Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

З висоти досвіду [Випуск № 1248]

Це сталося зненацька: я з’ясував, що мені вже не так мало років. Коли в аптеці в мене вперше запитали пенсійне посвідчення, я сприйняв це як тролінг симпатичної провізорки. Вдруге — замислився. Тепер уже звик. Поступово усвідомив, що певний брак гнучкості в суглобах компенсується особистим досвідом, зокрема й тим, який традиційно вважається від’ємним.
Я бачив портрет Сталіна, він висів на пошті на розі вулиці Лєніна й провулка Костіна в моєму майже рідному Луганську. Їздив поїздом із паротягом, і якщо висунути голову у вікно (а як утриматися?!), вугільний пил осідав на обличчі. Моя перша шкільна форма була пошита із синього цупкого сукна з алюмінієвими ґудзиками, до неї додавалися широкий ремінь із пряжкою і кашкет військового зразка, нині це звучить як прикол. І значно важливіший спогад дитинства: до нас приїздив у гості дідів брат із Мордовії, де він застряг із фанерною валізкою — першою ознакою вчорашнього зека.
Потім, уже в дорослому віці, я висмикував телефон із розетки, коли збирався поспілкуватися відверто, бо вважалося, що через апарат може підслуховувати КГБ. Ми стояли в чергах щодня по півгодини-годині, щоб забезпечити харчовий мінімум: батон, яйця, цукор, масло, а мешканці провінції нам заздрили, що все це майже завжди є в магазині. А ще мати моєї подруги, коли приїздила до неї в столицю з рідної Полтавщини, просила дочку піти з нею в гастроном, бо російською розмовляла не дуже, а за звертання українською можна було нарватися на агресію. Ну й ще згадую личка тодішньої еліти: партійної номенклатури й поруч директорів продовольчих баз, комісійних магазинів, ресторанів, які збиралися на закриті перегляди заборонених іноземних фільмів у Будинку кіно (мене туди запрошували перекладачем): і ті, і ті були однаково несимпатичними.
Я не пам’ятаю жодного, буквально жодного моменту в тому, попередньому відрізку моєї біографії, за яким я сумував би, навіть як зрозуміла ностальгія за молодістю. Тому в нинішньому буремному житті мало що мене може вкинути у відчай, зокрема й, на перший погляд, геть небезпідставні констатації #всепропало та #насзрадили. Бо все пізнається в порівнянні. У часи моєї молодості ми твердо знали: це назавжди. У будь-якому разі за нашого життя нічого не зміниться. Як потім, за Януковича, розуміли, що цей фрукт надовго, у 2015-му переобереться й крастиме далі. І філософське спостереження: «такий вже ми народ, із цими людьми нічого путнього не зробиш».
Перевага віку — розуміти, що ти не унікальний і твій час не такий вже унікальний. Тому, коли буквально ті самі обивателі, які два з половиною роки тому кляли українців за вайлуватість, нині щось кажуть про виняткові чесноти нашого народу, дозволяю собі взяти паузу. Спілкуючись із дуже різними людьми, я завжди знав, що серед нас величезна кількість не просто притомних, а дуже, дуже розумних і самовідданих людей. Тільки не сподівався, що вони зможуть між собою домовитися. Помилявся, як і багато хто з нас. Так само тепер не чекаю, що всі співвітчизники стануть святими, відмовляться від своїх вад і всі як один будуватимуть у злагоді європейську Україну. Вчорашніх неситого магната, пузатого мента, нахабного столоначальника, ватного сепара нам що, на парашуті спустили? А тепер вони мали кудись випаруватися? Як писав наш великий земляк єврей Жаботинський: «Ми вимагаємо визнати за нами право мати власних мерзотників».
Якщо серед нас знайшлося стільки героїв, чи можу я ігнорувати апріорну наявність певного відсотка негідників або просто спритних хлопців, які продовжать боротися за посади та позиції на потоках? Питання в тому, наскільки нормальні, чесні люди здатні кооперуватися так само вправно, як комунікують між собою шахраї. Це теж вимагає певних навичок, технологій та елементарної віри.
Коли кажуть, що ми приречені знову пережити розчарування 2005 року, я дозволю собі посперечатися. Нинішня влада навчена крахом попередньої. Можливо, не вся, але значна її частина. У ній принципово, на порядки більше представників громадянського суспільства, і вони не склали руки.  Тому кожне резонансне розслідування в ідеалі може привести до змін — хай локальних, але суттєвих. Інколи це відбувається блискавично. Влада, на відміну від попередньої, озирається на уряди й громадську думку Заходу. На нинішньому етапі це величезний плюс. Тому забудьмо про «третій Майдан»: зараз він вигідний тільки Путіну. Краще все-таки зберігати Майдан у собі й реалізовувати за потреби: на фронті під Маріуполем, у Кривому Розі, у міністерстві. Це те, чого раніше ніколи не було. Я знаю, я пам’ятаю.
Юрій Макаров

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.