Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Вбивство Романа Шухевича [Випуск № 1259]

У неділю, 5 березня 1951 року, у Білогорщі, біля Львова від кулі військовиків МВД поляг генерал Роман Шухевич - Головний Командир Української Повстанської Армії - Тарас Чупринка, голова Проводу ОУН в Україні (Тур), Голова Генерального Секретаріяту Української Головної Визвольної Ради (Лозовський), член Українського Державного Правління 1941-го року. Постать сл.п. Романа Шухевича - одна з найвизначніших в історії націоналістичного революційно-визвольного руху. Він був націоналістом з глибин власного переконання, був із крови й кости борцем визвольної справи. Його бачили завжди в перших лавах там, де боротьба горіла полум’ям. Про обставини загибелі генерала Шухевича ходило чимало версій. Серед них припущення, що він підірвав себе гранатою, що, потрапивши в облаву вистрелив із револьвера собі в голову, чи коли вискакував через вікно, рятуючись від ґебістів, був прошитий автоматом. Довголітній політв’язень совєтських концтаборів Галина Дидик, коли вийшла на волю розповідала про події, які відбулися 5.3.1951 року: - Господиня хати, де квартирував Роман Шухевич і де перебувала Галина Дидик, вийшла була з дому. Її заарештували. За деякий час у передні двері до хати хтось постукав. Галина Дидик лише вспіла відкрити двері, як до ґанку увірвалася зграя ґебістів й її вмить скрутили руки. Коли ж вона стала обурюватися й вияснювати справу, один із них сказав: «Сообщите Роману, что б он ничего не выдумывал, дом окружон». Галина почула, що по сходах із другого поверху, де спав Шухевич, хтось спускається. Ці сходи виходили в маленький коридорчик, відокремлений від ґанку, куди якраз зайшов капітан МҐБ. За секунду пролунав постріл. Чекісти кинулись туди. На підлозі лежав смертельно ранений їх колєґа. Що було далі Галина Дидик не пам’ятала, оскільки вспіла у хвилину замішання проковтнути отруту, від якої її на пів спаралізовану вирятували для довгих років катування й каторги.»
Інформацію про загибель Шухевича ще й подав робітник ВО Конвеєр - Шушанський Маркіян Васильович. Інформацію він почув від колишнього енкаведиста з обласного управління Сабєльєва, а той, в свою чергу, дізнався від офіцера МҐБ, який командував у той день облавниками в Білогорщі. З цього джерела відомо, що чекісти знали, де перебуває Шухевич. Проникла інформація зрадника - можливо від самої господині. Хату щільно оточили, частина облавників підійшла до передніх дверей, інша група наставила автомати на задні двері. В якусь мить двері відкрилися і з них прямо на окупантів вийшов Роман Шухевич. Був він босий, одягнений у вишиту сорочку, в руках тримав одну чи дві гранати з висмикненими запобіжниками. Спокійно, не спиняючись і не оглядаючись, він пішов прямо на командира ґебістів. Той не стримався і, хоч мав приказ брати Шухевича живим, скомандував стріляти.
Таку картину загибелі легендарного генерала підтверджує розповідь Його сина Юрія Шухевича про пізнавання тіла батька: « - Я тоді сидів у тюрмі у Львові. Того ж дня 5.3. мене привезли в управління МҐБ. Там в лівому куті подвір’я стояли гаражі. Туди мене з кайданками на руках завели й сказали повернутися на бік. Освітлений на якомусь столі під плащпалаткою лежав чоловік. Ще скорше, як його відкрили, я вже знав, що то батько. У батька був дуже високий підйом на ступні, йому навіть чоботи шили спеціяльно. Зняли палатку, на столі дійсно був мій батько. Одягнений він лежав у вишитій сорочці, якихось серйозних ушкоджень, що були б, якби він себе підірвав, як то кажуть, я не побачив. На сорочці по животі проступили криваві плями, очевидно слід автоматичної черги. На скроні боку волосся було обсмалене і закривавлене. Я думав, що то зачепила куля, але може бути, що й граната випала з рук і впала віддалік.»
Так і вималювалася картина трагічної смерти великого патріота, провідника ОУН та воєначальника Романа Шухевича, який волів загинути, ніж здатися ворогові в руки. Де Його могила досі нікому з родини Шухевичів не відомо.
Роман Шухевич народився 7.7.1907 року в місті Краківці на Західній Україні. 11-річним юнаком був свідком Листопадового Зриву й відродження Української держави в 1918 році. Читання проголошення незалежности його рідним батьком перед громадою сповнювало його гордістю. Невдачі та упадок держави збудили в ньому залізну волю і нестримне бажання жити, працювати і боротися за волю українського народу й відновлення Української Держави. Роман ще в молодості усвідомив собі істину, що: без власного війська Україна не повстане і не встоїться. Цю ідею він поширював у Пласті. У 1923 році стає членом Української Військової Організації (УВО), в 1929 р. стає членом ОУН, де стає бойовиком, а згодом очолює Бойову референтуру. Романа Шухевича окупаційна польська влада арештовує в 1934 році й вивозять його в концтабір у Березі Картузькій. Шухевич виявив великі здібності конспіратора й тому йому не доказано участи й ролі в численних бойових акціях. Звільнений 1937 року, продовжує свою підпільну працю-боротьбу. Проголошення Карпатської України в 1939 році Роман Шухевич вважав найкращою нагодою військового вишколу для себе та вишколу старшин, тому частину своїх бойовиків перекинув на Закарпаття і ввійшов у військову формацію Січ. У роках 1939-1940 у революційній ОУН під проводом Степана Бандери Роман Шухевич очолював Військову Референтуру, пильно проходив військові вишколи, організував довкола себе фахових військовиків. У 1941 році Роман Шухевич на чолі української військової формації «Нахтиґаль» ввійшов до Львова, брав участь у проголошенні Акта 30 червня, став віце-міністром оборони Державного Правління. Перейшовши в підпілля, організував у 1942-му році УПА, якої став головним командиром у двохфронтовій війні. УПА стала під його керівництвом не звичайною партизанкою, а армією Української Держави, яка воювала (окремі її бойовики) принаймні ще до 1952-го року.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.