Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Закон - новий, кандидати – старі [Випуск № 1240]

У списках політичних сил на виборах до місцевих рад Рівненщини причаїлося чимало  несподіваних сюрпризів. Інколи виборцеві відверто складно розібратися, що й до чого, бо доступ в інтернет мають не всі, а ті, хто мають, часто не пам’ятають одіозних прізвищ, що губляться серед десятків «нових імен». «Волинь» ретельно проаналізувала списки основних політичних сил, які мають шанси подолати 5%-ий бар’єр і вирішила поділитися з вами найбільш значущою інформацією.

Конкретно про «Конкретні справи»

Рівненські «Конкретні справи» цікаві навіть без додаткових контекстів. Під проводом екс-начальниці  Головного управління Держкомзему Рівненщини Світлани Богатирчук-Кривко у місцеві ради йде асорті, здатне здивувати навіть найдосвідченіших. 
Пані Світлана – особистість цікава сама по собі. З 2005 року є членом Народної партії, орієнтованої на одіозного екс-спікера Парламенту Володимира Литвина. Як її висуванка, у різні роки обиралася депутатом Рівненської обласної і Рівненської міської рад. У 2008 році пробувала обратися мером Рівного, але програла Володимиру Хомку.
Окрім лідера, прізвище Кривко має іще двоє висуванців «Конкретних справ». Це чоловік пані Світлани Михайло Кривко, багаторічний голова Костопільської райдержадміністрації і депутат четвертого та п’ятого скликань Рівненської облради від тої таки Народної партії, а також  голова Рівненського товариства глухих Тетяна Кривко.
Зі згаданою вище Народною партією у списку «Конкретних справ» пов’язані депутат облради, костопільський «лісовий барон» Василь Кльоп та колишній голова Рівненської райдержадміністрації Анатолій Камінський, якого часто називають людиною екс-нардепа-регіонала Миколи Сороки.
Серед людей «Конкретних справ» не бракує представників і інших одіозних партій. Так мажоритарник Анатолій Остапчук в облраді представляв Сарни і Партію регіонів. А його колега, банкір Юрій Сосюк пройшов по Рівному від «Сильної України» Сергія Тігіпка. Ще двоє чинних кандидатів - директор Рівненської обласної дитячо-юнацької спортивної школи «Рівне» Ростислав Вознюк та начальник Рівненського обласного Бюро технічної інвентаризації Юрій Собчук – від тої таки «Сильної України» обрані так і не були. Перший в обласну раду, другий – у Верховну.
Українські політологи в один голос прогнозують, що рішення багатьох місцевих політиків іти на вибори з загальноукраїнськими партіями може обернутися фіаско, оскільки виборці сьогодні розчаровані у них, як ніколи. Натомість зростають у ціні акції регіональних об’єднань, орієнтованих на авторитетні в конкретному регіоні фігури. На сході України цю тенденцію максимально експлуатують партії «Наш край» та «Відродження», які зібрали під свої прапори управлінців, впливових у конкретно взятих великих містах.
На Рівненщині аналогічну стратегію, як бачимо, пробує використати Світлана Богатирчук-Кривко та її команда. Неоднорідність висуванців свідчить насамперед про те, що набирали їх без якихось особливих вимог, а отже мета проста – прорватися до влади, без якої чимала частина списку свого життя вже просто не уявляє.

Рівненська «Самопоміч» відкриває списки втаємниченим політичним «перебіжчикам»

Чи важливі у біографії людини відомості про колишні партійності? Можливо, і не важливі. Можливо, приналежність до котроїсь з партій на певному етапі була єдиною можливістю для активного громадянина пробитися до органів прийняття рішень. Так чи інакше, це факт біографії і повідомляти його було би, щонайменше, не зайвим, особливо для сили, яка закликає «обирати свідомо». Тим більше, що табу офіційно оголошено лише на наявність членства у Партії регіонів та Компартії.
