Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

УЧИТЕЛІ БРЕХНІ ПІД МАСКОЮ «ЗАХИСНИКІВ ПРАВОСЛАВ’Я» [Випуск № 1256]

Продовження. Початок у номері 1256. Але ще більше турбує Москву втрата політичного та ідеологічного впливу на Україну, ретранслятором якого є псевдоукраїнська Церква, підпорядкована Москві. Як вона маніпулює свідомістю українських громадян, ми всі знаємо. Брошура псевдозахисників православ’я – яскравий приклад! Я не хочу згадувати, як у нас, в Одесі, перед виборами виставлялись в церквах поряд з іконами портрети Януковича, як після виборів не допускали до причастя тих, хто признавався на сповіді, що голосував за Ющенка, як влаштовувались хресні ходи проти міжнародних військових навчань (бо ж Українську Армію будь-що треба було розвалити), проти приїзду в Україну Білла Клінтона чи Папи Римського, бо ж Україну будь-що треба було ізолювати від світу. Досить тільки благословення цією Церквою Кримсько-Донецько-Луганських сепаратистських референдумів та освячення її священиками і єпископами російських танків та кулеметів на вбивство наших чоловіків і синів… Я зовсім не проти Російської, Вірменської, Грузинської чи будь якої іншої Церкви в Україні. Кожен громадянин вільної України повинен мати можливість хвалити Бога своєю мовою, відповідно до своєї національної традиції. Але я проти Церкви, яка дозволяє собі ганьбити наші національні цінності, наші традиції, наших духовних та політичних провідників, нашу культуру і мову. Яка посягає на нашу волю і землю, яка в Україні провадить політику чужої й, на жаль, ворожої держави. Про мову, якій «мовознавці» із неіснуючої «Ліги захисників» у своїй брошурці також приділили багато уваги, ми ще поговоримо, а зараз…я хочу звернутися безпосередньо до авторів брошури, якщо вони, звісно, є громадянами нашої держави. Чи усвідомлюєте ви, вельминешановні «захисники», своїм коротеньким розумом, що за законами воєнного часу ви за ваше спотворення фактів про війну на Сході України заслуговуєте трибуналу? Адже в своєму лжеправославному пасквілі ви скоїли злочин розтиражування й поширення неправдивої інформації держави-агресора про війну в Україні як війну громадянську, в якій «українці з одних областей убивають українців з інших областей». А це вже не просто розповсюдження пліток про Предстоятеля Церкви, яка об’єднує 16 мільйонів громадян України, кожен з яких, між іншим, має право притягнути вас до відповідальності за образу честі й гідності та своїх релігійних почуттів… Поширення інформації, випродукованої ворожою державою-агресором для прикриття агресії – це вже політика! І політика міжнародного масштабу. Увесь світ визнав, що Росія є країною-агресором, який порушив кордони суверенної України й зазіхнув на її цілісність, анексувавши Крим та ввівши збройні формування на її територію, – а «захисники православ’я» твердять, що ніякої агресії немає, а дурні українці б’ються між собою! Немає, виходить, на нашій землі російських збройних формувань? Не стріляють по наших містах і селах російські «Гради» і «Урагани»? Не повзають по нашій землі російські танки й БТРи? Чи, може, яку сотню-другу російських танків чи «Градів» українці «з тих чи інших областей» у Луганському чи Рівненському «Воєнторзі» купили? Чи, може, я російський «Бук» в Одесі на «Привозі» придбала й поїхала на Донбас мирні літаки збивати? А з якої такої «української області» прибули вбивати українців «інших областей» кадировці чи ростовські козачки з «Православної армії»? А Брянські, Саратовські, Курські й т.д. військові бригади, що вбивають українських бійців і мирних жителів, не дивлячись на перемир’я, з якої «української» області прибули? Ох, ви ж безсоромні! Ох, ви ж – «позор православ’я»! Ох, ви ж запроданці! І у вас розтуляється погана ваша гемба прославляти Церкву, що освячувала російську зброю на захоплення нашої землі, й очорнювати патріотів України?! Та під вами ця свята земля горіти має на кожному місці, де ви ногою на неї ступите! І якщо вона ще під вами не горить, то дякуйте Богові за Його і наше довготерпіння і за ту благодать, якою Він нас по Милості своїй обдарував, що не дозволяє нам називати вас, наших співвітчизників, ворогами й чинити з вами, як чинять з ворогом. Хоч, щиро кажучи, мені не дуже віриться, що цей багатий на злість і вбогий на мисль лжеправославний пасквіль вийшов із рук наших співвітчизників. Наші співвітчизники все-таки в масі своїй – значно розумніші! «Ліга захисників православія» – це скоріше ширма, за якою ховається ще одна із численних антиукраїнських організацій, створених і профінансованих російськими спецслужбами для підривної роботи в Україні. І, думається мені, що вияснити, звідки в цієї «Ліги» ноги ростуть, для наших органів Держбезпеки не буде аж надто складно… ІІ. ПРО МОВИ «НЕБЕСНІ» І МОВИ «БАЗАРНІ» ТА ТРІШКИ ПРО НЕЖИТЬ, ПІВНІЧНИМ ВІТРОМ ЗАНЕСЕНИЙ, І ЙОГО ЛІКУВАННЯ ІІ.1. Церковнослов’янська мова: чому, навіщо і звідки вона з’явилась Давши ІІ розділу таку назву, я мушу, одначе, вибачитися перед читачами, бо, не бувавши в небесах і не спілкувавшись із жодним небожителем, я вряд чи зможу сказати про «небесні» мови щось суттєве. В питанні «небесних» мов, я, щиро кажучи, чистий невіглас, на відміну від «лінгвістів» із Ліги захисників православія, які, очевидно, в небесах побували і знають точно, що церковнослов’янська є «небесною» мовою. Я про цю «небесну» мову знаю лише те, що то, й справді, дуже гарна мова, яка має безліч цікавих граматичних форм, успадкованих нею, очевидно, ще від пра-прадавньої спільнослов’янської, від якої, на думку вчених, відбрунькувалися всі мови слов’ян, які становили, очевидно, колись одну спільноту й розмовляли однією мовою. Окремі форми цієї дуже давньої мови збереглися і в нашій українській донині, що свідчить про її прадавнє походження та глибоке закорінення в слов’янському мовному ґрунті, бо інші, молодші мови цих форм або не засвоїли зовсім, або, засвоївши поверхово, розгубили на історичному шляху. У нас же й дотепер можна почути залишки прадавнього аорісту (давно минулого часу): «Ходив був я в Київ на прощу…» – означає, що не вчора і не рік тому ходив, а колись давно-давно… Думаю, що й оте наше «Жив був собі дід і баба…», яким починаються наші казки, – це теж форма аорісту, яка одразу вводить нас в якість дуже давній, аж нереальний, з погляду часу мовлення, казковий світ. Окрім однини та множини ще й досі по селах можна почути давню форму двоїни: «Вийди-но на дві слові…», «Маєш дві руці й дві нозі…», «В гамазей черевики завезли – взяв дві парі». Викликає захоплення й така давня форма майбутнього часу, як робитиму – робитимеш, ітимуть, житимемо, де кінцева частина дієслова є наростком (суфіксом), утвореним від давнього – імеш (маєш), іму (маю), імуть (мають). Згадаймо Святославове «Мертві сраму не імуть» (не мають, значить), або й цілком сучасне: Я йому віри не йму. Залишком давніх форм є і досі широко вживана форма давального відмінника іменників чоловічого роду на -ові, - еві поряд із значно молодшою формою на -у, -ю: коню, волу, дню, брату, отцю, але і коневі, волові, дневі, братові, отцеві (вітцеві). Слід сказати, одначе, що вже кн. Святослав говорив не слов’янською, а давньоруською мовою. Це була мова наших прямих предків-русичів, інакше кажучи, – давній варіант нашої української мови. Ця давньоруська (чи давньоукраїнська) мова в ті часи була дуже подібна до інших слов’янських мов, бо всі вони зродились із спільнослов’янського кореня й у Х ст. ще не набули тих відмінностей, які з’явились протягом більше тисячі років й існують сьогодні. Мушу сказати, що ні тієї спільнослов’янської, яка, очевидно, колись існувала, ні навіть тієї старослов’янської, яку нині вивчають на філфаках університетів, ніхто ніколи не чув і не бачив, бо від зразків докириличного «язичницького» письма залишились лише кілька розрізнених літер. Дивом дійшла до нас, щоправда, пречудова і за змістом, і за образністю «Велесова книга», яку відносять до ще язичницьких часів (ІХ ст.), але єдиної думки щодо її автентичності немає – багато вчених вважають її значно пізнішою підробкою, як колись багато хто вважав підробкою і «Слово про похід Ігорів». Старослов’янську мову вчені-мовознавці відтворюють на основі церковнослов’янської та дослідження тих спільних рис, що частково й досі існують у всіх слов’янських народів. Церковнослов’янською зветься мова, якою святі солунські брати – Кирило і Мефодій – переклали із грецької Євангеліє та інші богослужбові книги. Саме цю мову доморощені «філософи» й «мовознавці» із Ліги захисників православія називають Небесною (з великої літери!), протестуючи проти використання в службі Божій української мови. «Давня мова, – твердять вони, – це нагадування про Царство Небесне. А сучасна – це мова «університетів», вулиць, базару, кухні». (Університет, в розумінні «захисників православія», – це поняття того ж ряду, що й базар, і кухня…) «Нова мова, – продовжують «філософи» із Ліги, – несе в собі емоції (почуття тобто – Г.