристик тогочасних московських гармат, повідомлень письмових джерел і картографічного матеріалу породжують багато запитань.
Гарнізон фортеці налічував збірний загін з 4 тис. козаків Ніжинського, Прилуцького та Чернігівського полків. Міські жителі, що більш як на три чверті складалися з ремісників та торговців, очевидно, також підтримували гарнізон. Протягом довгого часу — від середини квітня до кінця червня — захисники Конотопа затримували біля стін міста величезну московську армію та їх союзників — козаків Безпалого. Очолював оборону ніжинський полковник Григорій Гуляницький.
Рід Гуляницьких походив з православної волинської шляхти. Григорій Гуляницький від початку Визвольної війни брав участь у найважливіших походах повстанського війська, посідаючи старшинські посади в Корсунському полку, яким керував з 1653 по 1655 рр. Політичне кредо полковника, який був прихильником повного суверенітету Гетьманщини, інколи призводило до конфліктів із Богданом Хмельницьким. У 1651 р. він не прийняв невигідний для козацтваБілоцерківський договір, а в 1654 р. відмовився присягати на вірність московському цареві. Брав участь у Жванецькій битві (1653), бойових діях у Білорусі (1656). Від 1657 р. послідовно підтримував Івана Виговського, фактично очоливши бойові дії проти його опозиції в південних полках. Як наказний «гетьман сіверський» командував угрупованням гетьманського війська, що складалося з Ніжинського, Прилуцького та Чернігівського полків, стримуючи наступ московських військ на Лівобережжі протягом 1659 р. Після відставки Виговського підтримував пропольський курс Юрія Хмельницького, беручи участь в укладенні Слободищенського трактату (1660), поході королівської армії на Лівобережну Україну (1663–1664), вдруге посів уряд корсунського полковника та наказного гетьмана (1662–1664). Разом із молодшим Хмельницьким відбув трирічне ув’язнення в Мальборзькій фортеці за звинуваченням у зраді, втік із неї 1667 р. і повернувся в Україну. В останні роки свого життя Григорій Гуляницький, як один із старійшин полковницького корпусу, активно підтримував правління «Сонця Руїни» — гетьмана Петра Дорошенка .
Тривала облога Конотопа дала можливість гетьману Виговському зібрати сили для битви, а також добре обдумати план дій. В районі Крупичполя, між Ніжином і Прилуками, відбулася зустріч Виговського і старшини з ханом та мурзами. Тут союзники заприсягалися на вірність у війні з московськими військами, а потім рушили на Тиницю, що знаходилась за 25 км на південний захід від Конотопа. Судячи з напряму руху і подальшого ходу подій, Виговський добре розвідав місцевість і продумав план битви, адже від Крупичполя до Конотопа відстань близько 70 км, а до Соснівки — біля 40 км. Певно, гетьманом бралися до уваги тактичні можливості московської кінноти, і тому, щоб уникнути обхідних її маневрів, свій правий фланг він прикрив заболоченою долиною ріки Ромен, а з лівого флангу, судячи з ходу битви, теж тримав напоготові якісь кінні загони, що були задіяні, як свідчить Лазаревський, у вирішальний момент битви біля с. Соснівки .
27 червня частина козацького війська, переправившись через ріку Куколку, почали бій з московськими військами. Самійло Величко стверджує, що в ході цього бою біля села Шаповалівка козакам вдалося розгромити значні сили московського війська, а потім, на світанку, гетьман вдарив у бік Конотопа . О. М. Лазаревський заперечує можливість такого удару , хоча це цілком можливо, якщо взяти до уваги позиції сторін — українські і татарські сили знаходилися на лівому березі Куколки, а московські — на правому, ближче до Конотопа, за 8-9 км на північ. Ця відстань достатня для швидкого кавалерійського рейду з наміром відступу та втягнення противника у переслідування. Цей прийом (т. зв. «козацький ятір»), відомий кочівникам з незапам’ятних часів, згадується ще в «Слові о полку Ігоревім». Отже, 28 червня московські війська кинулися навздогін за кіннотою Виговського до переправи, що знаходилася десь між сучасними селами Шаповалівкою і Соснівкою. Місцевість для бою була обрана Виговським вдало. Долина Куколки, що є лівою притокою Сейму, в районі Соснівки та Саранівки з’єднується з долиною річки Торговиці, котра справа впадає в ріку Ромен. Таким чином, перед українським військом у районі Пустої Торговиці знаходилася широка долина річки — близько 1,5 км, яку було добре видно. Тут було чимало заболочених ділянок, які робили долину річки непрохідною для військ. В урочищі Пуста Торговиця в долину річки врізався язиком мис першої надзаплавної тераси, дуже низький, щоб бути помітним здалеку. На ньому було споруджено давньоруське городище овальної форми розмірами 190 м на 140 м, площею 2,1га. Навколо піднімався вал висотою в 2 м. Саме в цьому місці і було влаштовано засідку керованими ханом військами. Практично цілий день українські війська «перемелювали» на такому вигідному для оборони рубежі московські загони, керовані Пожарським.
