Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ЯНА ЗІНКЕВИЧ ПОТРЕБУЄ ДОПОМОГИ [Випуск № 1256]

Вона рятувала інших від смерті і сама опинилась за крок до неї. Яна Зінкевич - волонтерка із Рівного, засновниця медбатальйону «Госпітальєри», потрапивши в аварію, зараз змушена боротись за повноцінне життя. Хоча у рідному місті вона останнім часом бувала рідко, тут багато людей, які переживають за неї і хочуть допомогти. У 18 добровольцем Яна Зінкевич пішла на передову в складі Добровольчого Українського корпусу. Влітку 2014 року Дмитро Ярош запропонував їй медичний батальйон і Яна прийняла рішення, яке змінило все її життя. Не маючи медичної освіти, ця дівчина змогла організувати рятування поранених на полі бою, стабілізацію і транспортування їх в тил. Врятувавши не один десяток бійців і побачивши, що надання допомоги пораненим та рівень знань санітарних інструкторів знаходяться у жалюгідному стані, вона задумала і створила найефективнішу на той час в Україні службу польової медицини – окремий батальйон «Госпітальєри». Допомога всім пораненим і хворим (не лише ДУКівцям, а й бійцям Нацгвардії, ЗСУ тощо) плюс багатоденні вишколи за методикою «глибокого занурювання», роботи парамедика в умовах реальної імітації бою – ось що стало запорукою успіху і поваги до Госпітальєрів. Але тепер Яна сама потребує допомоги. У грудні минулого року неподалік Дніпропетровська її автомобіль потрапив в автокатастрофу. На слизькій дорозі водій не впорався з кермуванням, а все тому, що гуму на колесах так і не змінили. Волонтерка вирішила замість того, щоб купити зимові шини, витратити ці гроші на потреби бійців. Вона втратила смертельний об’єм крові - 2.5л, ,були зламані ребра та хребет, забій спинного мозку та численні гематоми - і все ж Яна вижила. - Стан її був тяжкий. Дніпропетровські лікарі з таким ще справи не мали. Казали, що таких знімків і такого вони на живій людині ще не бачили. Ізраїльські лікарі сказали, що візьмуться за це, але спочатку треба стабулізувати її стан, - розповідає її найкраща подруга Катерина Стасюк. Катя теж медик і однокласниця Яни. Але після аварії з подругою могла спілкуватись лише СМС-ками. Госпітальєрка щойно повернулась з Ізраїлю, де їй провели складну операцію та перший етап реабілітації. Ті відчуття Яна описала в соцмережі так: «Перших декілька днів я була, наче в тумані та у повному відчаї, але, прийшовши трохи у себе, я побачила вашу шалену підтримку, і саме вона мене супроводжувала на операцію в Ізраїль, а потім знову у реанімацію та усі подальші відділення. За цей час я не раз падала духом, не раз думала, що усе - це кінець, сил далі немає... Страшенний та неймовірний біль, що супроводжувала мене щодня, щогодини, щохвилини. Постійний БІЛЬ. Я не могла дихати, розмовляти, рухатись, повертатись, думати.. Щосекунди була боротьба з собою. Зняття зі знеболюючих, ломка (не думала, що я хоч колись це відчую - я яросний противник наркотичних речовин),після 13-денного перебування на морфіні ця доля мене також спіткала. І коли на 2 день після операції мене від нього відключили, я була шокована. Усе, що відбувалось далі, схоже на страшний сон, котрий не порівняти ні з чим»... У клініці вона проходила різні види терапій – від ліплення пластиліном і плавання до садоводства. Навіть у такому стані волонтерка думала про українських бійців, які теж мають потребу, а, головне, право на таку ж якісну допомогу. Тому дівчина мріє і у нас створити центр реабілітацій для військових. Відколи повернулась в Україну, вона одразу ж зайнялась справами Госпітальєрів. Й наголосила, що найближча її велика мета – добитись статусу учасників бойових дій для членів медбатальйону. Але, щоб здійснити все це, дівчині й самій потрібна допомога. Після лиха, що трапилось з нею, багато хто з представників влади оголошував свою підтримку, тільки от матеріального вираження вона не знайшла… - На початку трагедії всі були за те, щоб їй допомогти, що лікування на себе візьме Міноборони, що держава візьме на себе її утримання... То, як вона писала, вони, сказавши "А", не сказали "Б". Питання її лікування не було питанням держави, а певних волонтерських організацій і підприємців, - розповідає вчитель Яни Петро Куделя. Бо саме її рідний колегіум за номером 21, вчителі та однокласники, не чекаючи заклику, зібрали понад 10 тисяч для лікування. І це ще не все. Зараз Яна на візку і чи зможе колись пересуватись самостійно - гарантій не дає ніхто. Втім, покращення очевидне і тепер все залежить від реабілітації. Аби вона була успішною, потрібно щонайменше 40 тисяч доларів. Цих грошей, звісно, немає у мами-рівнянки, тому надія лише на небайдужих людей. Яна ж пообіцяла, що буде боротись до кінця.
ІРИНА МИХАЛЕВИЧ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.