Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«Берестечко: наша пам’ять, наша слава» [Випуск № 1276]

„Все згадайте, спам’ятайте хоч добрим словечком,
На могилах, на курганах, що під Берестечком.
Тут ми били вражу силу, віру боронили,
Тут ми самі в славнім бою кості положили”.

(Невідомий автор „Козацькі дзвони”)
Національно-визвольна війна українського народу 1648-1657 років або Хмельниччина стала переломним етапом у багатовіковій історії України, мала помітний вплив на хід подій не лише у Центрально - Східній, але й у Західній Європі. За своїм характером ця війна була по суті однією з перших національних революцій в Європі на початку нового часу, її головними рушійними силами виступало козацтво, селянство і міщанство, значна частина православного духовенства та української шляхти, що зазнавали утисків від польських магнатів, шляхтичів та урядовців. Ця Визвольна війна розпочалася і проходила під булавою гетьмана Зиновія Богдана Хмельницького – творця козацько-гетьманської держави з офіційним найменуванням "Військо Запорозьке", яка в силу складних політичних обставин не змогла до кінця зберегти свою повну незалежність і згідно з Переяславсько-Московським договором 1654 року на правах автономії була приєднана до Московського царства.
В історії Хмельниччини було багато славних перемог, особливо в перший початковий період війни — Жовті Води, Корсунь, Михнівка, Пилявці й аж до Замостя у 1648 році, Збаразько-Зборівська кампанія 1649 року, молдавські походи 1650 і 1652 років, Батозька звитяга 1652 року Хмельницького, яку сучасники порівнювали зі славетною перемогою Ганнібала під Каннами у 216 р. до н.е., Жванецька облога та низка інших. Проте були й тяжкі, кровопролитні періоди невдач, поразок і втрат. Серед останніх одна - полинова, круто замішана на козацькій крові та волинській землі, гіркота Берестечкової трагедії. Саме тому героїчна і трагічна битва під Берестечком, що тривала з 18 (28) червня до 30 червня (10 липня) 1651 року була однією з найбільших подій Визвольної війни.
На межі сполучення трьох областей – Волинської, Львівської та Рівненської, розташовані три населені пункти: Берестечко, Пляшева, Острів. Саме тут, у цих священних для українців місцях 355 років тому змагалися і гинули за волю народу наші славні предки.
За кількістю учасників Берестецька битва була найбільшою в Європі до кінця XIX ст. Польсько-шляхетська армія на чолі з королем Яном Казимиром налічувала 150 тис. воїнів, включаючи 20 тис. досвідчених німецьких найманців; 100-тисячне селянсько-козацьке військо підтримували 50 тис. татарської кінноти, союзники Богдана Хмельницького.

