Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«І Богу свічка, і чортові – кочерга…» [Випуск № 1234]

Мабуть, багато моїх читачів пам’ятають, як в кінці вісімдесятих і на початку дев’яностих років минулого століття я чи не в кожній своїй статті, чи виступі наголошував, що коли ми, українці, не очистимо владу від старої більшовицької номенклатури та не підпустимо на гарматний постріл до керма, зростаючого мов на дріжджах, криміналітету, то ще не менше п’ятдесяти років будемо навіть не тупцювати на місці, а «барахтатися» в злиднях. На превеликий жаль, так і сталося. І хоча великий Ремарк свого часу влучно висловився, що в темні часи дуже добре видно світлих людей, але ми, українці, на жаль, не дослухалися, а, може, помислами і справами не доросли ще до цього розуміння, не змогли своїми очима побачити саме отих світлих людей, а купились на гречано-шкарпетковий синдром примітивного люмпена, адже зло завжди крикливо- нав’язливе, нахабно рветься до влади. Врешті, маємо те, що маємо. Бо після рухівської революції в Україні було залишено практично неторкнутою стару прогнилу комуністичну систему з її нашвидкуруч перефарбованими керманичами, що нагадували кавунів: зовні ніби й зелені, але в середині залишались червоними, себто зовсім з іншою ментальністю, як того вимагав революційний час. І пішов ланцюжок метаморфоз. Ті, що при кермі, збагачувалися, адже були посвячені у всі внутрішні, затаєні від людського ока, перетрубації, заганяючи народ у все більші злидні, будуючи державу не для людей, а під себе. Відбулося зростання влади з бізнесом, а найстрашніше – ще й з криміналітетом. Українська Держава з кожним роком усе більше перетворювалася в олігархічного монстра з поголовною корупцією, несправедливістю, яку спостерігаємо на кожному кроці повсюдно. І не потрібно ходити далеко за прикладами. Їх достатньо, на жаль, і в нашому рідному Костополі, себто в осерді колишнього повстанського краю, який чи не одним із перших став на шлях боротьби за українську самостійність на початку сорокових років минулого століття. Але облишимо роздуми для політологів, а повернемося до конкретних справ. Якось, кілька днів тому, заходить до мене додому молода симпатична дівчина і просить дозволу зробити опитування стосовно майбутніх місцевих виборів. Вона назвала якусь організацію, від імені якої проводиться це опитування, але я не запам’ятав її назви. Найбільше мене здивувало, що в опитувальних списках на посаду Костопільського міського голови знову значиться п. Денисюк Є.О. І хоча, жодного офіційного висування ще не було, але виборцям уже хтось настирливо нав’язує імена можливих претендентів на папаху мера. Ба й так він уже всіма правдами і неправдами проголовував аж чотири терміни, себто 17 років поспіль і став однією з найбагатших людей Костополя. Але найбільше мене здивувало інше. Інтернетівська Вікіпедія гласить, що «український політик» Денисюк О.Є. є членом партії «Батьківщина». Хоч убийте (а я довгий час був головою районної організації Народного Руху, згодом Української Народної Партії), але, даруйте на слові, ніколи не помічав саме політичної діяльності «шановного» Євгена Олексійовича. Але якщо мова заходить про комерційно-бізнесову справу, то тут справді п. Денисюк великий мастак. Що правда, то правда! Подейкують, що його бізнес уже давно подолав рубежі України і успішно функціонує в сусідній Польщі. Не буду стверджувати, що це так, але від людських чуток нікуди не дінешся. Ба й статки свої він здобув у рекордно короткий час. У який спосіб – йому видніше, хай це буде на його совісті. На славнозвісних президентських виборах у три тури трапився в Костополі просто, навіть не сенсаційний, а парадоксальний випадок. Міський голова пан Денисюк звернувся до священика УПЦ КП отця Василя Корейчука, щоб той зробив зі своєю церквою ні багато, ні мало, а 500 голосів на підтримку Віктора Януковича, аби, мабуть, показати, якими продажними є священики Київського Патріархату. Господи, то ж треба дійти до такого цинізму, власне, плюгавства, щоб намовляти на такий гріх пароха Святої Церкви Христової. Коли він посмів з такою пропозицією звернутися до священика Київського Патріархату, то що тоді вже говорити про московських парохів. Цікаво, чи не за такі старання п. Денисюк одержав від Московського Патріархату високу церковну нагороду? Але до честі отця Василя Корейчука, він категорично відмовився виконувати таку святотатську річ і розповів про цей випадок у виборчому штабі Української Народної Партії та на Проводі УНП. Вищевказаний факт підтверджує, що така людина здатна на все, у неї немає нічого святого за душею. Або ж хіба офіс партії Регіонів після Помаранчевої революції не знаходився довгий час в приміщенні стоматкабінету по вулиці Першого Травня. Люди стверджують, що це приміщення побудоване паном Денисюком. Там працює стоматологом його зять Юрій Хоменюк, проти якого я нічого не маю, може він золотий чоловік, але ж в ті часи головою Костопільської районної організації партії Регіонів був сумнозвісний Латарцев, а його заступником – Марія