Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ЗАГАРБНИЦЬКІ ВІЙНИ МОСКОВЩИНИ 1147-2014 [Випуск № 1263]

З книги Євгена Козака Політика всіх імперій полягає у застосуванні грубої відвертої збройної сили завойовника, який ігнорує усі норми моралі, чужі традиції, мову, культуру, релігію. Російська імперія і тоталітарна комуністична держава знищили, виморили десятки великих і малих народів, їхні історичні й культурні пам'ятки, або ж пограбували і вивезли до метрополії, брутально асимілювали й духовно калічили. Стереотипи тиранії, сильної руки глибоко проникли у свідомість широких верств й успішно експлуатуються правлячими верхами. Президент Росії В. Путін з трибуни Державної Думи весною 2005 р. розпад Радянського Союзу кваліфікував як найбільшу трагедію XX ст. і закликав продовжити так звану "цивілізаційну місію Росії".
Хижацький російський імперіалізм і шовінізм, що його обслуговує, виливається через державні кордони, щоб знову затопити увесь простір колишньої імперії. Гарячі й економічні війни, агресія та психологічний терор у сфері духовності, гуманітарних наук і культури - такі засоби новітньої експансії Росії. В хід ідуть спотворення і фальсифікація історії, брехливі стереотипи й підступні міфи, які мають посилити "історичний склероз", щоб повернути народи у минуле.
У XIX ст. П. Я. Чаадаев зазначив, що "Росія створена Господом Богом як негативний приклад, котрий не варто наслідувати. В цьому єдина сутність її історичного існування". Наслідки брутального російщення Україна переживає і нині. Її історію писали не українці, а прислужники імперії та їхні наставники. Вона - не про український народ й шкідлива для нього. Замість того, щоб очистити історію на основі взаємодовіри, вони намагаються підірвати історичне минуле.
Олександр Боргардт підкреслював, "що крім прямої - військової, політичної та культурної агресії, Росія вела й веде проти України широко закроєну пропагандистсько-інформаційну агресію, ціллю якої є:
1. Довести всьому світу, що жодної України взагалі немає й ніколи не було, є лише "южная окраїна Россії ".
2. Якщо це не вийде повною мірою, то довести, принаймні, що немає й не було жодного українського народу.
3. Як не вдасться й це, то довести хоча б, що нема і не може бути жодної української культури, а значить - і української мови.
4. Коли не вийде, зірветься й попереднє, то довести хоча б те, що жалюгідна, відстала та провінційна українська культура в жодний спосіб не порівнюється з "велікой русской культурой".
Втім "велікой" її, крім самих росіян, здається, ніхто й ніколи не називав. "Велікой" — тільки тому, що вона російська.

Загарбницькі війни Московщини проти України

У 1147 році цар Ізяслав скликав у Києві Собор єпископів, де було проголошено непідпорядкування Константинопольському патріархові. І в цьому ж 1147 році відбувся у Кучкові (Москві) "Таємний собор", відомий під назвою "обед силен"; і тут, в Москві, князь Юрій Довгорукий, натхненний "ніфонтовцями" і "гостями", прибулими з Константинополя, вирішив справу свого військового походу на Київ. (Вперше в історії згадується Москва в літописі такими словами: "Князь Юрій Довгорукий в 1147 році дав "у Москве обед силен".
Князь Юрій Довгорукий приїхав на побережжя річки Москви (слово москва перекладається з фінської як "гниле болото"), де жив, заснувавши собі хутір, боярин Стефан Іванович Кучка. У Кучки були красива дочка Уліта і сини Пьотр і Іоакім. Князь Юрій Довгорукий одружив свого сина Андрея з Улітою. А боярина Кучку задушив шнурком.
З військом, в якому більше неслов'ян (мордвинів і чудів), натхненний єпископом-греком Нестором, князь Юрій Довгорукий в 1149 році вторгається в Київ. Він виконує прохання Візантії - виганяє з Києва царя Ізяслава і українця митрополита Клима Смолятича.
У 1150 році цар Ізяслав Мстиславович виганяє з Києва Ростово-Суздальську орду князя Юрія Довгорукого. Іде кривава війна. І знову князь Юрій Довгорукий входить в Київ. І знову його виганяє із Києва цар Ізяслав Мстиславович. Іде війна. Вже втретє вводить у Київ  князь Юрій Довгорукий  Ростово- Суздальську орду, і було це в 1155 році.
У І157 році, 15-го травня (на пиру в Петрила  захворівши), помер князь Юрій   Довгорукий.
Кияни, почувши, що він помер, повстали, розгромили у Києві його Дворець Царський, повбивали його бояр.