Українське військо під керівництвом Богдана Хмельницького складалося з 13 козацьких полків:
• білоцерківський (полковник Михайло Громика);
• брацлавський (полковник Данило Нечай);
• вінницький або кальницький (полковник Іван Богун);
• київський (полковник Антон Жданович);
• корсунський (полковник Іван Гуляницький);
• кропивенський (полковник Филон Джаджалій);
• миргородський (полковник Матвій Гладкий);
• переяславський (полковник Федір Лобода);
• полтавський (полковник Мартин Пушкар);
• прилуцький (полковник Тимофій Носач);
• уманський (полковник Осип Глух);
• черкаський (полковник Ясько Воронченко);
• чигиринський (полковник Михайло Криса).
Перший день битви 28 червня не дав переваги жодній зі сторін.
На другий день шалька військових терезів ніби почала схилятися на бік козацько-татарського війська. В ніч з 28 на 29 червня, використовуючи сприятливу погоду — дощ і туман, Б. Хмельницький повністю перевів свою армію через переправу в Козині і разом із татарами наблизився до королівського табору. На військовій раді Ян II Казимир всупереч думці більшості воєначальників, ухвалив рішення вивести в поле лише кінноту і відразу дати бій супротивнику. 29 червня татарська кіннота за підтримки козацького війська та селянських повстанців розпочала наступ, атакувавши ліве крило королівських військ.
Втрата близьких ханові людей, які були одночасно його опорою у Кримському ханстві, вселила страх і паралізувала волю татарського табору. На другий день Іслам-Ґірей III звернувся до Б. Хмельницького з вимогою у наступні два дні, враховуючи настання мусульманського свята – курбан-байраму, воювати з мінімальним залученням татар.
30 червня, на третій день битви війська обох сторін підготувалися до вирішального наступу. Проте гетьман не поспішав наступати. Врешті Я. Вишневецький випросив у короля дозвіл піти в атаку. На короткий час йому вдалося вступити в козацький табір, але козаки і селяни з підтримкою татар скоро опанували ситуацію. Після поразки Вишневецького, король наказав наступати на татар, обстрілюючи їх з гармат. Татарське військо кинуло поле бою і почало втікати.
Б. Хмельницький кинувся їм навздогін і після невдалої спроби вмовити хана повернувся, сам опинився в татарському полоні (був відпущений лише після закінчення битви). Залишившись без головнокомандувача, селянсько-козацьке військо опинилося у важкому становищі. Почалася 10-денна облога. Командували українським військом по черзі полковники І. Джаджалій, М. Пушкар, І. Богун. Коли керівництво на себе взяв полковник І. Богун, селянсько-козацькі полки здійснили вихід з оточення.
Існує переказ, що прикривати відступ війська залишилося 300 козаків, які полягли смертю героїв у нерівному бою, хоч ворог, зважаючи на їхню відвагу, обіцяв їм помилування.
Богуну вдалося вивести без втрат 20-тисячний загін кінноти та врятувати частину артилерії. Однак до рук польських солдат потрапило багато різної зброї, гетьманська булава й печатка, документи канцелярії Б. Хмельницького та його скарбниця.
Берестецька битва, яка, власне, і не була такою вже однозначною поразкою, бо не було капітуляції і остаточного розгрому козацького війська, значно підважила сили Речі Посполитої і прискорила хід історичних подій. А український народ з Берестецької битви вийшов ще більш загартованим, згуртованим і свідомим свого прагнення воювати до переможного кінця.
І. Крип’якевич писав: «…Поразка під Берестечком не тільки не викликала паніки, але ще більше посилила рішучість широких мас. Починалася справжня народна війна протии шляхти».

Богдан Хмельницький

„Богдан вселив у нашу плоть
дух непокори і свободи”
(Д. Павличко)

 
Богдан-Зиновій Хмельницький (1595–1657) – державний діяч, дипломат, полководець, гетьман (1648 – 1657 рр.).
Народився в сім’ї чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Стисла формула „шляхтич за походженням, козак за духом” якнайбільше відповідала соціально-психологічній характеристиці Богдана. Обдарований від природи був досить освіченою для свого часу людиною: крім української, знав польську, російську, латинську, турецьку, татарську й французьку мови.
Незважаючи на фактично програну через ханську зраду Берестецьку битву (1651р.), Хмельницький виявив себе справжнім полководцем і знавцем військової справи. Головною його стратегічною рисою була рішучість наступальних дій з метою розгрому ворога по частинах у відкритому бою. Хмельницький виступив як новатор і носій передових ідей у воєнному мистецтві. Його знамениті засади, демонстративні атаки, удавані відступи та інші тактичні прийоми давалися взнаки не одному польсько-шляхетському воєначальникові.
Після поразки під Берестечком гетьман не втратив авторитету серед народу, який бачив у ньому борця за його інтереси, вірив йому. Козаки й повстанці, вийшовши з оточення, знову почали об’єднуватись у полки під проводом Богдана Хмельницького, який звільнився з татарського полону.
Безперечно, Богдан Хмельницький був однією з найвидатніших постатей в українській історії. Силою своєї індивідуальності й розуму він вивів український народ зі стану багатовікової бездіяльності та безнадії і спрямував на шлях національного та соціального визволення.

