Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

За півгодини до тяжкого бодуна… [Випуск № 1275]

На Міжнародному економічному форумі у Санкт-Пітербурзі Путін тримався – хоч до рани пригортай. Договорився до того, що назвав «бандерівця» Порошенка на ім’я та по-батькові, а Сполучені Штати – тільки не падайте – єдиною у світі наддержавою. Уявляєте? А іще ж півроку тому російські апологети журналістики імені Діми Кісільова вважали такою саму лише Росію, що героїчно піднялася з колін після повернення Криму. Ну, можливо, іще Китай, якому, втім, потрібно неабияк попрацювати над «духовностью».

Буквально учора карлик договорився до того, що жоден народ не мусить нескінченно жити героїчним минулим… Я аж свиснув! Заговорив мало не як нормальна людина? І як, скажіть, йому пробачать таку «крамолу» затяті адепти «рускава міра», яких його-таки зусиллями за 16 років наплодилося – хоч греблю гати? Уся ідеологія бо вибудовувалася на ницості Америки та долара, курс якого от-от обвалиться.
Тепер Путін щось нескладно верзе про якесь «євразійське партнерство» з Китаєм, Індією, Пакістаном, Іраном та, звісно ж, партнерами по СНД. Ця структура, про яку донедавна ніхто взагалі не чув, утім, має велику надію на співпрацю з Євросоюзом. Цікаво, чи чув про це хоча б іще хтось, окрім Путіна?
Учасники форуму і оглядачі вкотре констатували : інтелектуальна поведінка російського президента свідчить про те, що ні в геополітиці, ні в економіці він аніскілечки не петрає. Ви тільки уявіть, як на практиці можна об’єднати економіки, до прикладу, Франції і Киргизтану? Торгувати вони іще можуть, можуть навіть спільно будувати фабрику сірників десь у Талаській долині, але аж ніяк не партнерські стосунки при наявному стані економік. Чому? Запитайте у будь-кого з економістів…
На користь Путіна поки грає хіба прищеплена населенню ненависть до знань як таких. Більшість росіян, не мигнувши оком, сприймає нісенітницю будь-яких змісту і якості. Пересічний обиватель усе одно почує лише те, що Росія настільки могутня, що пропонує Євросоюзу об’єднатися, аби допомогти з економікою... Він, як при СРСР, і далі вірить, що перевиконання планів – турбота партбюро. Його ж діло маленьке – стояти в черзі за дефіцитом,  спритно «діставати», щойно «викинуть» і сподіватися, що скоро вождь таки скаже щось обнадійливе.
Путін примудрився довести Росію до відвертого варварства, коли населення смиренно спостерігає, як бульдозери знищують тонни якісних продуктів, виготовлених з дотриманням всіх норм нормального споживання. Немає навіть достатньої кількості людей, аби сказати президенту, що нищити виготовлене руками людини – тяжкий гріх. Хоча, хто у нинішній Росії може навіть подумати про таке?
Як би там не було, разюча зміна риторики красномовно свідчить: нині Путін крутиться, як вуж на сковорідці, його чиновники вкриваються потом  від напруги, не знаючи, чим займатися насамперед – економікою чи втіленням чергової маячні. Кремлівський Цинобер, між тим, уперто не бажає усвідомити головне: у країни, яка увесь час воює не буває перспектив, оскільки всі нормальні країни починають від неї просто сахатися.
А як, скажіть, хтось може вибудовувати довірчі стосунки з державою, яка не знає, що таке зобов’язання, домовленості, правила гри? Де високий рівень криміналу і корупції (читай узаконеного бандитизму) вважається замалим не національною ідеєю…
Російська економіка мало залежить від санкцій, але російське керівництво чомусь будь-що намагається від них позбавитися. Але якось так, щоб не позбавлятися від «ДНР-ЛНР», «зливши» які воно неминуче наштовхнеться на праведний гнів місцевих «кримнашів», такого собі суто російського аналогу громадянського суспільства – маленької, але гіперактивної частини населення, яке тут-таки оголосить правлячого альфа-самця банальним слабаком, який прогинається.
За таких умов остання відчайдушна надія лишається на ту частину західних політиків, яким вигідно відновити співпрацю з Росією – комусь, бо пригодований, комусь політично доцільно, іще комусь і просто – на зло Америці. Лишаються ідеї на те, що після перемоги Дональда Трампа Америка буде вже не та, як і Євросоюз після виходу з нього Великобританії. Наївні, між нами кажучи, сподівання. Але, що як інших не лишається?
Іще півроку  тому і в Москві, і в багатьох європейських столицях превалювала думка, що питання санкцій от-от відмінять. Для популяризації цієї тези активували усю європейську базу підтримки: агенти впливу само викривалися один за одним.
Тепер же стає відверто очевидно: 2017 рік з точки зору виживання режиму Путіна – просто критичний. Постійні представники країн ЄС одноголосно домовилися про продовження санкцій іще на півроку. За таких умов не лишається сумнівів, що і Рада ЄС це рішення ухвалить. Вихід один: пробивати варіант бодай незначного полегшення в обмін на імітацію якихось половинчастих поступок на Донбасі. В те, що Путін у цьому напрямку щось насправді робитиме, навряд чи бодай хтось по-справжньому вірить. І українській владі в найближчому майбутньому треба кров з носа добитися, щоб таки не повірили.
Форум у Санкт-Пітербурзі зоставив стійке враження того, що російська економіка таки затягнула свою «лебедину пісню», а виступ Путіна не надто відрізнявся від класичного спічу його вірного прем‘єра Мєдвєдєва: просто дєнєг нєт, но ви дєржитєсь. Вам хорошево настроєнія і, главноє, здоров’я.  
І справді, бурхлива ура-патріотична гулька всю ніч на проліт добігає кінця. І кожен знає, що на ранок болітиме найбільше…
Максим КОЛОМИС

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.