Перша і найкривавіша війна Москви проти України

1169 — війна проти Києва

Отримавши благословення з Візантії і святий меч грецької церкви, князь Андрій Суздальський випровадив свою многолюдну Суздальсько-Московську орду на південь.
Цар Мстислав Ізяславич (прихильник митрополита Клима Смолятича) три дні боронить Київ. І бачить він, що темні сили православія і грецької церкви діють проти нього. У київських церквах і монастирях (поставлених князем) візантійські агенти працюють на користь Суздальсько-Московської орди.
8 березня 1169 року (на другий тиждень великого посту) Суздальсько-Москвинська орда  почала палити Київ. "Як дика орда лютували Суздальці у городі. Два дні - оповідає літописець - грабували вони і палили будинки, мордували городян, жінок їх та дівчат забирали з собою, старих та дітей убивали без жалю, обдирали церкви та монастирі, забирали ікони, книжки, ризи, дзвони. Настала у Києві велика туга, смуток і сльози. Не раз досі брали Київ усякі князі, але не руйнували; тепер брав його тяжкий ворог на те, щоб його знищити, зруйнувати, ослабити" (М. Аркас, "Історія України-Руси", с. 60). Андрій Юрійович Боголюбський вивіз і чудотворну ікону Успіння Пресвятої Богородиці у Володимир на Клязьмі з Вишгорода. Суздальсько-московська орда була страшнішою і кровожерливішою навіть за хана Батия.
Не зумівши сісти в першопрестольному Києві, Андрій задумує перенести політичний центр Русі на північний схід, робить, за оцінками істориків, радикальний поворот в ідеології ставлення до Києва і південних територій. Це ставлення стає відверто антикиївським. Те, що зробив Андрій Боголюбськии, як "князь усієї Русі", називають початком розвалу Київської Русі.
Один із архітекторів Московської держави розгортає тотальну агресію та пограбування власної Батьківщини. Після цього кривавого успіху у поборенні Києва він оголошує себе великим князем. Здобуття незалежності відбувалося через затяжну війну з метрополією. Так закладалися основи північної, згодом - московської та російської державності.
1203 року суздальський князь Всеволод Юрійович разом з половцями ще раз пограбував і спалив столицю Русі - Київ. Несвідомо їм помагали князі міжусобними війнами за владу, за те, кому бути за старшого, хто авторитетніший і гідніший князювати в центрі - Києві.
Поділ Київської Русі на окремі державні утворення - князівства, тривалі сутички між ними, розпорошення економічних, військових, вольових зусиль єдиної нації, невміння і не бажання регіональних князів підпорядкуватися єдиному центру влади остаточно ослабили її.
У 1472 р. папа римський Сикст IV поблагословив шлюб Івана III з Софією Палеолог, племінницею останнього візантійського імператора Костянтина XI. Відтоді до Москви потрапив візантійський герб - чорний двоголовий орел, бібліотека Софії і, що найнебезпечніше для сусідніх народів, непомірні амбіції на статус вселенської, нічим необмеженої держави. Експансіонізм і загарбання сусідніх народів освятила й обґрунтувала формула "Москва-Третій Рим".
З 1492 р. розпочалася відкрита війна Москви за так звану спадщину Київської Русі.
1471-1496 — війна проти Новгорода.
1499 — загарбницький похід за Урал.
1500-1503 — війна проти Литви.
1512 - війна проти Польщі.
1550 — війна проти Казанського ханства.
1552 - друга війна проти Казані.
1. - війна проти Астрахані.
2. — війна проти Криму.
3. 1558-1563 - війна за Ліфляндію.
4. 1579 — війна проти Польщі.
1581 - військова експедиція до Сибіру.
1590-1595 - війна проти Швеції.
1598 — війна проти сибірського хана Кучума.
1600 — військовий похід до ріки Об у Сибіру.
1608-1618 - війна проти Польщі.
1610—1617 — війна проти Швеції.
1632-1634 - війна проти Польщі.
1637 - війна проти Азова.
1643—1652 — війна проти Китаю.
1654-1667 - війна проти Польщі,
початок окупації України.