М.) що діють на логіку, і не діють на серце». «Емоції, що діють на логіку, а не діють серце» – це «геніальне» відкриття одразу і в психології, й у філософії! Бо логіка досі відносилась саме до розумової (мислительної), а не емоціональної сфери. Тепер «захисники» нас «просвітили», спасибі їм! Не менш «геніальними» є відкриття «захисників» і в мовознавстві. Так завдяки їм, ми дізналися, що богонатхненні Кирило і Мефодій «створили нову мову». Досі ми знали лише про те, що ними (зокрема св. Кирилом) була створена слов’янська азбука, тобто графічні знаки для передачі на письмі звуків, із яких утворені давно існуючі в усному мовленні слова давно існуючої слов’янської мови. Цими графічними знаками й був написаний зроблений святими братами переклад богослужбових книг. Так досі вважала і мовознавча і релігієзнавча наука. Аж тепер ось виявилось, що Кирило і Мефодій «цілком нову мову» створили! А я, дурна, вслід за наукою вважала завжди, що мови однією людиною (і навіть двома чи десятьма) не створюються за рік чи місяць, що творцем будь-якої мови є народ і творить він її впродовж віків. А одна людина (чи кілька) може створити хіба якесь штучне есперанто чи волап’юк із суміші мов. Хоч, називаючи церковнослов’янську мову «Небесною» й «божественною» «лінгвісти» із Ліги, очевидно, вважають – таки її волап’юком – суржиком, бо твердять, що вона створювалась святими братами із суміші сербської, болгарської, староруської та якихось споріднених з ними мов. Але це твердження я можу сміло заперечити: жоден суржик не буває таким струнким і благозвучним, як церковнослов’янська мова в її неспотвореному звучанні і при умові, що її сприймаєш без зусиль і розумієш без перекладу. А зараз забудьмо про «наукові відкриття» «захисників» і подивимось, що ж воно там діялось у тім ІХ столітті насправді. А насправді існувало багато (здається більше десятка…) слов’янських мов, споріднених між собою. Основне, базове ядро слів у них було спільним і зрозумілим для кожної групи слов’янських племен. Іноді (і досить часто) звукова оболонка цих слів відрізнялася, але значення (зміст слова) був зрозумілим. Наприклад, слова мати, хліб, день, ніч, порох і т.інш. однією слов’янською групою вимовлялися так, як я їх написала; в іншій вони звучали як маті, хлєб, дєнь, ночь чи нощ, прах; ще в іншій – маці, хлєб, дзєн, ноц, прах… Було в кожній групі й безліч нових слів, і чим далі групи племен віддалялись одна від одної, тим цих нових слів було більше, але в контексті з масою слів, що в ІХ ст. ще були спільними, значення їх легко встановлювались, і назагал всі слов’янські мови були зрозумілі всім слов’янам. Чи мали слов’яни писемність у ІХ віці? Деякі, можливо, й мали. Так у Житії Кирила сказано, що коли він ішов через Крим до хозар з євангельською місією, то «обрете ту Євангеліє и Псалтирь руськыми письмены писано, и человека обрете, глаголюща тою бесідою и беседова с ним, и силу речи тое приим, своей беседе приклада различныя письмена гласная и согласная». (Тобто зрозумівши ту бєсєду (мову, себто, руську) порівнював звуки руської мови, зображені на письмі, зі звуками своєї мови, голосними і приголосними). Рідною мовою святого Кирила (жителя м. Солуні) був солунський діалект болгаро-македонської мови, зі звуками якої й порівнював святий мандрівник руські «пысьмени». Болгаро- македонська мова «небесною», ясна річ, не була, як не була такою й жодна з інших. Це були мови усного вжитку, тобто «мови вулиці, базару, кухні» і т.д… В богослужінні вони не використовувались зовсім не тому, що не були «небесними», а тому, що не було богослужбових книг, перекладених цими мовами, адже це були усні мови. Службу Божу в країнах, які прийняли християнство, правили або латиною (якщо християнство приймалось від Риму), або грецькою (якщо християнство прийшло з Візантії). Мущу сказати, що й за переклад богослужбових книг святі солунські брати взялися не «з доброго дива». Це брехуни із Ліги захисників православія можуть дурити мир хрещений казками про «небесну мову», яку буцім видумали святі Кирило і Мефодій, а мене ще змалечку вчили, що «брехати – грішка!», то я говоритиму тільки про те, що засвідчено історією, тим більше, що з фактів, про які говоритиму, витікають висновки дуже актуальні й на сьогоднішній день, особливо для нас. Отже, діло було так: десь на початку ІХ ст. приблизно на тій території, де зараз розташовані Чехія та Словакія, виникла Великоморавська держава. Спершу вона належала до імперії Карла Великого, яка розпалась в середині цього ж ІХ століття. Великоморавська держава впевнено почала змагатись за незалежність, але сусідня Германія, яка разом із Францією та Італією становила три найбільші уламки Карлової імперії, будь-що хотіла заволодіти нею. Допомагало цим прагненням сусідньої держави й те, що Моравія була охрещена германськими єпископами, які в цій слов’янській державі насаджували свою мову, звичаї, ідеологію. Одним словом – «строили германский высокодуховный мір», допомагаючи германським правителям підкорювати незалежну державу. (Вам, шановний читачу, це нічого не нагадує???) Побачивши, що Церква «германізує» народ, моравський князь звертається до Візантійських Патріарха та імператора, щоб вони прислали в Моравію освічених богословів, які могли б проповідувати християнство слов’янською мовою і звільнили б Церкву від германських впливів. Далі буде.
Галина Могильницька

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.