Одним з облич, яке насамперед кидається у вічі є знаний на Рівненщині правозахисник Микола Бляшин, який рік тому спробував свої сили на виборах у Верховну Раду України. Тоді він висовувався за підтримки партії «Громадянська позиція». Нині, вочевидь, зробив ставку на рейтинговішу «Самопоміч». Політична сила Анатолія Гриценка сьогодні одіозною аж ніяк не вважається, водночас про факт співпраці з нею кандидат Бляшин скромно промовчав.
Не менш скромними виявилися і колишні (?) члени «Радикальної партії». Зокрема, Назарій Поліщук впродовж тривалого часу був довіреною особою Олега Ляшка, а торік навіть потрапив у список «Радикальної партії», щоправда, як виявилося, під непрохідним 61-им номером.  130-им у тому ж таки «радикальному» списку був іще один нинішній висуванець «Самопомочі» Віктор Долінський. Має певну причетність до партії Олега Ляшка також і Юрій Стрільчук, який минулого року їздив на VI з’їзд Радикальної партії як один з делегатів від Рівненщини. Не надто гарно виглядає хіба факт, що цю інформацію новоспечені прихильники «свідомого» вибору вирішили сором’язливо приховати. 
На відміну від іще двох висуванців «Самопомочі» Маріяна Годи та Святослава Клічука. Перший чесно зазначив, що свого часу був членом партії «Наша Україна», від якої по мажоритарному округу обирався у Рівненську міськраду. Другий не менш щиро зізнався, що був керівником Рівненського міського (пізніше і обласного) осередку партії «Народна самооборона», але покинув цю силу одразу ж, щойно її лідер Юрій Луценко пішов в «Солідарність» Порошенка. 
Та особливо цікавою персоною у списку є такий собі Руслан Ткачук. Уродженець російського міста Вологда, він у 1997 році закінчив  інститут управління бізнесу та права м. Слов’янськ. Про все це повідомляє у власній біографії на сайті «Самопомочі». Втім, світова інтернет-павутина згадує людину з аналогічним прізвищем, ім’ям та по-батькові і в іншому, куди суперечливішому контексті. Так на сайт Центральної виборчої комісії такий-собі Руслан Володимирович Ткачук згадується як… офіційний спостерігач від Партії регонів на 219-му виборчому окрузі у м. Київ. 
Є у списку бажаючих представляти «Самопоміч» також люди, які особисто до якихось партій причетними не були, але мають не двозначні родинні зв’язки, які мимоволі змушують замислитися. 
Наприклад, Сергій Плісецький, який з 2006 по 2014 рік був комерційним директором телерадіокомпанії «Рівне 1». Коли у пошукову стрічку ввести його прізвище, ім’я та по-батькові, вибиває посилання на іще одного Плісецького, на 5 років старшого Олександра Петровича, що, як і Сергій Петрович, народився у тому ж таки Острозькому районі. Цей чоловік, на відміну від рівненського кандидата, має куди багатшу політичну біографію. 
Як повідомляє його персональний сайт, у 2010 р. Олександр Плісецький був обраний депутатом Луцької міськради за партійним списком партії «Фронт змін», а згодом навіть очолив міжфракційне об’єднання цієї партії з партією «За Україну». Напередодні виборів-2012 ця сила влилася у фракцію «Батьківщина». На тому ж сайті зазначено, що у період з 2000 по 2003 рік Олександр Плісецький працював менеджером з продажу у видавничому домі «ОГО» у Рівному. Нині він висувається у Волинську обласну раду також від «Самопомочі», на сайті якої жодних згадок про перебування у «Фронті змін» та «Батьківщині» немає. Хоча, здавалося б, і не одіозні зовсім партії.
Подібна «родинна» історія прослідковується також і у кандидата Юрія Каленського. Цей уродженець  села Годиха, Романівського району, Житомирської області про жодну причетність до політики на своїй сторінці не згадує. Між тим, «Google» надає інформацію про такого собі Анатолія Зигмунтовича Каленського, що походить з того-таки села Годиха на Житомирщині. Цей на шість років старший чоловік, як виявляється, три роки тому висувався у Верховну Раду від партії «Україна-вперед», чия лідерка Наталія Королевська сьогодні є народним депутатом від одіозного «Опозиційного блоку», складеного з решток «Партії регонів».
