Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

РІВНЕНСЬКОГО ПІДПОЛКОВНИКА не віддали на поталу луганським слідчим [Випуск № 1248]

Голову Рівненської обласної спілки учасників АТО заочно судять на Луганщині і хочуть силою доставити в тамтешнє СІЗО просто з лікарняного ліжка. Сергія Стрільця звинувачують в незаконному позбавленні волі громадянина. Але насправді чоловік виконував наказ керівництва лише етапувати затриманого на блок-пості сепаратиста. Виявилось, що в полоненого є хороші зв’язки тож його вже на другий день відпустили, а от проти військового завели кримінальну справу. Хоча чоловік нещодавно переніс інсульт і почувається вкрай погано, слідча з Луганщини приїхала його заарештувати.
Сергій Стрілець може похвалитись неабиякою військовою біографією. В дитинстві він ніколи не мріяв стати військовим. Та одного дня, побачивши на дверях військкомату оголошення про набір хлопців до Одеського інституту сухопутних військ, додому повернувся з бажанням їхати туди на навчання. Після його закінчення служив у Рівненському 55-му батальйоні на посаді командира протитанкового взводу, потім був командиром механізованого взводу, командиром роти. Пізніше служив командиром частини військової служби правопорядку Збройних сил України.
Коли розпочалися військові дії на Сході, Сергій чекав, що доведеться і йому вирушати на підмогу українським бійцям. Втім, так сталося, що перша хвиля мобілізації його оминула. На другу він теж не потрапив, але у тренувальний табір мав їхати колега Сергія, дружина якого була вагітна третьою дитиною, тож військовий, не роздумуючи, запропонував замість товариша свою кандидатуру.
Бойову підготовку у військовому таборі поблизу Миколаєва 51-ша бригада, до якої потрапив майор Стрілець, проходила приблизно десять днів. Після цього колоною разом з бойовою технікою їх відправили на Луганщину. Куди саме, ніхто не знав. 
В Донецьку область 51-шу бригаду перекинули, щойно почався наступ на Іловайськ. А далі – той самий сумнозвісний котел, із якого Сергієві пощастило вибратись. Та коли він опинився в безпеці, то перш за все став організовувати порятунок товаришів, які лишились там. Завдяки йому з оточення вивели 28 чоловік. 
Власне, саме за цей вчинок майо-ру Сергію Стрільцю  Президент присвоїв звання підполковника. А тепер, менш ніж за рік, чоловік усе це втратив - його понизили до рядового і взагалі звільнили з військової служби. Причиною такого перевороту стала кримінальна справа, яку суд міста Сватове, що на Луганщині, порушив проти Сергія. Йому інкримінують 146 ККУ, мовляв, він незаконно позбавив волі тамтешнього місцевого жителя. Сам Стрілець розповідає, що нікого не викрадав, а лише перевозив сепаратиста, як це йому наказав керівник:
- Мені командир бригади, коли викликав до себе, наказав поїхати на блок-пост забрати особу, яку затримали військовослубовці тієї бригади. Це не я його затримував, він вже був пов’язаний, з мішком на голов,і коли я по нього приїхав. Як і треба було, доставив полоненого в розташування частини, де командир бригади наказав пристебнути його наручниками до бочки з водою, аби він нікуди не подівся, бо його підозрюють в сепаратизмі. До бочки прив’язали, бо інших умов утримування полонених у нас просто не було. Ми його нагодували, напоїли і вкрили ковдрою , жорстоко з ним ніхто не погодився.
Але полонений виявився не простою „птицею”. Його звати Куницький Олег Володимирович.  Як розповідають адвокати Сергія, він має багатого і впливового батька. В інтернеті дізнаємось, що такий собі Куницький Володимир Григорович був головою колгоспу у Сватівському р-ні, а в 2010 від Партії Регіонів обирався до обласної ради Луганської області. Також в глобальній мережі знаходимо інформацію, що такий собі  Куницький Олег Володимирович значиться керівником агрофірми у тому ж таки р-ні, засновником якої є…Куницький Володимир. Співпадіння? 
Вже на наступний день полоненого звільнили, а цапом-відбувайлом в цій неприємній історії зробили саме Стрільця. Хоча чоловік нікого не затримував, а лише етапував підозрюваного, та згодом найвище військове керівництво заявило, що й на це рівнянин права не мав.
- Міністр після того, як до нього поскаржився батько цього потерпілого, провів розслідування і встановив, що, виявляється, мій підзахисний нікому там не був підконтрольний, не мав права виконувати накази начальника гарнізону, а його київське керівництво, з його високого Києва, не давало вказівки етапувати цю людину. І тепер вони роблять вигляд, що це він позбавив його волі, - розповідає адвокат Сергія Володимир Сокаль.
