Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ЗброЇ не склали [Випуск № 1235]

1954 рік в історії українського збройного підпілля був особливим. Це був останній рік активної дії збройного спротиву в Західній Україні. Не дивлячись на потужні зусилля карально-репресивної системи СССР з залученням до ліквідації збройного підпілля ОУН двох третіх від усього складу внутрішніх військ СРСР, розгалуженої мережі агентурного апарату та власне самої системи НКВД - МГБ, українське збройне підпілля продовжувало свою діяльність. Дві великі блокади 40 -х років, широкомасштабні прочісування лісових масивів, агентурні розробки та інші методи чекістсько-військових операцій не давали довгоочікуваних сподівань Москви щодо остаточної ліквідації українського підпілля. Однак у 1953р., в порівнянні з попередніми роками, активність підпілля ОУН внаслідок втрат та постійних наступальних дій органів МГБ помітно знизилася. За даними МВД УССР, за 10 місяців поточного року було зазначено лише 29 акцій повстанців та підпільників, чисельність яких, за даними оперативно розшукових справ, обраховувалась трьома сотнями осіб. Проте й таке становище не влаштовувало кремлівських правителів. Особливе невдоволення викликало те, що „органи МВД СССР продовжують проявляти безтурботність і безпечність, не створили напруження в роботі по боротьбі з остатком оунівців”, „агентурна оперативна робота в західних областях занедбана, а ефективність чекістсько-військових операцій залишається низькою”. Президія ЦК Компартії України 31 грудня 1953 р. ухвалила Постанову „Про стан ліквідації решток банд ОУН у західних областях Української РСР». Цей документ піддав критиці роботу МВД України і його обласних управлінь у західних областях і „вимагав від них вжити дійових заходів і забезпечити повну ліквідацію”. У найкоротший строк ЦК Компартії України звернув увагу міністра внутрішніх справ УССР Т. Строкача і начальників обласних управлінь, що вони несуть персональну відповідальність за виконання поставленого перед ними завдання. На початку 1954 року МВД досягло певного успіху. 28 січня спецгрупа МВД виявила у Львові конспіративну квартиру референта пропаганди проводу ОУН Львівського краю Людмили Гаєвської (Рута), котра до цього чотири рази виривалася з рук МГБ. Проте Москву дратувало те, як просувалися справи з боротьбою проти підпілля ОУН на Волині. У кінці 1953 року оперативний відділ штабу військ внутрішньої охорони МВД СРСР, що тоді дислокувався у Львові в особі полковника Бромберга під грифом "совершенно секретно" повідомляв начопервідділу ВО МВД УРСР полковника Ковалева в Київ шифротелеграмою про стан українського підпілля на теренах Волині як таких, що „ниболее поражены бандоуновским подпольем». На 12 листках шифротелеграми повідомлялося, що в Рівненській області все ще діяв і перебував керівник крайового проводу ОУН Анатолій Маєвський(Улян), Мізоцький районний провід та декілька розрізнених кущових підпільних груп Вказувалося також на діяльність одинадцяти нелегалів- одинаків, що діяли в тодішніх Рафалівському, Острозькому, Деражненському, Мізоцькому, Тучинському, Вербському, Степанському, Дубенському районах. Підпілля Рівненщини, не дивлячись на тотальну блокаду, підтримували зв'язок через добре законспіровану кур’єрську лінію зв’язку з підпільними групами на Кременеччині та у сусідській Волинській області. У Волинській області діяв Турійський райпровід, Ківерцівський надрайонний та найбільш потужний Ковельський окружний провід. Окрім того, діяли окремі кущові групи в Колківському, Камінь-Каширському, Старовижівському та Ківерецькому районах. Ковельський окружний провід станом на січень 1954 року діяв в складі Василя Сементуха на псевдо «Ярий», 1920 р.н. – керівник Проводу, Бабилицького Степана, що мав псевдо «Ярема», 1931 р.н., Карпука Олексія на псевдо «Кравченко», 1926 р.н., та керівника технічної ланки Королюк Віри на псевдо «Христя», 1923 р.н. Ця група підпільників найбільше дошкуляла Волинському обкому Компартії України в так званому «радянському будівництві». І тому перший секретар Волинського обкому КПбУ Грушецький вимагав від обласного управління МВД за будь-яку ціну ліквідувати Ковельский окружний провід ОУН. А подальші події розгорталися таким чином. За допомогою агентурної розробки керівництво УМВД Волинської області 13 січня 1954 року отримало інформацію, що в Старовижівському районі, в селі Буцин, в оселі громадян Лобанюк і Козицького обладнаний потаємний схрон, в якому переховуються учасники Ковельського окружного проводу «Ярий» та ще троє осіб. Оперативникам було відомо, що група має великий досвід підпільної діяльності і конспірації, і що підпільна група добре озброєна. 14 січня заступник начальника 4-го відділу УМВД майор Рєзнік спільно з командиром 11-го мотозагону військ внутрішньої охорони капітаном Бєлим розробив план чекістсько-військової операції. Для проведення операції, боячись попередніх провальних акцій, на цей раз московські оперативники привели в бойову готовність добре озброєний загін чисельністю 35 бійців, котрий дислокувався в гарнізоні м. Ковель за 24 км. від місця укриття підпільників. Оскільки поруч з вказаним місцем знаходилася будівля МТС, то 15 січня майор Рєзник і капітан Бєлий, переодягнувшись в цивільний одяг, під виглядом механізаторів, що відбувають в МТС у відрядження, виїхали на автовантажівці в с. Буцинь, де і провели рекогносцировку. 16 січня до групи приєднався командир третього дивізіону військ внутрішньої охорони підполковник Трушин, котрий замінив наче б то хворого капітана Бєлого (за іншими даними капітан Бєлий симулював свою хворобу зі звичайного переляку). З тої самої боязні перед чотирма повстанцями, Трушин викликав по радіозв’язку додаткову групу з 33 бійців з Луцького гарнізону військ МВД. 17 січня опергрупа та 68 солдат прибули на автомашинах до місця спецоперації, де о 4 год. 30 хв. блокували двома кільцями господарство селянина Лобанюк. На пропозицію скласти зброю і капітулювати перед московськими поневолювачами, четверо учасників підпілля відкрили шалений вгонь з автоматичної зброї. Внаслідок півгодинної зустрічної перестрілки та нерівності сил, повстанці Сементух, Карпух та Бабилицький полягли смертю хоробрих. Проте з даху будинку продовжували лунати постріли. Це ще мужньо боролась керівник технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН Віра Королюк. Оскільки селянський будинок Лобанюків був покритий солом’яною стріхою, то чекісти підпалили його запальними кулями, прошиваючи дах чергами з кулеметів. Внаслідок цього будинок спалахнув, немов смолоскип. В. Королюк, щоб не здатись в полон і не мучитись в палаючому будинку, покінчила з життям з власної зброї. Під час огляду згарища, що залишилось від спаленого господарства Лобанюків, були виявлені останки радіоприймача, друкарської машинки, одна автоматична гвинтівка, три автомати, чотири пістолети, молочний бідон з націоналістичною літературою, а також серед вбитих були обізнані: В. Сементух (Ярий), А. Карпух (Кравченко), С. Бабилицький (Ярема), В. Королюк (Христя). Ліквідація керівництва Ковельського окружного проводу ОУН все-таки не залишала у спокої першого секретаря Волинського обкому КПбУ Івана Грушецького. В краї ще залишались живими і діяли декілька підпільних груп, але це вже тема іншої розмови.
Сергій Кричильський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.