Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Уроки Берестечка [Випуск № 1277]

Відзначення 365-тої річниці Берестецької битви цьогоріч виявилося дещо не настільки велелюдним, як зазвичай. Втім, тисячі патріотів з усієї України усе одно з’їхалися, аби пам’янути подвиг козаків Хмельницького, які в ті роки вели фактично першу в історії національно- визвольну війну проти тих, хто намагався нав’язати волелюбному народу власні віру та порядки.  Як завжди, на урочистостях не бракувало політиків, як рівненських, так і київських. Переважали представники Радикальної партії, «Свободи» та «аграріїв», засвітився також новопризначений голова Рівненської облдержадміністрації Олексій Муляренко. Традиційно не бракувало народних умільців, для яких урочистості на Берестечку – гарна нагода продати власні вироби і зустрітися з колегами по цеху, а також письменників, книговидавців і загалом інтелігенції. Особливої культурної програми, не зважаючи на доволі круглу дату, чомусь не проводили. Ні змагань, ні реконструкцій… Натомість встановили дитячі атракціони, які якось надто вже вибивалися з концепції урочистостей: все такими приїхали на місце історичної пам’яті, а не на фестиваль… Одним словом, організували, поставили галочку і забули… Радіти чи бідкатися від того, що людей приїхало не так багато, як завжди – питання відкрите. З одного боку хочеться, щоб місце, яке заряджає унікальними національними емоціями відвідувало як найбільше молоді, з іншого – найбільша кількість українців на подібних урочистостях збирається переважно у складні для України моменти. Особливо багато їх було в останні роки радянського панування і на початках президентства Януковича. Зараз, вочевидь, у публічному просторі значно менше україножерського контенту, а відтак і потреба проявити національні почуття дещо притупилася. Замість кількості патріотів маємо неабияке зростання їх якості. Поле Берестецької битви, а також навколишні села Острів та Пляшеву відвідало дуже багато воїнів з добровольчих батальйонів. Вони тутешню енергетику, вочевидь, відчувають гостріше за інших, адже знають, як воно знаходитися під обстрілом ворога. Для багатьох українських бійців зустрічатися на Берестечку стало сдоброю традицією, відчуттям, яке хочеться повторити знову і знову. Без жодних сумнівів можна сміливо стверджувати, що саме в час національно-визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького українці по-справжньому відчули себе окремою нацією. Уже в 1649 р., після славної перемоги під Зборовим козаки вимагали від короля Речі Посполитої зокрема скасування церковної унії і повернення майна захоплених поляками українських церков, призначення воєвод виключно шляхтичів православної віри, заборони іноземному війську стояти в Україні. Погодьтеся, такі речі звичайній національній групі зазвичай не потбрібні: їх потребують лише справжні державники. Найстрашніші поразки виникають у головах. З висоти прожитих сторіч поразка під Берестечком виглядає не такою вже й страшною. Вона згуртувала українців, спонукала надіятися більше на себе, і менше на союзників… Як результат не забарилися нові приголомшливі перемоги під Батогом і Жванцем. Переконаний, перемоги нової України також не забаряться. Просто варто як слід вивчити, за що саме боролися герої Берестечка і скорелювати їх на день сьогоднішній: українська Церква мусить бути виключно і тільки українською, українська земля мусить належати в першу чергу українцям; чиновники зі старим пострадянським мисленням мають бути усунені з усіх державних посад; права іноземців в Україні мають бути не більшими, ніж в українців, а повага до прав українців має бути просто аксіомою; українське військо мусить бути сильним і належно оснащеним, аби не довелося надміру покладатися на союзників, а потім потерпати через те, що у визначений момент вони вчинили згідно до своїх, а не наших інтересів. Колись саме під Берестечком Патріарх УПЦ КП Філарет мудро зауважив: «Якби влада любила Україну так, як козаки під Берестечком, Україна була б набагато кращою». Аби побудувати по- справжньому сильну Україну, ми мусимо навчитися відрізняти справжніх патріотів від звичайнісіньких бариг від політики. В українців має сформуватися маркер відокремлення перших від других. Найнадійніше просто дивитися хто з якої родини походить і церкву якого патріархату відвідує. От побачите, ті, хто не відчуває України в серці почнуть одразу ж доводити, що ці речі – далеко не головне… А що ж тоді головне?
 Максим КОЛОМИС

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.