Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
28
травня
Випуск
№ 1321 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Ефективність як ідеологія [Випуск № 1263]

Якщо спитати середньостатистичного українського виборця, яку державу він хоче, то, згідно із соціологічними даними, почуємо щось таке: щоб держава все давала й нічого не просила взамін. Тобто вибухову суміш патерналізму радянського штибу з банальним інфантилізмом. Українці, з одного боку, не люблять усього державного, а з другого — сакралізують представників влади. Вони хочуть сильну державу, але перетинатися з нею якомога менше. Держава — це ніби якась окрема реальність, що існує поруч, але впливати на неї зась — хіба що тільки коли хабара треба дати або на кухні на неї поматюкатися. Більшість виборців досі не можуть зрозуміти, що держава — це лише величезна машина з перерозподілу ресурсів у суспільстві. І головне її завдання — розподіляти їх ефективно, відкрито та з якнайбільшою суспільною користю. Зайвий раз нагадувати про тотальну неефективність Української держави немає сенсу. При цьому за всіма формальними ознаками, як-от кількість держслужбовців, органів чи всіляких законів, що регулюють усе й уся, ми попереду планети всієї. У нас чи не найбільше чиновників — понад 250 тис. У нас близько 500 тис. законодавчих документів у базі Верховної Ради. Між цими документами понад 1 млн (!) зв’язків, тобто посилань один на інший, виносок, доповнень тощо. У державних органів офіційно до 9 тис. функцій, із них понад 1 тис. — суто контролюючі та регулюючі. Здавалося б, куди вже бути сильнішою такій величезній за кількістю та функціями державі. Однак, як бачимо, кількість зовсім не означає якість. І те, що в нас 10 людей, як в анекдоті, не можуть вкрутити одну лампочку, зовсім не означає, що так має бути завжди. І зрозуміло це стало аж ніяк не сьогодні, а ще років 20 тому. Ось тільки проблема в тому, що всі влади реформи обмежували зміною або кольору лампочки, або її форми, або форми стільчика, на який треба стати, щоб дістати до лампочки. А взяти й звільнити тих 10 непрофесіоналів чи, що ще гірше, корупціонерів, яким вигідна така ситуація, і натомість найняти одного чесного електрика нікому й на думку не спадало. По-перше, бо саме ці 10 непрофесіоналів прийдуть на вибори. По-друге, бо ситуація, коли на роботі тримають неефективну людину, дає роботодавцеві величезні можливості для впливу. Так, ти не вмієш працювати, так, ти крадеш, зате я про це все знаю, і тому ти будеш відданий, хай навіть і через страх, мені й тільки мені. По-третє, бо за купівлю лампочки набагато дорожче від її реальної вартості я отримав відкат. Не кажучи вже про те, що мені належить підстанція, яка подає струм до неї. Ось і весь рецепт реформ по-українськи. І за останні два роки майже нічого не змінилося. Ну хіба що кількість вкручувачів трохи зменшили, а стільчик стали називати по-англійськи — chair. Проводку міняти ніхто не збирається, тим більше привчати платити за світло чи запитати власника підстанції про джерела його доходів. Ось тільки є одна проблема: так далі жити не можна. Не через якісь красиві лозунги, ні. Просто система валиться на очах. Держава як згаданий механізм перерозподілу ресурсів та досягнення бодай якоїсь соціальної справедливості взагалі перестає виконувати свої функції. Діяти як уламок системи СРСР вона вже не здатна, не здатна вона й ні на що інше. Україна наразі є країною переможно сильної бюрократії, яка підзвітна господарям-олігархам. Отже, якщо держава не є сильною, то що ж робити? Знову ж таки, щоб відповісти на це запитання, зовсім не обов’язково відкривати Америку через хвіртку. Українці не кращі й не гірші за решту народів світу, тому цілком можемо послуговуватися вдалими рецептами інших. Особливо світу західного, який ми звикли називати розвиненим. А принцип його існування дуже простий. Майже все побудоване на приватній ініціативі та вигоді. Тобто дайте людям усе зробити самим. Головне, щоб їм це було вигідно. І тоді не потрібні натовпи наглядачів із дрючками чи бюрократів із ручками. Адже ніщо не мотивує краще, ніж чітке розуміння власного інтересу в справі. Тобто ми доходимо до геть простого висновку. Сильна держава — це ефективна держава, тобто така, що вигідна для всіх, кого вона об’єднує. А вигода може бути досягнута тільки через приватну ініціативу та дотримання чи навіть примат