Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Російський боєць батальйону «Азов» Яромир Букрєєв: Росія ніколи не була спадкоємицею Русі. Звідси уся плутанина [Випуск № 1254]

Наш сьогоднішній співрозмовник походить з м. Ставрополь. Вже близько року він воює проти донбаських сепаратистів у складі батальйону «Азов». На батьківщину відтоді для нього дорога закрита. Втім, пан Яромир на це мало зважає. Каже, що в Україні почувається значно комфортніше, аніж серед співвітчизників, які сьогодні у більшості своїй є людьми з порожніми очима… – Пане Яромире, вважається, що абсолютна більшість росіян сьогодні підтримують імперську політику Путіна. Як склалося, що ви міркуєте зовсім не так?
– Справа у тому, що сам себе росіянином ніколи не вважав. Називався виключно русом, себто тим, хто походить від Київської Русі. Тривалий час росіян, українців і білорусів абсолютно не розділяв між собою, вважаючи наше коріння спільним. Тільки, потрапивши на війну, зрозумів, що помилявся. Наші народи дуже відрізняються. Серед українських вояків я побачив справжніх нащадків руських витязів. У мене ж вдома, на жаль, при владі та сама орда, з якою русичі воювали практично увесь час. Утримувати владу їй допомагають численні потомки малодушних смердів – людей, які фактично позбавлені особистої свободи.
– Маючи такий світогляд, як ви почували себе, живучи серед переважної більшості таких от співвітчизників?
– Я завжди почував себе комфортно і був людиною доволі забезпеченою, оскільки увесь час займався якоюсь справою. Іще з кінця 80-их мав власний джинсовий цех. Окрім того, фарбував автомобілі. Завжди цікавився історією і на якомусь етапі зрозумів, що моя країна рухається явно не туди. Спершу вважав, що вся справа в політиці. В 1993 році став членом ультранаціоналістичної партії «Русское национальное единство (Р.Н.Е.)», однак невдовзі тяжко розчарувався в її абсолютно не порядних лідерах. Зараз розумію, що проблема насамперед у тому, що сотні років тому Росія нахабно присвоїла собі руську термінологію і це врешті змішало усі карти. Україні варто оголосити, що спадкоємицею Русі є саме вона, тим більше, що прав на це у вас куди більше. Це виб’є грунт з-під ніг російської пропаганди.
– Живучи в Росії, доволі важко не піддатися всюдисущій пропаганді…
– Я зрозумів фальш пропаганди вже у 90-ті, коли почалася війна в Чечні. Стало ясно, що це є абсолютно штучна операція, яку Ф.С.Б. проводить, аби підвищити власну легітимність. В такий спосіб вони створили підґрунтя, аби підім’яти під себе максимум влади. Це дозволяє цій касті і сьогодні в різний спосіб грабувати росіян. У того-таки бізнесу, якому відповідальна держава мала б допомагати, усе банально «віджимають» і жодної правової ради на це немає. В 1998 році я їздив у Сполучені Штати Америки, де прожив чотири роки. Побачив, що там і бізнес, і держава працюють значно правильніше і ефективніше і це суттєво вплинуло на мій власний світогляд. До того ж мав змогу познайомитися з нащадками корінної нації Америки – індіанцями. Вивчивши їх історію, зрозумів, що русичів сьогодні намагаються знищити приблизно так само, як свого часу це робили і з ними.
– Аби протистояти цьому знищенню, ви вирішили взяти зброю до рук і опинилися на Донбасі…
– На війну я потрапив лише в лютому 2015 р. Збирався значно раніше, але мав ряд незавершених об’єктів, за які відчував відповідальність перед людьми. Свого часу, поїхавши на київський Майдан, я забув абсолютно про все, бо побачив, що саме тут втілюється в життя моя власна мрія. На фронті переконався, що мої рідні Кубань і Ставропілля справжню Україну нагадують значно більше, ніж той-таки Донбас, де людей з порожніми очима так само багато, як і в Росії. Коли вони усюди, стає по-справжньому огидно і моторошно. Мені довелося брати участь в боях за Широкіно, я тримав оборону Маріуполя, несучи службу в танковому батальйоні. За цей час знайшов братство однодумців, об’єднаних спільними ідеалами. Всі ми маємо незламний дух і саме тому я не маю жодного сумніву, обов’язково переможемо. Не вважаю, що особисто воюю проти Росії. Б’юся насамперед з путінською ордою, яку з власною Батьківщиною ніколи не ототожнював.
– Ми спілкуємося у Рівному, далеко від зони бойових дій. Як почуваєтеся тут?
– На фронті я познайомився з багатьма галичанами і волиняками. Це дало змогу побувати у ваших краях. Спершу кілька днів відпочивав у Буковелі, потім потрапив у Рівне. Я і багато моїх однодумців з Росії, Білорусі, Грузії та інших країн подали заяви на отримання громадянства, однак жодну з них і дотепер не задовільнили. Вимагають довідок про те, що на батьківщині у нас не було судимостей, але ця вимога виглядає щонайменше дивно: явно, що після того, як ми поїхали воювати на українському боці проти усіх нас порушили відповідні справи. А відтак і дотепер фактично «висимо у повітрі». Чесно кажучи, не може не кидатися у вічі, що тут, за багато кілометрів від фронту, життя далі йде, як і йшло і дуже мало-хто намагається мислити глибше. Між тим, українська нація сьогодні принижена фактично до рівня африканських країн, оскільки ніде в світі не заробляють так мало. Ні в Єгипті, ні в Тунісі, ні в інших країнах, де мені доводилося бувати, людям не доводиться виживати за 100 доларів на місяць. Так само кидається у вічі, що багато людей почуваються переляканими. Це свідчить лише про те, що інформаційна війна не проводиться так, як треба. Думаю, суспільству варто прокинутися, аби спільно відстоювати свої права. Тоді, переконаний, ми точно змінимо усе на краще!
Розмову вів Максим КОЛОМИС

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.