В українській політиці склалася також сумна традиція, коли у ради заходять такі-собі «могутні купки», що об’єднуються навколо інтересів тої чи іншої фірми. У Олександра Януковича, наприклад, такою була група «Мако», у Президента Порошенка – усім відома корпорація «Рошен». При аналізі списків рівненської «Самопомочі», значну частину яких складаються приватні підприємці, у вічі частіше за інші впадають назви «Мартекс» та «Екоінвест». 
До фірм з такими назвами має стосунок, насамперед, лідер списку Ігор Ковалець. В його автобіографії згадується, що З 2002р. по 2010р. він обіймав посаду фінансового директора ТзОВ ” Мартекс ”, а з 2014 р. є комерційним директором приватної фірми «Екоінвест». Як контактна особа дистрибуційної компанії «Мартекс»  в «Google» згадується також і іще один висуванець Олег Виговський, а головним бухгалтером фірми з цією ж назвою з 2003 по 2006 рік була також і кандидат Світлана Сидоренко. Кандидат Дмитро Шендрик на сайті «Самопомочі» значиться як нинішній директор ПП «Екоінвест» і саме він з 2002 по 2011 рік був генеральним директором ТзОВ «Мартекс». Так що причинно-наслідкові зв’язки напрошуються мимоволі. 
Принагідно згадаємо, що у листопаді минулого року тодішня активістка «Самопомочі», а нині очільник Рівненської юстиції Іванна Смачило заявила, що її виключили люди, які вирішили приватизувати партію. Мовляв, про це рішення її телефонним дзвінком повідомив керівник обласної організації Ігор Ковалець. Тоді активісти «Самопомочі» у Рівному були не надто відомі. Нині, як бачимо, списки дещо «привідкрилися»… 
Зберегти Україну. «Від кого» чи «для кого»?
Іще з самого початку виборчої кампанії в місцеві ради саме на списки провладної «Солідарності» чекали найбільш трепетно. Хотілося сподіватися, що їх таки сформують і справді «по-новому» і одіозні персонажі з минулого туди не потраплять, втім, люди поінформованіші від початку пророкували список, повний старих номенклатурників. Істина, як завжди, виявилася посередині. 
Якось складно урівняти гасло «зберегти Україну» зі збереженням політичного майбутнього, скажімо,  для колишнього керівника фракції Народної партії Литвина в Рівненській облраді Юрія Благодира, який за президента Януковича побував навіть у стінах Верховної Ради, загадковим чином потрапивши у список Партії регіонів під прохідним 78 номером. Невід’ємною складовою політичного ландшафту Рівненщини вже майже двадцять років є також і Валентин Крока. Чимось дуже одіозним він, на відміну від двох попередніх персонажів, не запам’ятався. Втім, незмінно входив у провладні фракції, якими в різний час були «Аграрна партія», одіозна «СДПУ (о)» Віктора Медведчука, а після Помаранчевої революції «Батьківщина».
Найколоритнішим персонажем списку «Солідарності» у Рівненську міськраду, безумовно, є її вічний секретар Андрій Грещук. За свою біографію він обіймав цю посаду аж (!) тричі. При чому при різних владах з однаковим успіхом. Починаючи з 1998 року, він незмінно проходить у Рівнераду, щоразу під іншими прапорами. На початку минулої декади був членом партії «Єдність» тодішнього київського мера Олександра Омельченка і навіть входив у її списки на парламентських виборах 2002 року. В 2004 році з посади секретаря звільнився добровільно після звинувачень опозиції в організації тіньового штабу кандидата Януковича. На останніх виборах був обраний від «Батьківщини», однак коли його вкотре висунули на секретаря, рідна фракція голосувати відмовилася. Не зважаючи на це, після затяжного конфлікту з бійками Грещука знову обрали, заручившись підтримкою опонентів «Батьківщини», зокрема і «регіоналів».
