Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Московсько-більшовицька клоака [Випуск № 1245]

21 листопада сплив термін, коли органи місцевого самоврядування мали виконати урядовий закон, що його прийняла Верховна Рада і підписав Президент України. Цей доленосний і довгоочікуваний закон, що його позитивно сприйняли мільйон українців передбачав очистити українську землю від символів більшовицького, комуністичного радянського та нацистського режимів. Оскільки нацистських символів в Україні не було, то українська влада при підтримці громади успішно виконує цей закон в частині декомунізації. По всі й Україні, особливо по східній, демонтовано тисячі бюстів, пам’ятників, пам’ятних знаків московсько-більшовицьким діячам – окупантам України. Переіменовано сотні вулиць та десятки населених пунктів України. Але є такі регіони, що перетворені в комуністично-більшовицький відстійник, і перше місце в цьому веде не Донецька, чи, приміром, Запорізька область, де вже перейменовано 29 населених пунктів, а, як не прикро, Рівненська. Незважаючи на Закон України про декомунізацію перемеіменування вулиць та демонтаж окупаційних символів, в Рівненській області та в обласному центрі в цілому не відбувається. Громадськість, учасники АТО, краєзнавці б’ють на сполох, звертаються до інституту Національної пам’яті. А віз і нині там. Місцева новостарообрана влада робить вигляд, що нічого не відбувається. Стид і срам, до чого докотилася Рівненщина, колиска, де народилася УПА. Сьогодні новообраній владі, як і чисельним партійним комісарчикам партій-одноденок, що погрузли в боротьбі за владні місця та бурштиновий переділ, не до законів України. Хай краще буде на Рівненщині комуністична клоака, а раптом вернуться москалі, треба ж буде приготуватися лизати їм чоботи.
І це на Рівненщині, де в свій час на початку дев’яностих ще до повного розвалу СССР новообрана міська рада, демократичний блок котрої становив далеко не більшість, створила комісію по декомунізації та українізації, з перейменування вулиць та повернення історичних назв. Тоді спільними зусиллями, не чекаючи ні на які закони згори, рівняни переіменували сотні вулиць на честь українських героїв та українських громадських, культурних та наукових діячів. Саме завдяки праці українських активістів дев’яностих років внаслідок українізації, Рівне є єдиний обласний центр, де немає жодної школи з викладанням на мові окупанта (російської). Це все стало завдяки політичній волі патріотів.
На сьогодні в Рівному згідно з Законом України про декомунізацію потрібно демонтувати радянський символ на привокзальній площі, пам’ятник спецзагонам НКВД, так званим радянським партизанам на вулиці Курчатова, ордени «трудового красного знамені» та орден октябрськой революції при вході на цивільне Дубенське кладовище, прибрати з території міста бюст ката українського народу, працівника центрального апарату НКГБ Ніколая Кузнєцова, та інші символи. Окрім того, у Рівному мають бути переіменовані вулиця більшовика Бахарєва, хронічної українофобки Ванди Василевської, Дундича, більшовика Черняка, генерала КГБ Струтинського. Окремою темою в цій історії є питання щодо пам’ятника Олеко Дундича, рештки котрого зберігаються в парку культури та відпочинку ім. Т. Шевченка і негативно впливають своєю енергетикою на маленьких дітей, що прогулюються зі своїми батьками алеями парку. Звісно чому, бо у всьому світі покійники спочивають на цвинтарах, а не в парках. Традицію ховати на площі, в парках чи скверах започаткувала варварська Москва.
Хто такий Олеко Дундич? Дундич за іншими даними – Томіч, це сербський циган-конокрад, який ще в 14 років втік з хати до далекої Америки. Там він вештався по цілому континенту, босякував, заробляв на життя кражею коней та вуличним боксом. За якусь кримінальну провину вимушений був втікати назад до Сербії. Тут його і застала перша Світова війна. Він був мобілізований до австро-угорської армії і у травні 1916 року попав до російського полону під Луцьком. Саме в Росії, російські шовіністи, вважаючи сербів як своїх кровних союзників надали Дундичу повноваження сформувати сербський добровольчий загін. Загін цей мав воювати за вилікую і недєлімую. Але в цей час в Росії відбувся більшовицький переворот. Дундича, як спритний циган, маючи авантюрний характер, перекидається в табір більшовиків, виконуючи гасло Леніна «без Донбаса нєт совєтской власти» він встановлює цю власть на Донбасі. У 1920 році  під час більшовицько-польської війни Дундич в складі пєрвой конной Будьоного воює проти поляків та їх союзників армії УНР.
Саме під Рівним 8 липня в контратаці проти польських легіонерів, в широкій долині, що тягнеться від траси Рівне-Костопіль до Житина, він гине від куль польського жолнежа. Цікаво, що це бачили відомі більшовицькі воєначальники – Будьоний та Ворошилов. Вони в цей час спостерігали за боєм, сховавшись в чагарнику неподалік на одній із висоток, але чомусь не поспішали на виручку красному Дундічу.
Все, що могли зробити більшовики, так це поховати його в парку Любомирських навпроти, де розміщувався один із штабів первой конной. 10 липня, зігнавши приблизно тисячу євреїв-ремісників, вони влаштували так званий пролетарський похорон в буржуйському паркє Любомирського. Після приходу в Рівне польської влади, якраз навпроти парку, поляки розташували міський магістрат. Згідно з християнськими канонами у 1927 році перенесено останки більшовицького героя на Дубенський цвинтар.
У 1940 році нова більшовицька влада, за наполяганням Ворошилова, знову урочисто, перепоховала Дундіча на старе місце в парк ім. Т.Шевченка.
Сьогодні коли відвічні союзники серби з особливою жорстокістю в якості добровольців воюють на боці російського окупанта на Донеччині та Луганщині проти українського війська то саме вони мали б забрати свого цигана-конокрада на історічєскую родіну.
А вулицю Дундича у Рівному давно потрібно переіменувати на вулицю Марка Безручка.
Марко Безручко – генерал армії УНР, що керував у 1920 році 6 стрілецькою дивізією УНР. Саме ця дивізія, прикриваючи правий фланг під містечком Замосття, врятувала Польщу та і всю Європу від більшовицької навали, ця вдала операція відома, як "Чудо на Віслі". До речі, український генерал тоді відмовився від найвищої польської нагороди, бо воював не за Польщу, а за Україну. Цікавим є те, що таку ініціативу підтримала українська громада міста Торунь, надіславши листа до міського голови В. Хомка. На підтримку переіменування вулиці О. Дунича на проспект генерала М. Безручка до міського голови Рівного нещодавно звертався відомий політичний та громадський діяч письменник Дмитро Павличко. Але віз і нині там.

Тому ми, українська громада міста Рівного, краєзнавці, спілка учасників бойових дій ветерани АТО "УВО" звертаємся до новообраної міської влади та міського голови негайно відновити роботу комісії по перейменуванню вулиць та сприяння виконання закону України про декомунізацію.
Пропонуємо вулицю Дундича перейменувати на вулицю генерала Марка Безручка. Окрім того, негайно надати назви вулицям Рівного, загиблим рівнянам з "Небесної сотні" та нашим землякам - українським бійцям-загиблим в зоні АТО.

Віктор ГОРДІЄНКО

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.