Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Шляхом анархії та популізму [Випуск № 1265]

Як і після помаранчевих подій 2004, так і після Революції гідності 2014, у мене не було особливих ілюзій щодо швидких реформаторських змін в Україні. Бо, на відміну, скажімо, від прибалтійських націй, українське суспільство, яке значно більше уражене совковим вірусом помноженим на хуторянську філософію і анархічний менталітет, так і не змогло виплекати нову сучасну європейську політичну еліту. І все ж сотні втрачених життів когорти Героїв небесної сотні та щоденний подвиг тисяч патріотів у війні з російським окупантом певною мірою закривало дорогу песимістичному сценарію і відкривало шлях до досить непростої трансформації свідомості українців. На жаль, системних змін знову не відбулося, а дорогоцінний час був потрачений на пустопорожню балаканину, розподіл владних портфелів та влаштування комфортного особистого життя за рахунок інших. Якщо поглянути на наш медійний простір останнього тижня, особливо телевізійний, то складається враження, що у нас, окрім інспірованого Москвою офшорного скандалу, інших проблем  не існує. Але, ні, перепрошую, є  ще проплачений певними політичними силами народний улюбленець Шустер та дебільна реклама і серіали для ідіотів, рейтинг яких очолює „Останній москаль”, який своєю антиукраїнською суттю переплюнув усі російські пропагандивні фільми разом узяті.
Невже, спитаєте ви, на телеканалах і в газетах працюють такі тупі журналісти, що не розуміють, який низькопробний продукт вони продукують? У більшості своїй якраз розуміють, але, як і переважна більшість теперішніх українських політиків, вважають, що саме такий непотріб і голий популізм є потребою українського народу. Як то кажуть, „піпл хаває”, тобто люди споживають і цим задоволені. Таким способом відбувається поступова дебілізація населення, перетворення його в люмпен, щоб легше і вправніше можна було ним маніпулювати.
І справді, обурення, а тим паче протестів практично не чути, а поодинокі пости окремих людей у соціальних мережах з чіткою громадянською позицією і аналітичним мисленням радше нагадують голос волаючого в пустелі. Інтелігенції, такої як колись, не існує, а тому українське суспільство,  вкотре розчарувавшись у владі, все більше скочується у вир споживання, а бідніше – виживання, занехаявши самоосвіту і духовний розвиток.
Як не крути, виходить, що другосортність нашої держави виплекали ми самі власними руками. Адже ні ми не хочемо мінятися, ні ми не хочемо примусити змінитися владні інституції. Кричимо про корупцію у вищих ешелонах влади, а самі цю корупцію підживлюємо, не відмовившись давати хабарі, приховувати податки, не сумлінно виконувати свою роботу, помилково стверджуючи, що це держава винна нам, а не ми державі.
Якщо справедливо вважаємо, що запропоновані урядом комунальні тарифи непомірні для наших зарплат та пенсій, то чому мовчимо, очікуючи подачки у вигляді субсидій від того ж таки ненависного уряду? Чому не виходимо на акції протестів? Чому не ворухнули й пальцем, щоб створити дієві, як у всьому цивілізованому світі галузеві профспілки, які б захищали нас від безсовісного відвертого грабунку? Чому не змінюємо хуторянську філософію, коли кожен дбає лише за себе і аж ніяк про державу? Чому самі на кожному кроці не виконуємо чинне законодавство, водночас вимагаючи його виконання від інших? Чому культ „бабла” оселився у наших головах і заганяє духовність і всебічний розвиток особистості під плінтус?
Чому мріями наших дітей стали не бажання стати справжнім професіоналом у певній сфері, а лише досягнення матеріального благополуччя через хабарі, крадіжки і приховування слати податків?
У поставлених запитаннях і криються причини наших негараздів і в політиці, і в економіці, і в культурі. Коли хоча б третина українців зможуть заявити, що я чесний перед Богом, людьми і Україною, отоді можемо розраховувати на краще життя, оновлену країну, керманичів- патріотів та професіоналів. А до того, ми так і будемо з кожним днем опускатися все нижче і  всерйоз вважати, що серіал „Останній москаль” – шедевр світового кіномистецтва.
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.