Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Коли зникають легенди 19 вересня Сашку Білому виповнилося б 53… [Випуск № 1235]

Півтора роки тому Олександр Музичко, більш відомий як Сашко Білий, був одним з найбільш упізнаваних медіа-персонажів України. Відео з його участю набирали мільйони переглядів на сервісі «Ю-тюб» і масово тиражувалися як українськими, так і російськими ЗМІ. Для когось Білий був живим уособленням Революції, інші звинувачували його у свідомому створенні «ідеальних картинок» для російських телеканалів. Вже 24 березня життя рівненського революціонера раптово обірвало одразу три постріли у серце. Правохоронці заявили, що загиблий стріляв у себе сам (!). У той же час мислячі українці з сумом констатували початок цілеспрямованого наступу нової влади на таких незручних націоналістів. Тоді вірити їм відчайдушно не хотілося… Час, як завжди, розставив усе по місцях, відділивши зерно від полови. Півтора роки тому слідчий комітет Росії відкрив кримінальну справу, звинувачуючи Білого у жорстокому знущанні над російськими солдатами у Чечні. Чимало-хто, не зважаючи на усім відому брехливість кремлівського агітпропу, схильний був сприйняти все те за чисту монету. Тепер же, коли майже у тому самому злочині ті ж самі люди звинувачують Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, страшна легенда анічогісінько, крім іронії, не викликає. І автоматично легендою бути перестає. Прокурор Рівненської районної прокуратури Андрій Таргоній, якого Білий свого часу трохи пошарпав за краватку на камеру, кілька місяців тому попався на хабарі в 50 тис. грн.., що він їх розраховував узяти за допомогу у закритті кримінальної справи. На захист сина-корупціонера традиційно приїхала мама Ірина – голова громадської ради при Костопільській райдержадміністрації. Вже невдовзі його випустили із СІЗО. Маленький, але промовистий факт: під час спілкування з Сашком Білим в очах «маминого прокурора» читався неприхований переляк. Вже через рік і кілька місяців він випромінював зверхню самовпевненість. І тоді Таргоній виразно уособлював вітчизняне правосуддя, яке спершу не на жарт перепудилося, але вже невдовзі зрозуміло: при владі залишилися ті, хто прекрасно розуміє «цінність» саме таких «кадрів»… Обшарпаного бідолаху люди раптом перестали жаліти, натомість іще раз пожаліли, що немає на нього легендарного Білого. «Не бачу себе в теплому кріслі і не хочу туди, - казав Олександр Музичко 9 березня, коли «зелені чоловічки» щойно анексували Крим, - у цей важкий час ми не йдемо у владу, ми готуємо національну силу, тому що наші збройні сили розвалені владою, що була. Хто хоче сидіти у теплих кріслах, нехай займає теплі крісла, а ми солдати нашої нації, нашої держави». Як керівник грізного в той час «Правого сектора» у західному регіоні Білий мав намір безпосередньо долучитися до формування військової потуги, яка разом зі Збройними силами України здатна була би дати належну відсіч агресору. Для цього, без сумніву, був би дуже цінним його досвід строкової служби в Афганістані, а пізніше ще і участь у першій чеченській війні, під час якої Білий командував загоном УНА-УНСО та був особистим охоронцем президента Чечні Джохара Дудаєва. Втім, ті, хто 24 березня 2014 року віддавав наказ бійцям спецпідрозділу «Сокіл», схоже, мали кардинально інші цінності. Навіть після смерті інтернетом не перестають циркулювати різні чутки про Білого. Мовляв, у 90-ті він сидів у в’язниці як рекетир, а під час Революції керував не багато, немало – організованим злочинним угрупованням. Побратим героя Революції Сергій Пандрак ці чутки спростовує. Каже, що в тюрмі Музичко не сидів жодного разу, щоправда, двічі утримувався у СІЗО. Першого разу, іще в далекому 1999 році, йому інкримінували участь в стрілянині в одному з київських кафе, звинувачуючи у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень. Через брак доказів справа розвалилася, однак у Лук’янівському ізоляторі довелося провести аж 11 місяців. Другого разу інкримінували вимагання грошей у бізнесмена. У застінках Рівненського СІЗО по цій справі Музичко провів цілих 3,5 роки. Нещодавно через брак доказів було закрито також кримінальну справу, яку після гучної заяви народного депутата Геннадія Москаля, буквально за день до смерті Музичка, порушили з формулюванням "за злісне хуліганство та протидію законній діяльності співробітників правоохоронних органів". Як і варто було чекати, це виявилося іще однією провокацією скандального політика, який нині обіймає пост губернатора Закарпатської області. Воно й не дивно, адже буквально наступного ж дня слова Москаля спростували згадані ним же власник ТЦ «Чайка» Олександр Ушаков, екс-голова Рівненської РДА Василь Карпенчук та заступник голови Рівненської ОДА Анатолій Юхименко. Всі вони в один голос заявили, що жодних грошей Білий та його люди від них не вимагали. Пан Ушаков обурився настільки, що навіть подав на депутата до суду «За недостовірну інформацію і згадування його імені та бізнесу». Розкішного особняка чи вартісного авта, які мають звичку купувати справжні рекетири, у Білого ніколи не було. Він самотньо жив у двоповерховому будинку в селі Бармаки, доглядав за городом і дуже любив збирати гриби. Друзі згадують його як веселого балагура, який увесь час жартував. Міг нарвати щавлю на власному городі, або ж принести кілька відер грибів у кафе, попрохавши дівчат приготувати на всіх вечерю. Інколи, щоправда, як людина військова, ввертав у розмову і якесь міцніше слівце, однак, зазвичай не зі зла, а просто для того, щоб співрозмовник міг швидше і ясніше його зрозуміти. «Нас будуть знищувати, – казав Сашко Білий незадовго до смерті – комусь уже приготували гроші, комусь – кулі…» Тоді, коли країна оплакувала Небесну сотню, хотілося сподіватися, що так не буде. Втім, час показав, що цинізм деяких можновладців часто перевищує будь-які моральні норми. Однодумців Сашка вбивають під час блокування контрабанди у Закарпатті, їх запроторюють за грати, звинувачуючи у катуванні полонених та підготовці терактів. Тим часом функціонери режиму Януковича на чолі з Льовочкіним, Бойком, Шуфричем, Добкіним та Вілкулом респектабельно засідають у Верховній Раді, постачаючи владі голоси, яких через суперечки з партнерами по коаліції (менше року тому вона налічувала цілих 304 депутати!!!) весь час бракує. Тим часом Ахметов і Фірташ активно розвивають свіжі проросійські політпроекти, готуючись взяти реванш для початку на Сході та Півдні України. Тим часом недоторкана каста суддів та чиновників у будь-яких ситуаціях продовжують виходити сухими із води, чим далі, тим більше упевнюючись у власній безкарності. В їх світі «бандитами» і далі лишаються такі, як Білий і «по-новому», за великим рахунком, нічого і досі не відбувається. Влада і далі боїться то Росії, то Заходу, то олігархів, то якогось міфічного «правового вакууму», але аж ніяк не відповідальності перед народом за власні дії. Потроху розвіюється легенда про нові, світлі часи, які автоматично настануть після смерті Небесної сотні. Просто так нічого ніколи не настає. А як хотілося вірити…
Максим КОЛОМИС

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.