Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Між нами, оптимістами [Випуск № 1265]

Щось не витанцьовується. Уряд, коаліція, прокуратура та Кривий Ріг як вишенька на торті... Вся ця «тягомотина» — зовсім не ті досягнення, якими можна пишатися, особливо під час війни. Залишилося ще допитати посла США, й обличчя нової української демократії («четвертої республіки», як дехто стверджує) можна виставляти в музеї з табличкою «Як не слід робити реформи». Контраст між дворічними очікуваннями й досягненнями пригасив найзавзятіших оптимістів. І поставив питання руба: чи можливо в нас змінити парадигму? Ну й навздогін, як завжди: хто винен? Зазвичай починають кивати на олігархів, яких у суворому розумінні в нас залишилося два з половиною. Авжеж, це дуже зручно: мати парочку невісток для скидання відповідальності. Так, це було трохи наївно: сподіватися, що інфільтрація в зашкарублі пострадянські інституції певної кількості мотивованих ентузіастів здатна змінити як самі інституції, так і принцип взаємодії серед населення, навіть за умови активної підтримки з боку несистемних оптимістів, яких ми називаємо громадянським суспільством. Не те щоб я не поважав оптимістів, сам такий. Але для початку слід спуститися на землю й хоча б почати послуговуватися коректними визначеннями. Є така «теорія адміністративних ринків», її автор — enfant terrible російської соціології Сімон Кордонскій, якого водночас називають як дисидентом, так і мало не апологетом чинного режиму РФ, але то вже подробиці. Нас цікавить, як науковець описує сучасну російську дійсність. І, можливо, знайти продуктивні паралелі. Отже, за Кордонскім, ніякого суспільства в Росії не існує — існують, навпаки, різноманітні стани («сословія»), що визначаються положенням відносно влади й можливістю розподіляти ресурси в ме¬жах відпущених нею повноважень. Грошей у сучасному розумінні цього слова теж немає: гроші — це те, що можна змусити працювати, себто інвестувати, а жодні інвестиції без адміністративного прикриття («даху») там неможливі в принципі, тож ідеться про специфічний ресурс, не більше. Зрозуміло, що немає й громадян, бо кожен самовизначається передусім у межах свого стану, а не суспільства загалом, якого, нагадую, не існує. Бізнесу, до речі, теж немає — є всілякі «промисли», вмонтовані в адміністративні відносини. Якщо комусь здається, що це казуїстика, далі можна не читати й продовжувати лаяти невістку. А, перепрошую, мало не забув: корупції теж немає, є перерозподіл ренти. У чомусь така структура повторює форми феодальних держав: замість права — привілеї, замість конкуренції — розподіл, замість власності — винагорода. Особливість Росії в тому, що ця конструкція відтворює себе майже недоторканою впродовж кількох століть. А тепер подивімося на сучасну Україну як клон імперії, подобається нам це чи ні. Відмінності є. По-перше, вся описана матриця тримається на загальній згоді стосовно легітимності монарха — в Україні це неможливо. По-друге, у нас загалом немає такого рівня централізації, еліти різного ґатунку змушені узгоджувати свої апетити, коли цей порядок порушується, все закінчується Януковичем. По-третє, ресурс дуже обмежений, хай там як, ми не бензоколонка Європи. По-четверте, після Майдану роль вільних об’єднань громадян (громадян!) зросла понад усяке порівняння, їхня життєздатність обмежується лише власною суб’єктивною витривалістю. По-п’яте, у цих навіжених оптимістів (тобто в нас) є підтримка ззовні. Але зламати піраміду станових корпорацій просто так неможливо, потрібна альтернатива, здатна мотивувати всіх учасників харчової ланки. І передусім, перепрошую за рецидиви марксизму, гарантія прав власності. У тому сенсі, що суспільне буття таки визначає суспільну свідомість. Бо те, що сьогодні спостерігається, не економіка. Доки не буде вільного ринку як системи узгодження різноманітних інтересів, феодальне право непереборне. Ніякі конфіскації неправедно нажитих золотих батонів не запустять ринок, для нього потрібна твоя тверда впевненість, що твою фабричку не захопить тітушня, твій виноградничок не обкладуть даниною (або навпаки), а для цього, своєю чергою, життєво необхідний притомний суддя, а не оте стерво в мантії на Porsche Cayenne. До речі, про це як перший пункт програми говорить кожен іноземець, який прибуває сюди із серйозними намірами, перепрошую, інвестувати в Україну, а я їх знаєте скільки надивився, починаючи з 1991 року!.. Коротше, у мене немає амбіцій розкрити всім очі й розповісти, як жити. Я тільки закликаю вчити матчастину. Ніякий «технократичний» уряд не знайде кінець мотузочки, за який треба потягти, щоб розплутати клубок. Він сам частина клубка. І парламент... І прокуратура... Єдине сподівання на несистемних.
Юрій Макаров

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.