Іван Богун

„А хто тоді задумав переправу,
Рятунок для козацтва, як Перун?
Хто тут найбільшу мав в народі славу?...
Шепочуть трави, очерет: - Богун...”
(Є. Лещук „Земля Івана Богуна”)

 
Іван Богун (р.н.невід.–1664) – вінницький полковник, наказний (тимчасовий) гетьман під Берестечком, один з найвидатніших героїв Визвольної війни українського народу, якому високу оцінку дали сучасники та історики. Походив з родини українських шляхтичів.
Був учасником визвольних повстань у 1637–1638 рр., брав участь у всіх битвах Національно-визвольної війни 1648–1657 рр. Особливо відзначився в Берестецькій битві 1651 р., під час якої зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести майже всю українську армію з оточення. Через рік після Берестецької битви Богун зумів організувати ще більшу армію. Він був улюбленцем козаків, усього українського народу.
Іван Богун непохитно стояв на позиціях української державності, був противником як промосковської, так і пропольської орієнтації українських гетьманів. Він не брав участь у Переяславській раді 1654 р. і разом з деякими іншими полковниками не склав присягу на вірність російському цареві. В Богуна була мета – вільна Україна, у нього виникає новий задум щодо дальшої боротьби за волю. Та в найвідповідальніший момент посланець з таємним листом зрадив його. Богуна було заарештовано і 17 лютого 1664 р. розстріляно біля Новгорода-Сіверського.

Мартин Пушкар (Пушкаренко)

Мартин Пушкар (Пушкаренко) (р.н.невід.–1658) – близький соратник гетьмана Б. Хмельницького, один з найбільш заслужених полковників війська Запорізького. З 1648 р. командував полтавським полком.
Походив з давнього боярського роду Любецьких зем’ян.
На чолі Полтавського полку Пушкар брав участь у всіх найважливіших битвах Національно-визвольної війни. Саме тоді він проявив себе вмілим військовим організатором і талановитим полководцем. Тож не випадково у найкритичніший момент Берестецької битви, коли Б. Хмельницький, прагнучи повернути на поле бою військо кримського хана, був змушений залишити армію, доручив організацію оборони саме полтавському полковнику. Під керівництвом Пушкаря українці зуміли так укріпити табір, що король Ян II Казимир відмовився від штурму і віддав наказ про взяття козацького табору в облогу.
Подальші відомості. Що дійшли до нас про діяльність Пушкаря під Берестечком, є для нього менш похвальним. На п’ятий день битви частина старшини та заможних козаків разом з Пушкарем намагалися таємно залишити табір. Тому на загальній раді козаки забрали від нього булаву та обрали на його місце популярного серед низів полковника Ф. Джаджалія. Однак у наступні дня Пушкар повністю себе реабілітував, організовано вивівши з облоги майже весь свій полк.
М. Пушкар не лише зберіг за собою уряд полтавського полковника, а й продовжував входити до кола найближчого гетьманського оточення.

Филон (Пилип) Джаджалія (Джалалій,Джелалій, Джулай)

Филон (Пилип) Джаджалія (Джалалій, Джелалій, Джулай) (р.н.невід.–після 1654) – український військовий діяч, полковник прилуцький, потім кропивенський. Один з найближчих сподвижників Б. Хмельницького.
Походив з татарського роду.
Під час Берестецької битви в супереч власній волі був обраний козаками наказним гетьманом. За відсутність Хмельницького Джаджалія продовжував керувати зміцненням та обороною козацького табору, що знайшов дуже вигідну позицію. За декілька днів на його місце обрали І. Богуна.
Пізніше гетьман призначив його генеральним осавулом, але після 1654р. доля Ф. Джаджалія невідома.

Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.