Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

17 РОКІВ БЕЗ ЧОРНОВОЛА [Випуск № 1263]

25 березня на трасі «Бориспіль - Золотоноша» за загадкових обставин загинув засновник Народного Руху, борець за Незалежність України В’ячеслав Чорновіл. У Рівному він мав чимало соратників. Ті, хто його знали, чули і просто поважали, на роковини смерті прийшли до його меморіалу, аби покласти квіти та помолитись. Серед них  і Роман Омельчук. Колись вони пліч-о-пліч виступали на опозиційних зібраннях, говорили про незалежність України, яку ще треба було здобути. Разом створювали Рух, несли його ідеї в люди, були депутатами Верховної Ради перших скликань. А як все починалось пан Роман пам’ятає достеменно:
- Я познайомився з ним у Львові на мітингу, який організовували національно-демократичні сили під час Перебудови. Я тоді його побачив візуально на відстані 50 метрів і на мене він тоді особливого враження не справив. Це була досить бліда людина, після концтабору, людина-тінь. Уже вдруге я його бачив на Козацьких могилах у 1998 році ближче – коли ми там організували перше урочисте вшанування пам’яті героїв Берестецької битви. Він роздавав націоналістичну літературу. Ми привітались, потиснули руки і вже в тому сильному рукостисканні відчувалося, що це борець за ідею, за національне відродження. А після того почалися буремні роки відродження – ми організували Народний рух за перебудову, як він спочатку називався, і його очолив В’ячеслав Чорновіл. Я був разом з нашими активістами на Рівненщині – Василем Червонієм, Миколою Поровським, Пилипчуком та іншими. І з тих пір ми плідно працювали, були на зустрічах, підтримували з усіма такими, як ми, контакти і планували рух за відбудову незалежної України.
Біографія В’ячеслава Максимовича настільки строката та багата на події, що здається дивним, як одна людина устигла все це зробити за таке коротке життя. Все ж варто пригадати деякі деталі із його життя, аби читач міг повніше уявити велич цієї особистості.
В’ячеслав Максимович Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району Київської області в родині сільських учителів. Вступив і закінчив Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка, де отримав фах журналіста і у 1960 захистив дипломну роботу «Публіцистика Бориса Грінченка» ( творчість якого до тих пір була під забороною).
4 вересня 1965р. В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус та Іван Дзюба виступили в кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арешту української антирадянської інтелігенції - «Шістдесятників». За це Чорновіл був звільнений з «Молодої гвардії». Після цього він влаштувався в газету «Друг читача» літературним працівником.
У листопаді 1967 року був вперше засуджений на шість років в колонії суворого режиму. Причиною стала його книга про шістдесятників "Лихо з розуму». Видавав підпільний журнал «Український вісник», за що був засуджений вдруге - на шість років ув'язнення в колонії суворого режиму і три роки заслання. Покарання відбував у Мордовії та Якутії. У травні 1980 року втретє був заарештований і засланий на п'ять років до Якутії. Чорновіл вийшов на волю дещо раніше, хоч і без права виїзду на Україну, куди він повернувся лише у 1985.
Загалом В’ячеслав Чороновіл за свої переконання 17 років провів у неволі. Це його не зламало, а навпаки зміцнило внутрішній стержень, загартувало волю. Ті, хто знали Чорновола, приписують йому найкращі християнські якості і, перш за все, відмічають високу людяність. Ось що каже нам Роман Омельчук:
- Це була дуже чесна, порядна, довірлива, щира, демократична особа. Він ніколи не дозволяв собі сказати по відношенню до когось щось некоректне, навіть якщо це був його ідейний опонент. Він завжди дуже вірив усім і вважав, що всі люди порядні, так як і він. І саме це його погубило.
25 березня 1999 року Чорновіл загинув у автокатастрофі, коли повертався з поїздки у Кіровоградську філію Руху. Під Борисполем його автомобіль врізався у навантажений зерном "КамАЗ" із причепом, який здійснював розворот посеред траси. Чимало його соратників досі переконані, що це був не нещасний випадок, а сплановане політичне вбивство, і що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах.
Від того дня минуло 17 років, але пам'ять про Героя України з часом не потьмяніла. До його меморіалу у Рівному прийшло кілька десятків людей , серед них і воїни АТО, які зараз є продовжувачами тої справи, яку на сході незалежної України розгорнув В’ячеслав Чорновіл та його друзі.
- Життя однієї людини, такої як Вячеслав Чорновіл, показує нам приклад того, що незалежно ні від чого треба продовжувати боротись. Людина, яка почала боротись ще з радянської системи, була переслідувана, сіла до в'язниці, не зламалась, вийшла з в'язниці, і він таки з побратимами добився, що Україна здобула незалежність в 1991 році, - з такими словами виступив керівник ГО учасників АТО "Справедливість" Тарас Костанчук.
Примітно, що у Рівному є не лише пам’ятка В’ячеславу Чорноволу, а й вулиця, названа на його честь. Саме тут, у будинку за номером 56 (якого вже немає), він зустрічався з побратимами, яких було чимало, які розвинули потужну організацію Народного Руху України, тому не дивно, що Рівне, як відомо, було одним з найулюбленіших міст, які відвідував Герой України.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.