Фатальним для московських військ став удар з тилу, який нанесли війська кримського хана. О. М. Лазаревськийнаводить ще одне свідчення, згідно якого з іншого боку по правому флангу московських військ нанесли удар татарські та українські загони, що по «спірному гребеню» обійшли противника і від села Попівки вступили в битву . Кількість втрат московської кінноти, керованої князем Пожарським, сягнула за різними оцінками від 5 тис. до 20–30 тис. чол. . Князь Пожарський, який повів свої війська у бій, не провівши навіть розвідки й ігноруючи свідчення полонених, постав перед ханом. Вилаявши хана матом за московським звичаєм, Пожарський плюнув йому в обличчя, за що і втратив голову .
Московські війська почали відступ від Конотопа. Літопис Самійла Величка і Самовидця, а також О.Рігельман говорять про добре організований відступ Трубецького до Путивля. «Історія Русів» твердить, що князь з малими, розпорошеними рештками своїх військ пробрався лісами вгору ріки Сейм і сховався в Путивлі. Можливо, ця інформація є підказкою у вирішенні питання про маршрут відступу — поміж рікою Сейм, береги якої вкриті густими лісами, і рікою Єзуч. Військо Трубецького прибуло до Путивля 10 липня .
У Москві поразка була зустрінута як нечуване лихо. Очікували появу козаків і татар під Москвою, в місті будувалися укріплення. Олексій Михайлович шукав порятунку в цій ситуації. Ордін-Нащокін радив царю: «Вашему царскому величеству угодно, чтоб хана крымского с Выговским какими-нибудь письмами поссорить, чтобы они, побранясь между собою, разошлись» .
Невдовзі події на Україні розгорнулися саме за таким сценарієм. Значення перемоги під Конотопом було зведено нанівець. Але страх її повторення, гіркота поразки були відчутними в Москві ще довго. «Никогда после того царь московский не был уже в состоянии вівести в поле такого сильного ополчення», зазначав С. М. Соловйов.
Конотопська битва була закономірною віхою в процесі відносин України з Московською державою у 2 пол. XVII ст., почавши серію виступів українських гетьманів на захист прав козацької держави. Це був і найбільший воєнний успіх козацького війська у війні з Москвою. Однак, про цю подію досі ми знаємо не так і багато. Постає ряд серйозних проблем, що потребують ретельного дослідження.
1. Описи битви у багатьох місцях суперечливі, тому точного відтворення подій 28 червня 1659 року ми поки ще не маємо.
2. Невирішеними залишаються питання про розташування «земляного города» у Конотопі, точні обриси міста і замку.
3. Досі не відкрито жодного поховання учасників битви (а втрати сторін становили ж десятки тисяч людей). Не ідентифікованими залишаються об’єкти, які усні перекази пов’язують з місцями поховань 1659 р. («Козацька могила» біля с. Соснівки, поховання біля конотопських храмів).
4. Не визначено точного розташування позицій сторін, з можливістю їх конкретизації до кількох десятків метрів. Не узгоджуються з описом подій за О. М. Лазаревським його дані про «спірний гребінь» і схема змійових валів І.А.Лисого.
5. Не з’ясованими залишаються зміни у гідрографічній мережі, що сталися за останні 350 років (в першу чергу в зв’язку з меліоративними роботами радянської доби).
6. В розпорядженні науковців немає жодного артефакту, пов’язаного з Конотопською битвою.
7. Відсутнє навіть узгоджене моделювання ходу битви на крупномасштабній карті, засноване на аналізі місцевості та письмових джерел. Кожен із сучасних дослідників по-своєму уявляє картосхему Конотопської битви.
Всі ці питання можна розв’язати лише в результаті тривалих і масштабних археологічних розвідок і розкопок, деякі ж загадки, наприклад, про змійові вали, які, швидше всього, і є «спірним гребенем», можна позначити на місцевості зараз хіба що за допомогою дешифрування аерофотозйомок чи космічних зйомок.
Саме тому слід ретельно, із залученням усіх наявних джерел — письмових, археологічних, картографічних — проаналізувати хід Конотопської битви, щоб мати уявлення про цю подію. Без повного уявлення про неї не можлива правильна її оцінка.
Юрко СЛАВУТИЧ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.