Серед колег по «Батьківщині» найбільше за Грещука заступався депутат Анатолій Чугуєвець, якого «Батьківщина» вдруге вже не покликала. Депутата вирізняє вміння фундаментально коригувати власну позицію: першу каденцію в Рівнераді він почав як затятий критик мера Володимира Хомка. Втім, після того, як у листопаді 2010 р. його виключили з «Батьківщини» увійшов до промерської фракції «Рівне». Як то кажуть, людям властиво «прозрівати». Тепер іде в депутати від «Солідарності» разом зі іще однією людиною Хомка Олександром Чубаєм, який минулого разу обирався від «Всеукраїнського патріотичного союзу».
Висуватися від «Солідарності» зібралося також чимало членів різних партій «помаранчевого» Майдану. Серед цієї групи найчисленнішою є группа колишніх висуванців від «Нашої України».
Її представляють, зокрема заступники міського голови Рівного та депутати Рівненської міськради Сергій Васильчук та Олексій Хмилецький (до 2005 року був членом партії Зелених), колишній голова Гощанської райдержадміністрації, депутат Рівненської міської ради Василь Харковець (востаннє обрався від «Фронту змін», а пізніше приєднався до команди Володимира Хомка)
Висуванцями «Нашої України» були також засновник Видавничого дому «ОГО» і телеканалу «Рівне 1», багаторазовий депутат обласної та міської рад Віктор Данілов (в різні часи був також членом «Народного руху» та «Єдиного центру», директор ТРК «Ритм», депутат Рівнеради кількох скликань Сергій Паладійчук (востаннє обирався від «Єдиного центру»), керівник Офісу реформ у Рівненській області Руслан Сивий, директор ТзОВ «Орант ЛТД» Володимир Гергелюк, начальник Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг Віктор Климук та генеральний директор групи компаній «Реноме» Надія Гладкевич . 
Вихідцями з «Удару» є також і лідери списків в Рівненську обласну та міську ради відповідно Віталій Чугунніков та Олексій Муляренко.
Стовідсотковою людиною Юрія Луценка є досвідчений журналіст Сергій Штурхецький, політична лінія якого весь час коливалася синхронно з Луценком. В 2010 році він став депутатом Рівненської облради за списком «Батьківщини», вмудрившись при цьому жодним чином не втратити поваги колег по журналістському цеху.
Від «Батьківщини» став депутатом облради також і генеральний директор ТзОВ «Укр Нафта Пром – Альянс» Роман Іванісов.
Чинний голова Рівненської облради Михайло Кириллов починав політичну кар’єру у «Фронті змін». Як його висуванець в облраду потрапив також і голова Рівненського «Союзу організацій інвалідів України» Віктор Ольховик.
Людиною Кириллова у списку «Солідарності» вважається колишній журналіст Юрій Шарманський, який на минулих парламентських виборах невдало балотувався від «Народного фронту».
Начальник обласного управління Державної архітектурно-будівельної інспекції Ігор Мічуда пробував обратися в Рівнераду від «Народного руху», але невдало. Тепер обрав партію калібром вище.
Завідувач Рівненського ДНЗ №44 Лідія Кузьмук  та головний редактор тижневика «Льонокомбінат» Світлана Сирота свого часу були членами Української Народної Партії.
Отакий от політичний вінегрет вийшов на виході. Драматизувати ситуацію поки не варто, оскільки всій цій публіці іще треба пройти чистилище округами і успіх кожному там, зі зрозумілих причин, зовсім не гарантований. Є у списках «Солідарності»  чимало молодих і маловідомих висуванців, яких особисто я не знаю, однак цілком можливо знаєте ви. Не виключаю, що серед них чимало гідних довіри людей, які у списку з одіозними героями цієї оповіді опинилися цілком випадково. 
Не варто, однак, забувати, що затверджували цей різношерстий перелік усе-таки лідери рівненської «Солідарності», згадані вище Віталій Чугунніков та Олексій Муляренко, які єдині можуть не переживати за власне депутатське майбутнє, адже рейтинги президентської сили на Рівненщині усе іще залишаються стабільно високими.

«Громадський контроль»: особливості виживання у «фронтових» умовах

Любителі мила з політичним присмаком сьогодні на всі заставки іронізують з приводу катастрофічного обвалу рейтингів «Народного фронту» Арсенія Яценюка. Мовляв, і що ж тепер лишається робити команді горе-прем’єра з харизмою кролика? Поки злі язики говорять, та ж таки «бідолашна» команда вже сьогодні скоординовано діє. Як саме, напередодні місцевих виборів у Рівному проглядається особливо наочно. Докладніше, як завжди, у черговій серії «Списків під мікроскопом». 
