Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Маленьке свято на східному фронті [Випуск № 1250]

Рівненські волонтери продовжують свою роботу навіть попри підготовку до свят – вони роблять усе, аби й наші військові на війні не були обділені увагою та подарунками. Для людей у формі вони особливі – це не дорогі речі, а просто чисті і теплі шкарпетки, справні ліхтарики, смачна, домашня їжа…Це і не тільки на Схід завезли члени благодійної організації «Дзвони надії». Її голова і засновник Валентин Федорчук розповів про останню поїздку. Але спершу кілька слів про саме волонтерське об’єднання. «Дзвони надії» Валентин зареєстрував рік тому, зайнятись цією справою він задумав після Майдану. Спочатку йому допомагало лише троє друзів, а зараз їх у десятки разів більше. Починали з того, що шукали обігрівачі для місцевого військового госпіталю. Потім він познайомився з волонтерами, які збирали речі для дітей в зоні АТО та опікувались батальйоном «Айдар» і об’єднав з ними сили. Розвозили допомогу в Старобільськ, Дружківку, Лисичанськ, Новогородку, Станицю-Луганську, Червоний Жовтень і багато інших «гарячих» міст. Нині ж в основному опікуються батальйоном «Айдар» та дитячими будинками, що потерпають в зоні війни. - Пане Валентине, розкажіть, як планували поїздку, хто Вам допомагав? - Ця поїздка планувалася до свят. Так як в нашій організації всі працюють на громадських засадах, то ми не можемо фізично приділити цьому весь свій час, а тому готуватись почали ще 2 місяці тому. Успішному виїзду активно сприяли Любов Чичук, Сергій Пандрак, Олександр Андріяшев, Роман Тартак та інші. Це була колективна праця: Роман надав власний бус, Сергій Богданович організував доставку, адже ми збирали допомогу ще й по селах, заправка «Олас» забезпечила паливно-мастильними матеріалами. Як то кажуть,зі світу по нитці. - Чи складно було переконувати людей долучатися, допомагати? - Це були вже напрацьовані контакти, хоча загалом зараз з людьми стало дуже тяжко – багато хто думає, що вже перемир’я, війна позаду, що хлопці там нічого не роблять. Великий внесок зробив голова Рівненської міської спілки учасників бойових дій та АТО «УВО» Олександр Андріяшев. Дехто ж не довіряє, думає «а що це за організація…», «чи чесні вони…» то от він дійсно переконував, пояснював, що це все піде справді на батальйон. - Розкажіть, що вдалось зібрати? - В основному їжу, бо вона там бажає кращого. А одяг…з цим більш-менш, солдати терплять. На Рівненщині ми добряче загрузили машину домашніми закрутками, десь 800 кг було. Так само допоміг «Руєвит» - вони дали устілки і шкарпетки теплі. Ще хтось подарував пару десятків ліхтариків, хтось привіз сухофрукти, а київські волонтери дали медпрепарати. Все разом заважило півтори тонни. - А як з озброєнням та амуніцією зараз справи, чи цього вже не потребують від волонтерів? - Оптика звісно ж треба, але купити її стало важче. От недавно хлопці просили тепловізор, кажуть, сліпі, як миші. А він, я цікавився, 70 тисяч гривень коштує. Де їх зараз знайти? Підприємці кажуть, що і так допомагають, та й більшість людей вже зневірилися. А серед тих, хто досі дає пожертву - це переважно прості люди, з невеликими статками, особливо селяни. В їх коморі завжди знайдеться щось – вони і місто, і армію годують. - Яким був ваш маршрут і як реагували хлопці на такі гостинці? - Я, Роман та Саша їхали втрьох. Мусили ще зробити зупинку Києві, аби зустрітись з тамтешніми волонтерами. Крім медикаментів, вони ще передали солодощі. Чесно кажучи, після кожної такої поїздки в мене з’являється якась окриленість, відчуття, що не все втрачено. І от ми приїхали в Слов’янськ, де вигрузили хлопцям маскувальні сітки і…печиво. Найбільше запам’ятався візит до Новогородки. В’їжджаємо туди і бачимо машини ОБСЄ стоять біля БМП. Виходимо з машини, боєць бере нас і ховає за кулемети, каже, що йде снайперський обстріл. Маленькими перебіжками нас довели до більш-менш безпечного місця, де командир дав наказ нас охороняти. Отож ми під прикриттям військових машин розвантажували пакунки. Хлопці були дуже цьому раді, понаписували вітання, адже нам передають прапори, щоб їх спеціально військові розписали. А ще ми їм передали дитячі листи, малюнки, аплікації. Я вам скажу, що вони не так радіють тій їжі, як листам…Всі взяли по листу і пустили сльозу (сміється – авт.). Хтось, можливо, думав, що ті листівки нічого не значать, а дивлячись на наших воїнів, я можу сказати, що це дуже підтримує, не дає забути про домашній затишок і свою місію – охороняти, саме таких беззахисних і щирих дітей. Вони ті жовто-блакитні браслетики одразу розбирають і одягають на себе – так і ходять, не знімаючи, а листи й малюнки чіпляють на стіни там, де живуть. Об’їхали тоді багацько населених пунктів, навіть в такому були, що його на жодній карті не позначено, таке воно маленьке, а наші там стоять і їм теж треба привезти гостинці. Отож за день ми проїхали десь 600 км, але зробили все, що мали. На цьому волонтери не зупиняються і вже готують пакунки, які в перших числах Нового року поїдуть на Схід. Не забувайте про наших військових і Ви. Якщо нема коштів чи снаги, то бодай щиру листівку з теплими словами там матимуть за радість.
Розмовляла Ірина Михалевич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.