Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Вірити не в казку, а у власні сили [Випуск № 1260]

В казку, яку  написали ледачим українцям, які чекають на якесь механічне, навіть номінальне, приєднання до євроструктур,  ніби-то проста декларація України про цивілізаційний вибір «вільного світу» замість «російського» автоматично включить режим загального достатку і благоденствія. Тим самим витираючи ніс колишнім «братам» з озлобленої Росії. Захід спить і бачить, щоб розтрощити гарною українською «картинкою» холодець в головах кримських «совків» і уральських «ватників»? Чому ж цього не сталося після того, як були давно створені такі  „картинки-вітрини» в Польщі, в Чехії, в країнах Балтії, в Хорватії?
Марно намагатися здивувати красивою вітриною того, хто поколіннями звик спілкуватися з нею за допомогою цегли. І чим вона краща, тим злоби і люті в метанні снаряда виявиться більше.
Напівістерика з приводу одкровень президента Єврокомісії Юнкерса про те, що в найближчі 20 років Україні не світять ні членство в ЄС, ні членство в НАТО в черговий раз оголила жахливу порожнечу в апараті причинно-наслідкової рефлексії наших політичних лідерів. Вже давно очевидним є факт - українські євроінтегратори продовжують вести нашу країну в той «чарівний» Євросоюз, якого насправді не існує.
Безумовно, ЄС є нашим союзником і партнером. Навіть з огляду на занадто часте дворушництво європейців і підігравання агресивному путінському фундаменталізму. Але переважна більшість країн ЄС занадто далеко від сприйняття України як рівної собі. Об'єднана Європа переживає глибоку кризу - ідентичності, політичної та ідеологічної аморфності, політики мультикультуралізму, зниження ефективності загальноєвропейських, наднаціональних структур на тлі наростаючих викликів економічного і військово-політичного характеру.
Ми ж «намалювали» собі якийсь ідилічний образ Європи і уявляємо собі українську нірвану солодким моментом, коли ЄС урочисто запросить нас додати на загальний блакитний прапор нову зірочку з київським акцентом. У тому становищі, в якому перебуває зараз Україна, ні про яке приєднання до ЄС і мови ніхто заводити в Брюсселі не буде. Тому цинічно озвучений Юнкером термін в 20-25 років цілком виправданий. Особливо, якщо врахувати той факт, що наші лідери не перестають мотатися по "боннам і парижам" з вимогою надіслати побільше риби. Хоча звідти все частіше звучать докори, що готові тільки надати нам вудки.
Не потрібно зациклюватися на словах європейців. На термінах. На обіцянках. І на порожніх надіях. Очевидно, що зруйнована ще до Майдану українська державність, відкрита військова агресія Кремля і слабкість нинішнього політичного керівництва нашої країни, важким тягарем висить на шляху і швидкості інтегрування нашої країни у вільний світ. Але глибокою ментальною, світоглядною та концептуальною помилкою українського політикуму є стара болячка «меншовартості». Але якщо раніше нею страждали, озираючись на Москву, то зараз нею так само хворіють, повернувши помиті імітаційними реформами шиї на Захід.
Не потрібно чекати милості від природи. Повільне зростання, розтягнуті на десятиліття реформи, плавний вихід з глибокого економічного колапсу, в т.ч. викликаного і війною - не наш варіант. Ми будемо продовжувати роками вірити в добру, справедливу і люблячу Європу, яка чекає нас на порозі свого затишного будинку. І щороку чути одне й те саме справедливе - ми не дотягуємо до ЄС.
Українським лідерам просто необхідно підірвати соціум постановкою надзавдань. Не підняти свій ВВП на 3% стабільного зростання в рік, а домагатися його потроєння за десятиріччя. Не консервуватися в якості аграрної житниці з низьким відсотком доданої вартості, а вийти на рівень за обсягами глибокої переробки хоча б з Угорщиною, Болгарією і скандинавами. Не триматися за місце в десятці світових експортерів чорного металопрокату, а запустити в Україні нові заводи якогось Елона Маска, хлопців з «гугла» або перетворити за допомогою інтелекту висококваліфікованих українських айтішників, наприклад, Бровари в Європейську Силіконову Долину.
«Вимагати неможливого». «Ставити надзавдання». «Перегнати Сінгапур». Хоча би так. Тільки за такої постановки питання ми вже не будемо озиратися на заяви юнкерів. Україна - величезна європейська країна - просто зобов'язана стати успішною в найкоротші терміни. Ми просто зобов'язані не помічати у списку конкурентів єврокарликів з балканських країн  чи навіть Португалію. При всій до них повазі. Ми повинні через 10 років вибити в оновлену і видужану Європу двері ногою, а не стукати по звичці на напівзігнутих з простягнутою рукою і навколішках в ролі прохача. Ось на це повинні працювати наші лідери.
У будь-якому випадку - в нашому супермаркеті сенсу життя потрібно не розраховувати на сторонніх консультантів з вигляду вітрини, а щільно зайнятися наповненням полиць. Потрібно ліпити образ країни не заради засліплення блискучою мішурою вічно п'яних сусідів, а заради того, щоб половина сьогоднішньої Європи, що складається з маленьких, але працьовитих націй, сама мріяла отримати сильну Україну в свої союзники.
Занадто мрійливо і фантастично?
Справжні перемоги завжди починаються з мрії, що здається недосяжною.

Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.