Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«КОБЗАР» З ПОВСТАНСЬКОЇ БІБЛІОТЕКИ [Випуск № 965]

Цього тижня, якраз у день народження Великого Тараса, у приміщенні Рівненської обласної «Просвіти» мені випало взяти до рук й ознайомитися з унікальним раритетним книжковим виданням — Шевченковим «Кобзарем», вік якого становить близько ста років.

— Судячи з солідності та ошатності видання, зважаючи на шрифти та окремі цензурні вилучення у творах, можна припустити, що здійснене воно до 100-річчя від дня народження Кобзаря. Але це тільки припущення. Бо в доступній літературі жодної згадки про це видання знайти не вдалося, — каже письменник Євген Шморгун.

На вигляд це об’ємний 700-сторінковий том великого формату. Тверда обкладинка обтягнена міцною матерією багряного кольору, прикрашена тисненим рослинним орнаментом. З кружечка вгорі проступає портрет Кобзаря, а посередині - великими літерами напис «Т.Г.Шевченко». Такий же орнамент витиснено і на четвертій сторінці обкладинки, тільки посередині вдвічі меншими літерами напис «Издание Л.М.Ротенберга».

На жаль, ні початкових, ні прикінцевих сторінок у книзі вже немає, тож визначити, коли і де вона видавалася, непросто.

Тим часом книга таки досить цікава. До кожного твору подається дата написання і дата першодруку, російськомовні повісті Шевченка подаються в українському перекладі. Книга ряснить оригінальними ілюстраціями, підписаними ініціалами «Б.С.».

За словами пана Євгена, книжка потрапила до нього кілька років тому від нині вже покійного рівнянина п.Олександра Богуцького, котрий попрохав передати її до Літературного музею Уласа Самчука. Оскільки сам власник книги був прикований хворобою до ліжка, то віднести її до музею він довірив пану Шморгуну. При цьому багато разів повторив: «Ото найдорожче, що я маю».

З історії цієї книги достеменно відомо, що певний час вона знаходилася в бібліотеці повстанської криївки села Зозів Рівненського району.

Як розповів брат Олександра Богуцького Володимир, про бібліотеку стало відомо десь у 1952 році, коли ще був живий Сталін. У селі пішла чутка, що повстанець «Мороз», котрий відав бібліотекою, пропав безвісти. Ніби потрапив десь у засідку й енкаведисти його вбили. І Володимир відважився потайки прийти до криївки... Тоді він навчався у восьмому класі, тож і дивився на світ очима підлітка-восьмикласника. Він дуже здивувався, побачивши шеренги книг на стелажах. Але не менше здивування у нього викликав автомат ППШ, який висів на стовпі, що підпирав стелю криївки. А коли з кишені сірої шинелі, що висіла на цвяхові поруч із автоматом, дістав пістолет, у нього затремтіли руки й ноги... Одне слово, з бібліотеки він виніс не тільки кілька книжок та товстий зошит із якимись записами, а й отой автомат, пістолет, патрони та ще й кілька гранат, які лежали купою в куточку.

Підпільної бібліотеки, у якій було понад три тисячі книг, енкаведисти так і не знайшли. Коли пропав її завідувач, з криївки, слідом за Володимиром Богуцьким, ще декілька разів сільські хлопці виносили книги. Потім вона зсунулася й завалилася. Як пригадує мешканець села Зозів Ярослав Бовтач, вони з однокласником Володькою Климчуком ще у 1954 році потайки прокопувалися до криївки і лопатою викопували з глини книжки. На жаль, каже, до наших днів не збереглося нічого з повстанської бібліотеки.

На щастя, одна книга збереглася...

А потрапила книга до рук пана Олександра так. Восени 1948 року ввечері хтось постукав у двері будинку сім’ї Богуцьких. Вийшла мати. Через хвилину вертається і каже:

- Сашко, там до тебе прийшов «Мороз». Вийди до нього.

У сінях бовваніла висока постать у шинелі. Потисли один одному руки.

Гість тихо мовив:

- Чув, у тебе є книжка «Історія України»?

- Та вона ж іще за перших совєтів видавалася.

- А нам якраз така й треба.

- Раз треба...

Сашко виносить із світлиці пухкеньку книжку:

- Раз треба - бери. Добре було б, щоб із віддачею.

- Звичайно, добре було б. Однак стовідсотково повернення не гарантую, сам розумієш чому.

- Та вже ж розумію, - зітхнув Сашко.

- Зате який я тобі подарунок приніс! Від нашого проводу, від бібліотеки і від мене особисто - ось.

«Мороз» поправив на грудях автомат, дістав з-під поли шинелі товстий згорток, простяг Сашкові.

- Це — Шевченкова книжка. Ти людина грамотна, подивишся — сам зрозумієш, яка їй ціна. Вона не повинна загинути з нами в схроні.

Псевдо в повстанця було не «Мороз», а «Морозенко», але в Зозові називали його саме «Морозом». Хоч добре знали і справжнє ймення - Борис Антонович Павлюк. Бо він родом із сусіднього села Великий Олексин. Головною його справою в підпіллі була бібліотека - хлопець опікувався комплектуванням її фондів, постачанням книг у повстанські криївки, добором літератури для провідників.

Олександр Богуцький тоді якраз закінчував десятирічку - навчався в Рівненській чоловічій школі №2. У тій самій школі, де підпільно діяла молодіжна націоналістична організація, пізніше розгромлена кагебістами. Отож, вибір з подарунком був зовсім не випадковий - книга Т.Г.Шевченка потрапила в надійні руки, її довгі роки потайки читали й перечитували, а ілюстрації перемальовували. І ось вона врешті знайшла належний прихисток у Літературному музеї Уласа Самчука в Рівному.

P.S.: Просимо читачів, які мають детальніші відомості про згадане видання творів Т.Г.Шевченка, сповістити в редакцію «Волині» або на адресу Літературного музею Уласа Самчука: вул.Симона Петлюри, 17, м. Рівне, 33028.

Олександр ДЖИГИРЕЙ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.