Переяславська угода

Російський цар не хотів пов'язувати себе чіткими обіцянками і зобов'язаннями перед гетьманом і козаками.
Очевидно тому 8 січня 1654 р. в Переяславі жодного двостороннього українсько-російського документа не було підписано, отож термін "Переяславська угода", чи "договір" - це пізніша вигадка. Відбулися лише важкі переговори, під час яких московські дипломати навідріз відмовлялися присягати за царя на вірність союзникові, хоча українська сторона урочисто присягнула. Проти заприсягнення московському царю виступив полковник Іван Богун і ще низка полковників і старшин.
Відомо, що справжню писану угоду до Москви привезло українське посольство на чолі з генеральним суддею Богдановичем-Зарудним та полковником Павлом Тетерею. Вона була датована 17 лютим 1654 р. й складалася із 23 статей. 27 березня гетьман і Військо Запорізьке у відповідь на   запропоновану   угоду   отримали   "Жалувану грамоту" царя, де було лише 11 статей як витяг з українського проекту угоди. Кожна стаття супроводжувалася царськими указами. Фактично Україна залишалася державою під управлінням вибраного гетьмана, який мав усю повноту влади.
Пункти українсько-московської' угоди 1654 р.
1. Україна має  власну державну територію в межах воєводств Київського, Брацлавсь-кого, також частини Волині на Правобережжі й воєводства Чернігівського - на Лівобережжі. Кордони закріплені Зборівським договором.
2. Україна має свій уряд на чолі з гетьманом. Уряд не підпорядковується московському царю.
3. Україна має власне законодавство.
4. Судове влаштування незалежне від московського. Втручатися у звід українських законів ніхто не має права.
5. Державний лад традиційний - виборча система, Гетьман та інші посадові особи обираються вільним голосуванням.
6. За Україною залишається право вільних відносин з іноземними державами на рівних.
7. Україна має власне реєстрове військо в кількості 60 000 шабель.
8. Українська аристократія має свої майнові та інші привілеї, які відповідають її соціальному статусу.
9. Військо утримують з внутрішнього бюджету.
10. Москва обіцяє за першої необхідності надати допомогу Україні проти Польщі. Україна зобов'язана за допомогу платити. Московські державні діячі не мають права цю плату збирати насильно.
11. За митрополитом і духівництвом також закріплюється право власності.
У 1656 р. Московія підписала з Польщею сепаратний мир. Переговори про мир проводилися у Вільно без допуску до них гетьманських послів, яких сприйняли брутально "як псів коло церкви Божої".
У маніфесті до українського народу Іван Виговський писав, що "...цар не виправдав надії України, не дав їй допомоги проти ворогів, змовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав ставити фортецю в Києві, щоб держати нарід у ярмі; царські воєводи відмовляли пошани гетьманові, підтримували бунти, нищили край, фальшиво повідомляли царя про події в Україні. Та зрада підступної Москви видна у всьому: вона готує нам ярмо, насамперед внутрішньою війною, тобто нашою власною зброєю та без нашої вини".
Відмінність Переяславської угоди Юрія Хмельницького від тієї, яку уклав із Московією його батько Богдан, була разючою: козакам не дозволялося без схвалення Москви обирати гетьмана, генеральну старшину і полковників, вести самостійну зовнішню політику. Крім цього, російські війська відтепер мали розташовуватися не лише в Києві, айв інших великих містах. Московія тріумфувала. І справді, в умовах чесної політики такий договір міг би вважатися справжнім дипломатичним успіхом. Втім, у ситуації з Хмельниченком спрацювали явно інші, далеко недипломатичні методи. "Я два тижні був у московитів в'язнем; що хотіли, те й робили зі мною, не мав я до кого вдатися", -розповідав згодом Юрій Хмельницький.
1656—1661 — війна проти Швеції.
1668—1669    - війна проти Персії-Ірану.
1671    — похід на Астрахань.
1676-1681 - війна проти Туреччини, Криму та Молдови.
Остаточне підпорядкування Київської митрополії Москві відбулося за правління гетьмана Івана Самойловича (1672-1687 pp.). прихильника приєднання.
У 1683 р. помер архімандрит Печерський Інокентій Гізель. За сприяння І. Самойловича, нового архімандрита Варлаама Ясинського "рукоположения благожеланно удостоил" і видав йому грамоту на архімандрію Московський патріарх Іоаким. Мовою церкви це означало цілковите перепідпорядкування Києво-Печерської лаври - серця Київського православ'я — Московській патріархії.
1687 - війна проти Криму.
1689 — похід на Крим.
1695 — похід на Азов.
1695-1697 - похід на Камчатку.
1700—1721 - війна проти Швеції, початок знищення Гетьманщини.
Далі буде...


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.