Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ДВА РОКИ ГІДНОСТІ [Випуск № 1245]

21 листопада вся країна і, звісно ж, Рівне відзначили другу річницю Революції Гідності. Події, які пов’язані з нею, не дозволяють українцям гучно святкувати, а, швидше навпаки, змушують задуматись, помолитись і вшанувати пам’ять загиблих героїв. На один день Майдан Незалежності став таким, як і тоді – з палатками, бочками й палаючим вогнем. Туди прийшла активісти, що брали участь в революції не тільки в Рівному, а й у Києві. Багато хто символічно одягнув каски, які в буремний час були чи не єдиним захистом майданівців. Тільки тепер атмосфера тут зовсім інакша – без відчуття тривоги, але з почуттям скорботи. Коли на великому екрані демонстрували фільми про Небесну сотню, то найважчий момент, звісно ж, розстріл хлопців викликав сльози в присутніх. Особливо важко згадувати ті події очевидцям , які втратили там близьких, друзів.
Але не тільки Небесну сотню, а й воїнів загиблих в АТО вшанували у цей день рівняни. Попри дощ, що йшов з самого ранку, більше сотні людей прийшли до Дошки пам’яті, яка знаходиться біля Свято-Воскресенського собору. Священики помолились там за вбитих на війні, а також за Україну. Багато живих квітів, траурних вінків поклали небайдужі до портретів хлопців, їх тут шістнадцять. Плакали всі, і чоловіки, і жінки, а найбільше – матері, чиї сини віддали життя за Батьківщину.   
- Приносимо квіти, плачемо. 20 років було моєму Тарасу. Служив в 140-му центрі, в спецназі. Я думаю, що наша Україна прийде до кращого, що не дарма такі хлопці полягли. Я хочу миру для всіх вас. Тих, хто почав і підтримав Євромайдан, я не звинувачую ні в чому, тому що вони боролися за все найкраще - щоб ми жили в мирній Україні. Тільки дуже шкода, що багато матерів плаче за молодими дітьми – через сльози говорила матір Тараса Ямчука Євгенія.
- Особливо важко для мами тому, що це був для неї єдиний син, йому було 20 років. Він загинув, вона сама лишались – хоча я дуже намагаюсь її підтримувати. Женя загинув під селищем Водяне, рятуючи своїх товаришів. Поряд розірвалась міна і осколок потрапив у сонну артерію й пах. Він помер на місці. Мама, можливо б, його не пустила – та піти було його рішенням. Він хлопець дорослий і сам цього хотів. Спочатку пішов добровольцем, а потім перевівся в ЗСУ у 81-шу аеромобільну бригаду, - розповідає вітчим бійця Євгенія Рєпіна.
- Напередодні Дня Гідності Ігореві мало б виповнитися тридцять років. Сьогодні ми, матері загиблих воїнів і героїв нашого майдану, прийшли для того, щоб вклонитися цим дітям і цим матерям, які не стримали їх у потрібну хвилину, не затримали вдома, а дали вихід тій юнацькій патріотичній енергії, яка до сих пір стримує лінію кордону. Вічна слава героям майдану, які розбудили  націю! - так вважає матір Ігоря Волошина Наталія.
Тож, якщо цим жінкам, чиї діти принесли себе в жертву країні, вистачає мужності не шукати винних, не звинувачувати долю – то чи маємо ми бодай найменше право опускати руки? Ні. Бо більше всього, вони хотіли б бачити, що смерті  їх дітей не були марними, що плодами революції не скористаються негідники. Про це варто згадувати не лише до річниці, а й щодня, щоразу коли зустрічаєшся з несправедливістю.  Гідність має бути у серці кожного українця.

Ірина МИХАЛЕВИЧ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.