Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Аскольд – перший київський князь-християнин [Випуск № 1248]

На світанку історії вітчизняної державності та її християнської культури стоїть потужна і загадкова постать князя Аскольда (Оскольда).
Аскольд – перший київський князь-християнин і перший київський мученик за віру Христову. За його правління Київське ранньодержавне об’єднання слов’ян упевнено вийшло на світову арену, стало важливим фактором міжнародної політики.
Роки життя Аскольда достеменно не відомі. Походження імені князя до цього часу викликає запитання. Поширена версія виводить його з дав. – ісл. Haskuldr, що пояснюється нібито його скандинавським походженням. За іншою версією – ім’я має місцеве слов’янське коріння. Борис Рибаков пов’язував ім’я Оскольд із старовинною племінною самоназвою подніпровських мешканців: сколоти.
Походження князя досі дискутується в наукових колах. У літописах Аскольд діє завжди з Діром. Ян Длугош, знавець руських літописів, писав, що Аскольд походив із князівської династії Києвичів і був рідним братом Діра. За іншою версією – був воєводою Діра й успадкував владу після його смерті.
У «Літописі руському» ми зустрічаємо відомості, що Аскольд і Дір були не племені Рюрика, а бояри. «І відпросилися вони в Рюрика піти до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: « Чий се город?» А вони, тамтешні жителі, сказали: «Було троє братів, Кий, Щек і Хорив, які зробили город сей і загинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож і Дір зосталися удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді» . Однак у більш давньому Київському літописному зводі ніяких відомостей про прибуття Аскольда і Діра в Київ нема, але згадується, що вони в ньому княжили.
У якому році Аскольд прийшов до влади, сказати з достовірністю не можна. Але те, що Аскольд укріпився в Києві, став місцевим князем і діяв в інтересах східних слов’ян – достовірно.
За Аскольда Київ поступово перетворюється у політичний центр із прилеглими землями полян, деревлян, дреговичів та південно-західної частини сіверян.
Головні інтереси Аскольдової Русі охоплювали південь та південний схід. Її приваблювали багаті й сильні держави – Хозарія, Болгарія, Візантія, кавказькі країни – Грузія, Вірменія, Албанія (Азербайджан), навіть віддалений Багдад. З ними вона підтримувала активні торговельні та політичні зв’язки.
Інтереси забезпечення східного тилу спонукали Аскольда утримуватися від будь-яких конфліктів із Хозарією. Не становлячи серйозної загрози для молодої Київської держави, каганат був ще досить міцним заслоном проти кочових племен Сходу.
Лояльними (навіть союзницькими) були відносини Аскольдової Русі з мадярами. Змушені відійти під тиском печенігів до Нижнього Наддніпров’я, вони перейшли під київський протекторат.
Аскольд прийняв титул хакана (кагана), під яким його згадують тогочасні візантійські та арабські джерела, і вже це, на думку вчених, опосередковано засвідчує його претензії на харизматичну «царську» владу. Титул кагана, що відповідав імператорському (царському), був переконливим виявом політичної претензійності київського володаря.
Епоха Аскольда в розвитку Русі була визначним рубежем. Саме тоді завершується формування давньоруського феодалізму і держави. Аскольдова Русь проводить активну зовнішню політику і здійснює низку масштабних акцій, з-поміж яких особливо слід виділити походи на Константинополь і укладення перших договорів з греками та прийняття християнства.
Щодо питання, скільки було походів і коли вони відбувалися, в літературі немає певності. Більшість науковців вважають, що реально мав місце лише один похід на Константинополь у 860 р., який супере-чливо описаний у різних документах .
Головна причина походу 860 року була, мабуть, у тому, що києво-русичі відчували велику необхідність відстояти своє місце в системі держав, причому найбільш великих і сильних, визначити свої кордони і свої інтереси, явити свої претензії на міжнародній арені. Усе це в тих умовах можливо було здійснити, тільки продемонструвавши свій військовий потенціал. Інакше не було ніяких надій на те, що такі держави, як Візантія, укладуть з новим політичним утворенням дипломатичні (включно з торговими) угоди.
18 червня 860 р., згідно з Брюссельською хронікою, численне військо русів з моря та суші оточило столицю Візантійської імперії – Константинополь. Військо русів нараховувало не менше 8 000 воїнів. Напад був несподіваним. Оскільки русам не дали відсіч, вони оточили Константинополь, розграбували околиці міста, захопили в полон і вбили багато жителів. Пограбували також області, що за 100 км від Царгорода. Жителі Константинополя з жахом чекали штурму. Імператор Візантії Михаїл III почав переговори з Аскольдом. Проте втручання Промислу Божого навіть лихо обернуло на добро. Після молебню та покладання Св. Патріархом Фотієм Ризи Божої Матері у море під час облоги русичами Константинополя здійнялась буря, і «потопи безбожних Руси кораблі». Внаслідок такого чуда Божої Матері, явленого у 860 році, князь Аскольд Київський та частина руського війська, вражені силою та величчю християнського Бога, вирядили в Константинополь послів. З імперією уклали мирну угоду і попросили хрещення. Через деякий час Патріарх Фотій відправив до русів єпископа.
