Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Олександр - означає захисник [Випуск № 1235]

Минуло більше року, відколи дружина Олександра Суліцького стала вдовою. 10 серпня на Сході України загинув 35-річний мешканець Квасилова, доброволець, боєць батальйону територіальної оборони Рівненщини – «Горинь». Тому для земляків він не просто квасилівчанин, а для сім’ї не тільки батько, він – оборонець країни.
Батько Олександра – корінний житель Волгограда, а мама волинянка. Тим не менш їх долі поєднались і спільне життя Суліцькі продовжили в Квасилові. Спочатку у них народилась дочка Ірина, а потім і син. Він був надзвичайно близький із сестрою. Вона ж розповідає, що ріс Сашко гамірною та надзвичайно активною дитиною, у дворі був найзатятішим організатором ігор та змагань, завжди гуртував біля себе малечу, але ніколи не був бешкетником. 
- Веселий, компанійський. Батько нас вчив «не май сто кіп у полі, а май друзів доволі». Тому тим, що мав, ділився з кожним. 
Навіть, коли виріс, ця його риса не зникла, а лише більше проявилась. Закінчивши школу, поступив у місцеве училище на автослюсаря. Потім – муштра в армії, а через рік зіграв весілля з Надією. 19 червня, саме на іменини Сашка, жінка подарувала йому дочку. Так і назвали її в честь батька – Олександрою. Їй було 13 років, коли його не стало…
У рідному селищі він мав славу доброї людини, сумлінного автомайстра. Не дивно, що за допомогою до нього звертались завжди. Не відмовляв він ні друзям, ні незнайомцям – таким вже він був – пригадує Надія:
- Було раз, телефонує друг з Млинова в три години ночі. Каже йому: «Виручи, колесо пробило». Він зірвався й почав збиратися, взяв ціле колесо і повіз. Навіть не товаришу, не родичу, а просто сусід попросив. Не те щоб очікував чогось взамін, ні. Він просто хотів бути корисним, бути потрібним. 
Тому, коли почалась війна, гостро відчув у собі потребу примкнути до оборони країни, стояти осторонь він не міг. Для того, щоб не бути призваним до участі в АТО, у Олександра було чимало вагомих причин: слабкий зір (чоловік автомобіль водив тільки в окулярах) та гострий панкреатит. Враховуючи свої хвороби, вирішив не чекати на призов, не проходити комісій, а піти воювати добровольцем. Після двох місяців навчання на Рівненському полігоні, Олександра направили на Схід, де він потрапив до добровольчого батальйону «Горинь».Усім селищем збирали кошти йому на бронежилет. На війні взявся за справу, яку знав найкраще.
- Йому дали «Урала», він його ще й сам ремонтував. Казав, що та техніка, з якою їх посилали туди, була в жалюгідному стані. Казав, що його машина зламалась на півдорозі, не доїхавши навіть до пункту призначення. Тоді він повернувся на базу, а інші його товариші, які продовжили рух, в той день потрапили під обстріл, - розповідає Надія.
Близькі хотіли чути його голос якомога частіше, але він просив не турбуватись, тай постійно на зв’язку бути не міг, бо їх тоді часто обстрілювали. В одному з інтерв’ю дружина зі сльозами ділиться переживаннями:
- Телефонуєш і чекаєш не те, що почути «алло», а що просто з’явиться в мережі. І так щодня чекаєш. Хто не відчув цього на собі, той не зрозуміє, як це важко…
Востаннє його голос чули ще 9 серпня, а 10 він підірвався на гранаті. Товариші розповідають: почувши клацання, він мав можливість відкинути її від себе, але поряд стояли бензовози. Тому не зробив цього, щоб врятувати хлопців, інакше тоді було б набагато більше поранених... 
Героя вшанували у рідному селищі – на фасаді його школи встановили пам’ятну дошку. Та, звісно ж, справжня подяка йому не може виразитись жодним пам’ятником, її носять у своїх серцях.
Ірина Михалевич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.