Кухарчук. Не хочу наголошувати на моральних даних вищевказаних осіб, адже Латарцев покинув свою дружину, а Кухарчук – чоловіка і втекли до Росії. Мабуть, костопільчани ще не забули, як ті по телевізору з Ярославля вмивалися крокодилячими сльозами, розповідаючи, як їх переслідувала бандерівська влада в Україні, тому, мовляв, змушені просити політичного притулку в братській Росії, рятуючись від смерті. Я до чого це веду? А до того, що, як мовлять росіяни, «уму непостижимо», аби політична сила (я маю на увазі партію «Батьківщина»), раптом висувала чи мала намір висувати на Костопільського міського голову п. Денисюка, людину, яка всіма силами підтримувала на виборах Януковича і змушувала, чи закликала до цього інших. Хіба ж не Янукович запроторив до в’язниці голову «Батьківщини» Юлію Володимирівну? То чи не впаде від тієї дивної затії авторитет її партії в нашім районі? А ще мене дивують загадкові метаморфози Денисюкового зятя Юрія Хоменюка. То він підтримує в своїм стоматкабінеті партію Регіонів, то раптом стає прихильником «Свободи». Чи це не хитрий тестів план: «І Богові свічка, і чортові – кочерга». Чисто як у відомого гумориста Степана Руданського, що скрізь треба приятеля мати: і на небі, і в пеклі, ставити свічку і Богові, і Люциферу. Людські моральні якості зазвичай тісно пов’язані з діловими. Тому знову аж проситься на папір хитрий намір міського голови на ще одну прибуткову аферу. Кілька літ тому п. Денисюку прийшла в голову заманлива ідея вирубати ліс між Перемінкою та Корчів’ям. Він заходився активно переконувати людей, а особливо різні владні інстанції в необхідності тієї затії. Аби не бути голослівним, зацитую уривок із статті «Реквієм по Костопільському лісу» доктора біологічних наук, професора В.І. Мельника в «Літературній Україні» за 19 березня 2009 року. Ось що він пише: «Таким лісом, який оточує Костопіль, може похвалитися аж ніяк не кожне місто в Україні та й у Європі. І Замість того, щоб плекати і оберігати нашого зеленого друга, місцева влада вустами Євгена Денисюка заявляє по місцевому радіо про нагальну потреба вирубати ліс – мовляв, через брак місця для нової забудови… Нехай подивиться пан Денисюк, скільки навколо міста безлісих площ, ще й захаращених сміттям! А може, насправді винищення Костопільського лісу пов’язано з прагненням мати грубі гроші? Адже такої цінної коштовної деревини ніде не знайдеш…» Подібна стаття була надрукована і в газеті «День». Слава Богу, дякуючи саме таким відданим охоронцям природи, як професор В.І. Мельник (до речі, костопільчанин, випускник СШ № 1) та багатьом іншим мудрим посадовцям, цю лісорубну аферу п. Денисюку не вдалося здійснити. Хоча, кількасотлітні дуби, на жаль, таки хтось зумів потайки зрізати і вивезти з вищевказаних територій. Підозрюю, що подібна лісовирубка стала б підґрунтям для створення нових корупційних схем. Чому виникла в мене подібна думка? Прикладом для цього є землі в районі Хмизів, що за газобазою. Не впевнений, що там все так прозоро й чесно. Бо коли міський голова ридав крокодилячими сльозами, що бракує в Костополі місця для нової забудови, у той же час з його «благословення» та підконтрольної йому депутатської більшості міської ради, в районі Хмизів виділяється більше ста земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Виникає закономірне запитання: а чому не під забудову? Отож мимовільно виникає підозра, що це, мабуть, більше всього, хитрий план переоформлення земельних ділянок з однієї якості в іншу, себто спочатку під ОСГ, а потім з ОСГ – під забудову. Якщо це так, то про це не мені судити, а певним компетентним службам. Подейкують, що тіньова вартість такої ділянки коливається в межах 3-4 тисяч доларів. Помножте цю цифру на 100! І вже вершиною цинізму стало відведення міською радою чотирьох заасфальтованих земельних ділянок під ОСГ на території колишнього підприємства «Поліссяводбуд» по вулиці Степанській. Коли мені принесли копії рішень міської ради від 29 грудня 2011 року та 11 жовтня 2012 року з відповідними висновками «Рівненського науково-дослідного та проектного інституту землеустрою» і картограмами, я не йняв віри, що таке можливо. Попросив, аби мене завезли туди, щоб глянути власними очима. І справді, на місці виділених земельних ділянок під особисте селянське господарство – один асфальт та якісь будівлі з високими бетонними загорожами. Жодним сільським господарством там і не пахне, хоч з часу прийняття рішень минуло майже три роки. Справді, чудеса та й годі. Це якась тисячна частинка з Костопільських міськрадівсько-денисюкових діянь. Та я вірю, що над нами ще є Бог, і все тайне, як мовить Святе Письмо, врешті-решт не лише в нашім повстанськім краї, а й повсюдно, обов’язково колись стане явним, і нечесні на совість та на руку пройдисвіти конче одержать по заслугах. А прозрілі люди нарешті приводитимуть до державного керма не хитреньких пролаз і хапуг, а світлих душами і чесних помислами справді народних обранців. Дай то Боже, аби нарешті так сталося!
Святослав Праск

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.