Цікаво, що стаття, за якою відкрили справу, якраз не стосується службових осіб, а Сергій Стрілець на той момент саме такою особою і був.  Також адвокат вказує на численні порушення в процедурі повідомлення про підозру у вчиненні злочину. Перед тим, як ставити питання про обвинувачення, має бути відповідна постанова, яку слід належним чином вручити. А саме: в присутності адвоката, зі складанням письмового протоколу і з роз’ясненням прав підозрюваного. За текстом тієї ухвали, яку пост-фактум надали захисникам Сергія, нібито так і було, але насправді Стрілець тоді перебував на лікуванні в медичному закладі, а Cватівська слідча Рубан Н.Т. відправила документи поштою, отож не виконала свої обов’язки. 
Також закон роз’яснює, що підозрюваному має обиратись міра запобіжного заходу, тоді як слідча вважає, що такою мірою може бути тільки тримання під вартою. Для цього вона обґрунтовує ту обставину, що підозрюваний не з’явився до неї за (увага!) тиждень до того, як оголосили про підозру. Далі вона наполягла, що оскільки С. Стрілець ухиляється, то його треба доставити в тамтешній суд силою. І це клопотання було задоволено.
Отож 14 грудня до Рівненської міської лікарні, куди на обстеження прийшов С. Стрілець прибула слідча із Сватового, а з нею ще 5 молодиків. Треба додати, що до Рівного вони дістались з комфортом – на «Тойоті Кемрі» з харківськими номерами. Чому авто не службове і чиє воно – гості зі сходу пояснити не могли, та й взагалі всі питання присутніх журналістів ігнорували, і навіть посвідчення показувати відмовились. Пізніше журналісти з’ясували  цікавий факт – в Україні є аж три «тойоти» з номерами - АХ 9552 ВН. Більше того – одна з них зареєстрована на жінку з таким же іменем та роком народження, як і у матері Михайла Добкіна... 
Тим часом медики за зачиненими від телевізійників дверима оглядають Сергія і роблять висновок – він транспортабельний. Після цього слідча під руки виводить рівнянина на вулицю і намагається посадити до легкової машини, що зовсім не має умов для перевезення хворого на значну відстань (більше тисячі км). Сергій почувається помітно кепсько, жаліється на біль в голові, тримається за серце і просить краще його оглянути. Недощавно він переніс інсульт, до цього ще на війні отримав два поранення в голову – в результаті йому присвоїли другу ступінь інвалідності. Незважаючи на це, незнайомці продовжували наполягати, аби він сів у їх машину, зрештою сварка перейшла в штовханину. На щастя, адвокати та дружина силою відстояли чоловіка і повернули його в медзаклад. На той час подія вже набула в стінах лікарні  розголосу і резонансу, підтягувались журналісти і друзі. Підтримати колишнього військового приїхали його бойові товариші, серед яких і Михайло Чікун. Він був одним із тих, кого Сергій врятував в Іловайську.
Сергій проявив героїзм, він  сам вийшов із оточення, а потім ще й виводив нас. Якби це була якась людина жорстока чи підла, то він би не звернув уваги на тих людей, які були навіть з інших підрозділів і він їх не знав. Я думаю, що ця справа замовлена людьми, які переслідують свою особисту мету. І якби сталась така ситуація, що треба було б фізично захищати Сергія – я би став на завад будь-кому.
Медикам нічого не залишалось як провести повторне обстеження. Другий їх висновок кардинально інакший, - кажуть, чоловіка не можна перевозити, він потребує лікування:
- В нього зараз гіпертонічний криз, підвищений артеріальний тиск, є наслідки перенесеного інсульту. Я думаю, що йому зараз не можна долати значну відстань, - констатує заступник головного лікаря міської лікарні Ігор Дундюк.
Зважаючи на те, що Сергій - ветеран війни, його перевезли до військового госпіталю на лікування. Також товариші подбали, щоб біля палати приставали охорону: службу військового правопорядку, а також там чергують хлопці з УВО, «Горині» і Рівненської спілки ветеранів АТО.
Щодо слідчої та її компаньйонів, то їх і слід простиг. В готелях Рівного й на його околицях такі люди не поселялись, відрядження в міліції не відмічали. Тим часом адвокати працюють над оскарженням справи і хочуть повернути С. Стрільцю військове звання. Сергій Пандрак, який також приїхав захищати чоловіка від луганських «правоохоронців» не приховує свого обрурення:
- Я, як бойовий офіцер з радянських часів і до сьогодні, ще не чув, щоб підполковника понижали до рядового й звільняли. Коли такі моменти й виникають, то розжалують до наступного нижчого звання, тобто в цьому випадку мали б повернути його до майора. А те, як все це насправді сталось, означає, що міністру оборони цей батько, магнат-аграрій, який є нині міністром сільського господарства в ЛНР, заплатив великі гроші. Тобто, однозначно, справа сфабрикована, як вони завжди це роблять. Цікаво, що апеляцію здійснюють донецькі судді, які живуть в Луганську, мають там будинки. Вони пересікають два блок-пости, їдуть в Сєвєроденецьк вирішують апеляцію і повертаються назад в Луганськ. А отримують нашу зарплату, під нашими тризубами. То про яке правосуддя там може йти мова?
 Луганські авантюристи не чекали такого опору і рішучості від рівнян. Рівненські вояки дали їм зрозуміти, що свого побратима нахабним сепаратистам не віддадуть. 
МАРІЯ ПАЛІЙ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.