Громадську організацію «Рівненський громадський контроль» іще у 2013 році створив депутат Сарненської райради від «Фронту змін» Дмитро Якимець. Разом зі своїми соратниками він був активним учасником Майдану Гідності у Рівному, де частіше за інших вимагав відставки чинного Рівненського мера Володимира Хомка. Рік тому пробував пробитися в Парламент як кандидат від «Народного фронту», але у підсумку програв «свободівцю» Олегу Осуховському. Впродовж останнього року реклами «Громадського контролю» у Рівному стало надзвичайно багато. Сам Якимець неодноразово запевняв журналістів, що усі видатки на неї здійснює з власної кишені. Гроші на це має, бо іще з 1998 року активно займався бізнесом у сферах громадського харчування, торгівлі та нерухомості.
Громадська організація пана Якимця неабияк придалася старим колегам по «Народному фронту» напередодні виборів у місцеві ради, які на найвищому рівні ця партія, як відомо, вирішила скромно пропустити, не в останню чергу через згаданий вище обвал популярності. Численні «фронтові» друзі Якимця тепер організовано приєдналися до списку «Громадського контролю». В першу чергу це член Рівненського міськвиконкому  за квотою «Фронту змін» Роман Денисюк. Окрім політики, він давно і успішно займається бізнесом, з 2005 року обіймаючи посаду директора ТзОВ «Сан Скерцо».  
Не так давно «Громадський контроль» підписав Меморандум про співпрацю та спільну участь у виборах зі схожим за назвою громадським рухом «Народний контроль». По Україні його очолює  депутат Верховної Ради Дмитро Добродомов, а обласним осередком керує депутат Рівненської райради Дмитро Сільман. Згідно з домовленостями, «народні контролери» не висувають власних кандидатів по Рівному, натомість «Громадський контроль» підтримує їх кандидатури в усі інші ради області. У Рівнераду «Народний контроль» делегував 8 своїх представників, якими стали директор ТОВ «Інкосистем» Юрій Буратчук, акушерка пологового будинку Рівненської міської ради Юлія Кутик, оператор телеканалу «РТБ» Валерій Мартинюк, експерт Рівненської торгово-промислової палати Дмитро Тихонюк, керівник організаційного відділу ГФ «Сокіл» Іннеса Шишкіна та підприємці Тарас Горбатюк, Віктор Радовенчик та Олег Хома.
Очолює список «Громадського контролю» в Рівнераду директор ТзОВ «Санком-Рівне» Святослав Євтушенко. У 2010 році він пройшов у міські депутати на чолі виборчого списку «Удару». В 2014 році невдало балотувався в депутати Верховної Ради як самовисуванець, як конкурент, в тому числі і Дмитра Якимця. Тепер обоє ідуть в одному списку.
Колоритним персонажем у списку, без сумніву, є також і колишній очільник Рівненської облдержадміністрації та депутат Острозької міської ради від «Свободи» Сергій Рибачок. Партію націоналістів він покинув іще торік, одразу ж, щойно вона не пройшла у Парламент. Тоді ж добровільно написав заяву про звільнення з посади голови області. Вочевидь, за час керівництва пан Рибачок відчув смак того, що називається «конструктивна робота», а на це сьогодні, перебуваючи у лавах радикально опозиційної «Свободи», годі і сподіватися.

«Батьківщину» не обирають? 

Згідно з попередніми електоральними замірами на Рівненщині, «Батьківщина» є однією з тих політичних сил, чиє проходження в обласну та міську ради сумнівів фактично не викликає. З огляду на це списки цієї сили ми проаналізували особливо прискіпливо, виявивши чимало знайомих облич, які в рівненському політикумі світяться далеко не перший рік. 
Одіозних перебіжчиків, які з кон’юнктурних міркувань змінюють опозиційну партію на провладну (у народі їх називають «тушками»), серед кандидатів “Батьківщини» також не виявилося. Втім, справедливості заради, зазначимо першою і єдиною політичною любов’ю “Батьківщина» є далеко не для всіх. 
