Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Герой без медалей: драматична історія майора Стрільця [Випуск № 1238]

Пан Сергій, з доволі специфічним як для солдата прізвищем, Стрілець пройшов Іловайський котел та допоміг врятуватися трьом десяткам українських військових. Тоді від керівництва Збройних Сил України він отримав «нагороду» – звання підполковника. Втім, лише на рік: наказом Міністра оборони віднедавна його позбавлено цього військового звання. Майор Сергій Стрілець поїхав на переводу на початку минулого літа. Його 51-ша бригада після ретельного бойового вишколу вирушила на Луганщину. Добиралися бійці протягом п’яти днів, навіть не здогадуючись, куди ж їх відправили. Прибули до села Варварівка неподалік Рубіжного. Військові облаштували десяток постів, і не давали змоги ворогу наблизитися до своїх позицій. Майор пригадує, як вже в перші дні солдатам довелося відкривати вогонь у сторону сепаратистів.
За нами відразу почали спостерігати якісь підозрілі особи. Ми послали розвідувальну групу для з’ясування обставин, однак шпигунам вдалося втекти. Тоді нас обстрілювали ще зрідка та здалека – переважно з мінометів, інколи працювали снайпери. На всякий випадок ми постійно носили бронежилети.
За словами Стрільця, справжнє пекло розпочалося через місяць, коли бригаду перекинули на Донеччину. Табір розбили за 10 кілометрів від Іловайська у селі Дзеркальне. Ворожі обстріли з «градів», «ураганів» та мінометних установок майже не вщухали.
"Якось ми захопили в полон ворожих солдат. Досі не знаю, чи це була розвідувальна варта, чи хлопці просто заблукали. Тих десять десантників потім показували по всіх телеканалах. Ми привели їх до табору і довго не могли з’ясувати, наші вони, чи ні. Солдати сиділи з моїми бійцями і просто балакали. У мене був шок. А коли я почав їх розпитувати, з’ясувалося, що їхні командири запланували наступати на нас колоною в півсотні броньованих машин, не рахуючи танків.
Для наших вояків таке скупчення ворожих військ становило серйозну загрозу. На ту мить у таборі перебувало лише три сотні українських бійців. Тож командування пообіцяло найближчим часом надіслати допомогу.
У ніч на 25-те серпня почалися масові обстріли з усього, що лише може стріляти. Підірвали нам склади з боєприпасами. Вони ще потім вибухали протягом чотирьох годин. А вранці ворог пішов у наступ, і оточив наше місце розташування. Хлопці відбивалися, техніка палала, ворожі танки гатили з чотирьох боків. Надію втратили, коли зверху сказали – підмоги не буде, виходьте звідти, як можете.
Вцілілі бійці розділилися на невеликі групи. Коли стемніло, вони почали поволі відходити соняшниковими полями. Орієнтувалися вояки за місяцем і зорями.
Відразу за нами чулися вибухи. Вочевидь, танкам згори було видно, як рухається колона військових. Вони цілили саме в нас, але дивом промахувалися. Через якийсь час дісталися ми до наших на кордоні з Дніпропетровською областю. Дійшли не всі, частина груп заблукала."
Майор Стрілець відразу почав телефонувати до своїх бойових побратимів. Виявилося, хлопці лишилися в живих та переховуються поблизу Комсомольська. Усього вцілили 28 осіб, серед яких – і його безпосередні підлеглі.
"Чомусь командування вирішило зачекати і не виїжджати за нашими хлопцями. Тоді я зателефонував до одного зі своїх друзів, котрий живе неподалік Комсомольська. Він на своїй автівці вирушив за ними. Декілька блок-постів проїхав, а от на одному його не пропустили. Довелося робити велике коло та добиратися сільськими шляхами. Доїхав друг до Комсомольська, завантажив наших хлопців – чорних, брудних, зморених та голодних. Вивіз він їх звідти."
За цей вчинок Сергію Стрільцю надали звання підполковника. Але нещодавно іншим наказом Міністр оборони позбавив чоловіка військового звання. Причини такого рішення чоловік не знає, хоча й здогадується, що так йому помстилися за затримання «сепаратиста-мажора».
"Пригадую, він рухався з боку Луганська до території, яка перебуває під контролем терористичних організацій. В нього при собі був автомат, набої, саперна лопатка та карта України. На ній було позначено наші склади з боєприпасами. Все вказувало на те, що людина може бути пов’язана з сепаратистами. Командування наказало вдягнути на бранця кайданки, аби він нікуди не подівся. У той час хтось поширив інформацію, що ми затримали одного з ватажків терористичних угрупувань. "
Згодом в Головному управлінні військової служби правопорядку повідомили, що Сергій Стрілець перевищив свої службові обов’язки, і застосував спецзасоби незаконно. Натомість колеги бійця пояснюють, що Стрілець просто сумлінно виконав наказ командування. Начальник Генштабу, Головнокомандувач ЗСУ Віктор Муженко пообіцяв особисто розібратись у справі. Сказав, що про випадок чує вперше, але в ситуацію обов’язково втрутиться.
Зараз герой живе звичайним мирним життям. Вочевидь, після позбавлення звання на фронт чоловіка вже не візьмуть, і свій багаторічний бойовий досвід він так не зможе використати за призначенням. Після всього побаченого він лишився прикро враженим та переконаним - там, у просторих кабінетах, військова верхівка й гадки не має, з якими небезпеками щодня доводиться мати справу наших українським воякам.
   
Володимир Струс

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.