Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ВІТАЛІЙ ПАВЛОВ: «ВІЙНА МЕНЕ НЕ ЗДИВУВАЛА» [Випуск № 1246]

У листопаді Віталію виповнилось 40 років, але вже за цей, відносно короткий відрізок часу чоловік пережив і побачив трохи більше за інших. Війна ж дала йому іще один досвід. Добрий він чи поганий, чоловік поки навіть не береться оцінювати… - З чого у Вас починався військовий досвід? - Коли тільки війна почалась, я не міг поїхати на Схід, бо на те були особисті обставини. Але щойно така можливість з’явилась – записався добровольцем. При першій потребі же ЗСУ у бійцях мене викликали на підготовку. Хоч до цього я зовсім не мав військового вишколу, а тому навчатися усьому довелося вже на полігоні в Житомирі. Не можу оцінити, наскільки якісно нас тренували, але, хто хотів навчитися, той навчився. - Але це фактично мінімум необхідних знань. Чи не боялись ви через брак досвіду стати «гарматним м’ясом»? - У мене й думки не було відмовитись від служби. З початку війни наша армія була небоєздатна і основну роботу доводилось робити добровольцям, які прийшли просто з Майдану. Зрозуміло, що у кращому випадку ці люди мали за плечима службу в армії (хоча дуже багато не проходили і її). Вони вчились по ходу, тому що треба було будь-якою ціною відбивати атаки ворога. Бути «гарматним м’ясом», ясна річ, ніхто не хотів, але сталось, як сталось… - Куди потрапили після полігону? - Вже з початку був на базі 95-ої ОМБР, де саме формувалася 5-та батальйонно-тактична група. Згодом вона була приєднана до 81-ої аеромобільної бригади. Наш батальйон виїхав на дислокацію в Миколаїв, звідки нас і почали відправляти безпосередньо на позиції. Я потрапив у десантно-штурмову роту і виконував задачі в районі сектору «С», тобто ділянка від Попасної до Горлівки. - Коли вже опинились безпосередньо у воєнних умовах, чи здивувала вони вас? - Знаєте, у мене було досить цікаве життя, я думав що в армії побачу щось нове. Насправді там таке ж життя, але зі своїми нюансами. Природа людей незмінна – як і в будь-якому колективі є позитив і негатив, все залежить від людського фактору. Щодо місцевих – це абсолютно нормальні люди. Їм розповідають, що тут «бандерівці», а нам кажуть, що там сепаратисти. Неправда і в першому, і в другому випадку. Звичайні люди, яких ніхто не питав, чи хочуть вони того, що відбувається, чи не хочуть. Тому робити їх крайніми неправильно, бо проблема ця планомірно нагніталася впродовж двадцяти років і ніхто нею не займався. Навпаки – люди при владі раз-у-раз підливали олії у вогонь. - Можете порівняти рівень життя східних регіонів з нашими? - На тих територіях, де зараз встановлена українська влада, люди сидять без роботи. Проблеми траплялися і раніше, але зараз узагалі біда. Впевненості у завтрашньому дні немає зовсім. Люди усе іще щось планують, але це більше для самозаспокоєння. Одними лише бойовими діями війну не виграти. Варто не менше боротися за підтримку людей. А це прямо залежить від того, як ти себе поводитимеш, який приклад показуватимеш. Коли туди прийде українська влада - а це обов’язково трапиться - важливо показати, що ми інші і бажаємо цим людям виключно добра і достойного життя.
Ірина Михалевич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.