Так кандидат Степан Бузян іще в 2010 році балотувався в Рівненську облраду від УНП.
Голова Рівненського обласного осередку Всеукраїнської громадської організації „Рада жінок-фермерів» Валентина Лелюх на Парламентських виборах-2007 була уповноваженою особою від Селянського Блоку, який тоді  очолював нардеп Іван Томич. За дане об’єднання проголосувало 0,1% виборців.
Сергій Петрушко вперше політичну фортуну випробував іще в 2006 році, коли під номером 141 йшов у Верховну Раду від блоку «Пора-ПРП», який тоді очолював Віталій Кличко. У тому ж 2006 р. політичний досвід з’явився і у чинного начальника управління охорони здоров’я Рівненської  міськради Вікторії Покоєвчук. Вона балотувалася до Рівненської облради під прапорами Партії зелених.
Проаналізувавши кілька десятків малознайомих прізвищ, я змушений констатувати, що абсолютна більшість їх є старими партійцями Рівненської «Батьківщини». Найбільш знаними на Рівненщини серед них природно є екс-нардеп Микола Кучерук (очільник списку в Рівненську облраду) і заступник міського голови Рівного Галина Кульчинська (перший номер у Рівнераду). Не менш впізнаваним у Рівному є також депутат-меценат, адміністратор ТОВ «Ринок» Олександр Нестерук. Як і Галина Кульчинська , він балотується одночасно у ради Рівного та області. 

Аграрну партію «сильно» оновили.  Кого на Рівненщині потягнуло до землі?

Аграрну партію сьогодні часто зараховують до нових політичних сил, забуваючи той факт, що свою історію вона починає іще з 1996 року. Не секрет, що наша область колись була одним з базових регіонів партії, яка тривалий час тісно асоціювалася з прізвищем багаторічного спікера Верховної Ради України Володимира Литвина і  мала назву Народної. З вказаною політичною силою асоціюється чимало «зубрів» рівненської політики. Чого варті хоча б імена Миколи Сороки, Василя Берташа, Юрія Благодира, Світлани Богатирчук-Кривко, Миколи Шершуна…
Зараз на всеукраїнському рівні Аграрну партію розкручує, головним  чином, молодий лідер Віталій Скоцик, агробізнесмен з досвідом роботи у Сполучених Штатах Америки, а відтак і доволі прогресивною риторикою. Він народився у Гощанському районі і це дає партії певні шанси отримати друге дихання на теренах Рівненщини. Хто йде у ради під прапорами «аграріїв», ми розглядаємо в рамках чергової серії «Списків під мікроскопом».
На мою особисту думку, в Україні, економіку якої формує не в останню чергу аграрний сектор, існування партії, що відстоює інтереси людей, які працюють на землі виглядає більш, аніж логічним. 
В Аграрній партії зразка 2015 р. доволі органічно виглядають такі постаті, як  голова Рівненської обласної профспілки працівників агропромислового комплексу Ігор Самков, керівник департаменту торгівлі сільгоспродукцією ПП «Мінераліз» Валерій Горобець, голова фермерського господарства «Ліра» Віктор Локоть,  в.о. начальника Рівненського міжрайонного Управління водного господарства Ярослав Гуменюк, начальник Управління охорони по відтворенню водних біоресурсів та регулювання рибальства в Рівненській області Леонід Філончук, головний інспектор  Відділу охорони водних біоресурсів Руслан Парчук, співвласник ТзОВ «Березнериба» Юрій Самолюк, юрист ТзОВ «Агросвіт» Юлія Ящук і навіть старший інспектор Департаменту агропромислового комплексу при Рівненській ОДА Дмитро Українець (у різні часи був членом Селянського Блоку «Аграрна Україна» та партії “Об’єднані ліві і селяни”, яку очолював колишній соціаліст Станіслав Ніколаєнко). 
