Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
грудня
Випуск
№ 1350 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ПОВСТАНСЬКІ ЛИСТІВКИ ТА КОЛЯДКИ [Випуск № 1252]

Для вояків ОУН-УПА Різдво завжди асоціювалося з надією на національне відродження рідного краю, здобуття Україною своєї державної незалежності. Тому на різдвяних листівках, які вони навіть у тяжких умовах підпілля намагалися виготовляти, щоб вітати друзів та рідних з Доброю Новиною – не лише янголи. Тут люди зі зброєю у руках ідуть поклонитися до скромної карпатської оселі, де Діва у вишиванці поєднала у собі риси їхніх матерів, коханих, сестер… Над хатиною сяє зірка – не радянська п’ятикутна, а ота справжня, Віфлеємська. Як відзначає дослідник Руслан Забілий, в умовах визвольної боротьби, ці листівки були тим засобом, що у бойові будні повстанців вносили незбагненну Різдвяну містерію. Їх або малювали, або виготовляли за допомогою друкарських пристроїв, схованих зазвичай під землею, у криївках. Прикрашатися листівки могли нескладним візерунком з комбінації надрукованих літер, вітальними текстами. Поліграфічним же способом, з кольоровими малюнками, різдвяні листівки друкувалися закордонними частинами ОУН та представництвами Української Головної Визвольної ради. Народжувалися повстанські колядки, що несли у собі потужний енергетичний заряд, прагнення не відступати у боротьбі за волю України, надію на Божу допомогу у цій боротьбі. Ось слова Повстанської коляди:

«Нова радість стала,
Яка не бувала
Над вертепом звізда ясна
Увесь засіяла.
Ой ти чуєш, брате,
Сумную новину:
Закували у кайдани
Нашу неньку Україну.
А Степан Бандера
На се споглядає
Здоймив руки до Ісуса,
Ісуса благає:
«Ісусе, мій милий,
Я Тебе благаю,
Поможи ми сю комуну
Вигнати із краю...»

ТУГА ЗА БІЛИМ РІЗДВОМ
«… Сьогодні на землі нашої Вітчизни, де панує московський большевизм, не чути радісних дзвонів. Засмучена земля не чує пісень возвеличення Того, Хто її утворив, не ходять попід вікна колядники і не співають «Нова радість стала». Бо в цей день куються кайдани і будуються в’язниці. Люди моляться тайно, без радісного передзвіння різдвяних дзвонів, - писав часопис української діаспори у Лондоні «Визвольний шлях» за січень 1952 року. – Пам’ятай, що Україна неупокорена, і сьогодні, в День Рождества Христового, вона живе і кріпшає непоборною силою. В горах карпатських, в степах полтавських і яругах київських скрізь святкують Рождество Христове. В підземних криївках збираються Христові меченесці, просять у Нього помочі в їх великому змагу за волю України. Благослови ж їх, Божий Сину, благослови мечі їхні! Підіймай цю Зорю українського змагу все вище і вище».
І тоді, у 50-ті, й тепер, традиції святкування Різдва місцевою українською діаспорою трималися на вірі, на духовності, - розповідає історик Геннадій Іванущенко, котрий нині працює в Українській інформаційній службі (Лондон, Великобританія). Закінчувався піст, люди йшли на різдвяну Службу Божу. Кутя, колядки… Намагалися підігнати справи, щоб побути з родинами. Багато працювали, тяжко. До речі – хлопці довго після війни ще не одружувалися і не приймали Британського громадянства. Сподівалися, що визвольна боротьба принесе успіх, і вони стануть громадянами України, повернуться на рідну землю. А пізніше, коли «дівчат розібрали», довелося одружуватися з англійками, шотландками. І, звісно, пішла асиміляція. На Різдво ті, хто мав зв’язки з «Краєм» - намагалися передати подарунки рідним. Українські організації присвячували Різдвяні числа газет темі визволення України. Адже бездержавна нація – то велика несправедливість, а Бог – завжди на стороні гнаних і поневолених.
«Різдво Христове повинне всіх нас об’єднати в одну суцільну українську родину, без різниці територіального походження, ідеологічних переконань, - читаємо у газеті «Українські вісті», що виходила у ті часи під керівництвом уродженця Охтирщини (нині Сумська область) Івана Багряного в Новому Ульмі (Німеччина). – Бо мета у нас одна і бажання ті самі, щоб у недалекому майбутньому на рідній, вільній Батьківщині славити Його, Ісуса малого».
А поки що – розкидані по всіх усюдах українці обмінювалися різдвяними листівками. У архівах збереглося чимало листівок, виготовлених у Німеччині, США, Канаді. Здебільшого вони поширювалися на еміграції, в Україну ж їх доставляли закордонні кур'єри ОУН.У листівках писали «Просимо тебе, Царю, просимо всі нині, пошли долю, верни волю любій Україні!».
Багатьом українцям доводилося зустрічати Різдво у спекотній Австралії. У тих же «Українських вістях» за 1958 рік один з авторів з тугою пише про «Біле Різдво», якого так не вистачає багатьом українським емігрантам. «Ось уже який рік Різдво Христове я зустрічаю в Англії, і лише на один святвечір випав сніг. Для нас це було найкраще Різдво за останні 9 років. Ми тоді повиходили із бараків із свічками і стояли простоволосі й мовчазні, впиваючись небуденною красою: на свічі згори падали легенькі сніжинки, ліниво викручувалися і встеляли грунт білою-білою постіллю, ніби готуючи Землю для прийняття найчистішої Душі і Серця. Стояли ми, повні врочистості й благоговіння, і в кожного з нас тремтіло серце при згадці далеких-далеких зим дитинства, коли в цей вечір було обов’язково тихо, падав сніжок і біле довкілля очікувало на щось таємниче і радісне… Ми були тоді замалі, щоб розуміти сяйво зірки над Віфлеємом, але в зачатках нашої свідомості прихід маленького Ісуса обов’язково поєднувався з красою нашої степової зими…».
Біла зима, краєвиди України – на різдвяних листівках, що друкувалися в умовах еміграції. Виготовлялися вони не тільки для популяризації та нагадування про воюючу Україну. Насамперед розповсюджувалися серед української діаспори для збору коштів на підтримку боротьби в Україні. Архів УІС у Лондоні зберігає чимало з них. Багато – адресовані «Провіднику Степану Бандері», чий день народження припадав на Новий рік – 1 січня.
У своїй статті «З невичерпного джерела», написаній з нагоди Різдвяних свят у 1957 р. (Джерело: Бандера С. Перспективи Української революції. - К. – 1999) Степан Бандера писав: «Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо у найтяжчих життєвих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі, віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. (…) З цього джерела віри ми повинні зачерпнути найбільше сили, щоб витримати на правильному шляху. Свідомість, що з нами Бог — це найпевніша і найбільша поміч для нас усіх зокрема для всіх борців і страдників українського визвольного змагання».

Алла АКІМЕНКО,  Ілюстрації надано автором

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.