Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Леся Українка жити без Волині не могла [Випуск № 1258]

Де б не була Леся Українка, куди б її доля не кидала, завжди думками і душею линула до Волині. Лікуючись в Криму, писала до матері: “Дуже вже мені хочеться додому, до тебе, на тихі води, на ясні зорі”. Після операції на нозі в Німеччині сповідувалась: «Серед камінного громаддя Берліна заскучала за лісом, таки лісова натура озивається». Порівнювала гіркий італійський дим чужини із солодким димком волинських курних хат. А зелені окраїни Хоні в Грузії називала великим Колодяжним.  “…Вже в нас позюмки настали! Ліси наші гомонять, жита наші хвилюють, садки буйно зеленіють, у нас тепер чистий рай!..” – писала юна поетеса братові Михайлу. То як серед такого бачення краси її не оспівувати?
Кругом садочки, біленькі хати,
І соловейка в гаю чувати.
Ой, чи так красно в якій країні,
Як тут, на нашій рідній Волині.
Волинь благословила близько 80 поетичних творів Лесі Українки. Тут готувалася до друку перша її поетична збірка “На крилах пісень”, головним персонажем якої була “безталанна мати” – Україна. На Волині Леся Українка вперше зіткнулася з тяжким життям селян, що дало основу соціальному та національному світосприйняттю письменниці. Наприклад, 1905 року в оповіданні «Приязнь» описала життя волинського Полісся.
Ще маленькою дівчинкою, примостившись в куточку на вечорницях, чи то виглядаючи з подругою Варкою худобу з пасовища, чи скликаючи дівчат у сад співати, записувала в окремий зошит, оригінал якого нині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї, народні пісні. Згодом, 1902 року, видала збіркою “Дитячі ігри, пісні та казки з Ковельщини, Луччини та Звягельщини”. 1917 року Климент Квітка видав 225 пісень у книзі “Народні мелодії з голосу Лесі Українки”. Використала те багатство народної творчості у власних творах. У Колодяжненському музеї письменниці експонується оригінальна фотографія: сліпий лірник з поводирем на порозі “сірого” батьківського будинку Косачів. З дитинства любила Леся цей вид народного мистецтва, захоплювалась правдою життя кобзарів, бандуристів.
На Волині пройшло становлення Лесі Українки як людини зі знанням світової літератури, історії, культури. До Косачів надходили книги з Києва, Харкова, Польщі, Болгарії… Критично все оцінювалося, вибиралося найкраще. Письменниця розуміла велику силу світової літератури і недоступність її для читання українцями. Тому багато перекладала.
Натхненно Лесі Українці працювалося в Колодяжному. Ніде не почувала себе краще, як вдома. “Тут і милі серцю люди, тут і робота найкраще робиться, тут не почуваю себе зайвою в світі” – казала не раз знайомим. Дуже любила працювати у своєму “білому” будиночку вночі, коли влягалися денні клопоти, стихав шум.
Прощальним акордом, лебединою піснею любові до батьківщини була “Лісова пісня” Лесі Українки, написана за два роки до смерті. Створювала далеко від Волині, та навіть й України, у стані “непереможного настрою”, творчого апогею, коли ностальгія повністю заполонила душу. Тоді на одному диханні проривалось: “Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом… Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись…”

Любов МЕРЖВИНСЬКА,
провідний науковий співробітник музею Лесі Українки, с. Колодяжне Волинської області 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.