Натомість, кістяк нових «аграріїв» сьогодні складають вчорашні висуванці підзабутої вже «Сильної України» Сергія Тігіпка. В 2010 році саме від неї балотувався в Рівненську облраду  Президент Рівненської торгово-промислової палати Микола Ярощук. 
В 2015 він очолив обласний осередок оновленої Аграрної партії, однак вже невдовзі склав з себе повноваження на користь старого партнера Юрія Супрунюка, який п’ять років тому був керівником штабу Рівненської обласної організації партії «Сильна Україна» і від неї таки потрапив в облраду. Після того, як на центральному рівні партія Тігіпка об’єдналася з Партією регіонів, Супрунюк покидає її фракцію і поповнює Депутатську групу «Рівненщина», куди входили зокрема такі відомі персонажі, як Олександр Данильчук та Валентин Крока. Депутат займається також і бізнесом – очолює підприємство «УкрТехноФос», яке у 2012 р. красувалося на білбордах як «боржник року». 
Окрім Супрунюка та Ярощука, досвід походу на вибори від «Сильної України» в облраду був також і у директора юридичного департаменту того-таки ТзОВ «УкрТехноФос» Наталії Томашевської та директора Мізоцького ремонтно-транспортного підприємства Олександра Андріюка (нагородженого Українською православною церквою (Московського патріархату) орденом Святителя Димитрія, Митрополита Ростовського). Підприємець  Василь Ползунов тоді ж таки балотувався від «Сильної України» у Рівнераду. 
Найколоритнішою постаттю серед нових «аграріїв», поза всяким сумнівом, губернатор Рівненщини часів Президента Ющенка Віктор Матчук. Саме він очолює список «Аграрної партії» до облради, а відтак гарантовано стане депутатом, у разі, якщо вона таки подолає 5%-ий бар’єр.
У 2001 р. він став членом «Народного руху», який потім увійшов до блоку «Наша Україна». Після перемоги Віктора Ющенка на виборах 2004 р. Матчук став одним з найнепримиренніших опонентів Василя Червонія,  призначеного головою Рівненської облдержадміністрації одразу ж після «Помаранчевої революції». У боротьбі з Червонієм Матчук неодноразово об’єднував зусилля з фракціями соціалістів, Народної партії і навіть Партії регіонів, з деякими членами якої підтримував доволі приязні стосунки, а інколи, подейкують, навіть виїздив на полювання. Прикметно, що навіть після перемоги Януковича у 2010 році, Василь Берташ, який очолив облдержадміністрацію одразу ж після Матчука, вже під час призначення  подякував йому за «багато добрих справ у регіоні», а потім навіть успадкував собі заступників попередника. На початку 2010 р., після смерті народного депутата від фракції «НУНС» Івана Сподаренка, Матчук замість нього потрапляє у стіни Верховної Ради. Щоправда, вже у липні 2012 р. добровільно складає депутатські повноваження. Воно й не дивно: розвалений «НУНС» тоді формально знаходився в опозиції до режиму Януковича, а відтак перебування у ньому було важко назвати комфортним.
У 2012 році Віктор Матчук, однак, вдруге пробував стати парламентарем. Розраховував зробити це за підтримки «Удару» Віталія Кличка, однак, щойно той представив його на мітингу в центрі Рівного, люди масово почали скандувати «Ганьба!».  «Ударівець» Сергій Мініч, не зважаючи на це, все-таки зняв кандидатуру на користь екс-губернатора, однак не допомогло навіть це: під лозунгом «Перевірено: наш!» Матчук спромігся фінішувати лише третім, поступившись «свободівцю» Олегу Осуховському і самовисуванцю Олегу Червонюку.
У часи Майдану Віктор Матчук став членом «Третьої української республіки» Юрія Луценка, однак той проект після виборів припинив свою діяльність. Як результат, вже через півтора роки Віктора Йосиповича під гаслом «Змінимо Рівненщину. Знаю як і кого!» потягнуло ближче до землі…
Загалом аналіз списку наштовхнув на думку, що аграрій – то не стільки професія, скільки стан душі. Чи змінять аграрії Рівненщину, можна буде судити лише у разі, якщо їхні амбітні плани в останній момент не змінять самі виборці.

Віктор ПЛАНОВИЙ 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.