Никонівський літопис оповідає про хрещення при Аскольді: русичі начебто і збирались хреститись, але згодились на це, лише впевнившись у божественній силі нової віри, – святе Євангеліє не згоріло у вогні. «Сие видевши Руси удивившася, чудящеся силе Христове, и все крестишася» . Аскольд охрестився, ймовірно, з певною кількістю дружинників і народу. Князь дістав при хрещенні ім’я Микола.
 Саме з цієї події у IX ст. розпочався нелегкий і довготривалий процес християнізації Київської Русі .
Факти походу князя Аскольда київського на Константинополь у 860 році описані у «Повісті времінних літ», Іоакимівському, Никонівському, Густинському літописах, Київському Синопсисі та інших вітчизняних джерелах. Аналогічне свідчення про похід Аскольда ми знаходимо і в болгарському рукописі Хронографу Георгія Амортола. Візантійська хроніка Манасії подає навіть точну дату нападу Русі на столицю Візантії – 18 червня 860 року.
Однак найціннішими джерелами про ті події є свідчення очевидця – патріарха Св. Фотія Великого, який не лише повідомляє про напад Русі на Константинополь, а й свідчить, що руси, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від язичництва, і визнавши істинність віри Христової, виявили бажання охреститися. Окрім цього, згідно зі свідченнями Св. Фотія, цісар Михаїл III вирядив до Києва єпископа та священиків, і на Русі навіть було засновано окрему єпархію (митрополію) .
Похід руських дружин на Константинополь у 860 р став важливою віхою Русі. Як писав константинопольський патріарх Фотій, відбулося «Відкриття Русі». Саме з цієї події у візантійських та інших закордонних хроніках починається офіційний відлік історії Київської Русі. «Повість временних літ» зазначає, що з цього часу «начася прозивати Руська земля».
Запровадження християнства на Русі в середині IX ст. було подією глибоко закономірною, тісно пов’язаною із загальною історичною обстановкою у світі і мало значний вплив на культурно-історичний розвиток східних слов’ян. Поступово почало засвоюватися моноїстичне світосприйняття, з’являється перша історична хроніка Русі, так званий «Літопис Аскольда», який в основному являв собою ідеологічний документ, покликаний визначити місце Київської Русі у тодішньому світі. Русь мусила насамперед усвідомити своє минуле і чітко визначити власне місце серед інших країн християнського світу.
Таким чином, Аскольдове хрещення стало подією широкого міжнародного значення. Незалежно від остаточних наслідків, цей процес не міг не діяти. Інша річ, що хід самого процесу виявився надто складним і тривалим і мусив перейти багато стадій і карколомних рубежів.
Як оповідає «Літопис руський», під 882 р. життя Аскольда було перерване підступним убивством. Новгородський воєвода Олег зрадницьки вбив Аскольда під час мирних переговорів. Владу в Києві захопила язичницька династія Рюриковичів. Є всі підстави вважати, що події 882 року були сплановані й організовані антихристиянською опозицією Аскольда. Бо навряд чи зміг би Олег захопити добре укріплену столицю Київської Русі.
Із смертю Аскольда всі його починання завмерли. Почався довгий і драматичний період язичницької реакції, погіршилися стосунки з Візантією.
Але незважаючи на такий перебіг подій, прийняття християнства києво-русичами (хоч і незначною їх кількістю) заклало християнську духовну основу слов’янам, стало початком розвитку нового духовного світогляду на землях Наддніпрянщини, поворотним моментом ходу історії русичів.
Промислом Божим Київська Русь стала на шлях Христового світла. Цей шлях Русі освятив своєю мученицькою смертю Аскольд Київський, охрещений під Покровом Цариці Небесної, яка стала Заступницею Святої Київської Русі.
Місце вбивства й поховання Аскольда з часом дістало збережену й донині назву – Аскольдова могила. З давніх часів на місці Аскольдової могили існувала церква Святого Миколи. Пізніше там було побудовано жіночий монастир, а у XII ст. – чоловічий. У 1809 році на Аскольдовій могилі звели невелику кам’яну церкву. З 1866 р. до Аскольдової могили щорічно 2/15 липня Церквою здійснювався хресний хід від Миколаївського чоловічого монастиря.
Після богоборчої революції 1917 року традиція вшанування пам’яті першого князя-християнина Русі була втрачена.
З липня в 1937 р. територію Аскольдової могили передали під парковий павільйон. У 1998 році церкву Святого Миколи відбудували, і тепер вона належить греко-католицькій церкві.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.