приватних інтересів громадян. Коли громадяни задоволені, тоді добре й державі. Адже, зрештою, будь-яка висока геополітика зводиться до того, щоб створити для своїх громадян умови, коли їхні інтереси задовольняються краще, ніж громадян інших держав. Решта концепцій — це лише намагання приховати свої дитячі комплекси гучними, але пустими словами про «велику історію», «велику расу» чи «русскій мір». Держава апріорі неефективний власник, бо вона не є конкретною особою. Те, що в нас постійно знаходиться хтось у владі, хто починає плутати свої інтереси з державними, нічого насправді не змінює. Правда така. Ситуація в Україні настільки запущена, що реформи, а не те, що мають на увазі під ними пани Яценюк і Порошенко, — це дуже боляче. Так, вигідно бути популістом й обіцяти підвищення пенсій і зарплат, навіть коли держава перетворюється на якісь майже середньовічні цехи за інтересами, що дбають тільки про свою та свого господаря кишеню. У нас немає виходу, окрім як різко, втричі-вп’ятеро, зменшити кількість державних службовців і взагалі державний сектор включно з кількістю соціальних пільг/виплат. І продати майже все, що є на балансі держави. Так, сотні тисяч людей втратять роботу. Зате мільйони зможуть нарешті розпочати власну справу. І розпочнуть. Обов’язково. Як показують ті ж таки 1890-ті, люди завжди знаходять вихід із ситуації. А купа стратегічних підприємств дістануть можливість працювати нормально. Так, треба стежити, щоб продаж не здійснювався в одні руки. Особливо в руки наших олігархів. Якщо ж держава ще й перестане заважати тисячами заборон, регулюючих документів, указів, інструкцій тощо, то ви не повірите, як швидко країна обросте саме тим найважливішим прошарком: середнім класом. Щоб власник, наприклад, маленького подвір’я на Одещині мав право випускати своє вино й продавати його без оплати ідіотської, точніше лобістської, ліцензії вартістю 500 тис. грн за рік. Отже, перші два кроки зрозумілі: тотальний перезапуск (а не легеньке погладжування, як зараз) усього державного апарату, тотальна дерегуляція, тобто якнайбільша приватизація та передача всіх можливих функцій у приватні руки, та надання податковій політиці стабільного вигляду. Інакше кажучи, податків мало, вони невисокі, але платять їх усі. Держава має бути сервісним центром і контролюючим органом, що стежитиме за дотриманням правил гри всіма її учасниками, а не цербером і найбільшим власником. Ви вважаєте, що не можна знижувати, бо пенсії не буде чим платити? А зараз, коли податки чи не найвищі в Європі, це дуже допомагає? Чи в нас щорічний дефіцит пенсійного фонду не обчислюється десятками мільярдів гривень? О’кей, звільнили дві третини держслужбовців, зламали хребет бюрократії. Що далі? А далі треба знову ж таки казати собі правду: не може міністр працювати за зарплату 5 тис. грн, щодня підписуючи документи на десятки мільйонів. Не може народний обранець мати ті ж таки 5 тис. грн на місяць, бо його тоді ніщо не обмежує від корупції чи тушкування. Будьмо ковбоями до кінця. Якщо всім вигідно, отже, і державним службовцям має бути вигідно. Тобто висока, удвічі-втричі більша, ніж зараз, зарплата плюс паралельне жорстке, якщо не жорстоке, антикорупційне законодавство. За принципом що вищий посадовець, то більша відповідальність за корупційну дію. І ще й премія в розмірі кілька відсотків хабара чи відкату тому, хто цього корупціонера здасть. І всім вигідно, еге ж? І останнє. Хочу звернутися до своїх колег-депутатів, нинішніх і колишніх, до лідерів громадської думки, експертів, бізнесменів, «креаклів» — до всіх тих, кого прийнято називати словом «еліта». Пані та панове, у нас немає часу. Ми не маємо більше права на популізм. Будьмо нарешті чесними хоча б із самими собою. Більше не можна брехати та відкладати реформи, бо скоро не буде вже що реформувати. Вважаю, що всім, хто має прогресивні погляди та розуміння, що в безодні, у яку ми падаємо, дна немає, треба об’єднуватися. З максимально чесним порядком денним. Треба казати правду й боротися за реформи. Кожному на своєму місці й разом, у складі громадських структур, бо інакше Україна має всі шанси перетворитися з країни переможно сильної бюрократії на цвинтар, де буде похована не бюрократія, яка знайде кому служити за будь-якої влади, а саме ми, актив суспільства. Ну й держава як така.
Єгор Фірсов

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.