Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Двадцятирічний миротворець [Випуск № 1233]

Двадцять років для молодої людини – вік, коли мріють, планують, закохуються, а Тарас Якимчук у свої двадцять воював. До дня народження і весілля, що мало бути восени, хлопець не дожив – загинув 24 липня 2014 року поблизу Первомайська. Тепер на його Батьківщині, у селі Мізоч Здолбунівського району, встановили пам’ятник. Втім і без цього мовчазного нагадування  земляки досі не можуть забути свого героя-захисника.
У батьків Тарас був довгоочікуваною і єдиною спільною дитиною. Тож виховували його з особливим трепетом і любов’ю. Змалку займались з сином наукою, навчили читати й писати ще до школи. Не дивно, що у класі він був зразковим учнем і відмінником… до шостого класу. Тоді у його житті відбувся переломний момент – хлопець почав займатись козацьким вишколом у таборі «Спас». Бойове мистецтво і підхід до морального виховання, що там сповідували, припали до душі підлітку. На відео, знятому ще в 2009 році, Тарас дає інтерв’ю і говорить таке: «Я думаю, варто більше уваги приділяти спорту, ніж цигаркам та пиву. Принцип «Спасу» - це не когось відлупцювати, а навчитись себе захищати, Батьківщину». 
І мама, і вчителі були проти такого захоплення Тараса, але той був непохитний у своєму рішенні. Саме тоді він вперше заявив, що хоче бути військовим миротворцем.
- Чим складніше, тим для нього краще було. Чесний дуже і на нього завжди можна було покластися. У Тараса було розвинене велике відчуття відповідальності, лицарської честі, - описує свого колишнього учня керівник гуртка Василь Венгерський.
Скільки не просили батьки його обрати мирну професію, Тарас, щойно отримав атестат, помчав здавати тести на зарахування до спецназу. Підготовка у «Спасі» далась в знаки, і всі нормативи для хлопця, були під силу. Спочатку він потрапив на навчання до "Десни", а потім його перевели у Хмельницький, де готують бійців спецназу. Служив за контрактом і дуже тішився, коли за власні зароблені гроші міг купити квіти мамі і коханій дівчині. Із нею планував весілля на жовтень…
Тільки вона та ще старша сестра знали, що 22 квітня він відбув на Схід. Тарас заборонив розповідати батькам про місце його перебування, по телефону заспокоював матір, мовляв, не може розмовляти, бо на полігоні дуже зайнятий. Але коли він приїхав додому на вихідні, пильне матирине око помітило синці і рани, тільки тоді хлопець зізнався.
- От він розказував, що у кожного з них був український прапор біля грудей. І яке місто вони звільняли, то там його й чіпляли. Тарас телефонує і каже: «Мамо, чи ви не дивилися у новинах, як ми у Слов’янську брали мерію, виносили у сепаратистів зброю. Ми з другом повісили стяг, того скинули, а свого повісили - це був я», - пригадує Євгенія Якимчук, як пишався своїм вчинком син. - Він прийшов на ротацію і сказав: «Мамо, ми всі обережні, все добре». Але ж так не буває на війні, щоб було добре. Сказав, що буде захищати свій рідний Мізоч, Здолбунів, Рівненщину, щоб ніколи тут не було війни.
 Остання розмова Тараса була з його хресною, їй він якраз повідомив, що разом з  товаришами виходять на розвідку. Це було його останнє завдання. Снайпери та гранатометники терористів перехресним вогнем обстріляли вантажівку «КАМАЗ» з українськими військових, троє загинуло на місці. Тарас вискочив з кабіни, та снайпер влучив йому у бік поміж пластин бронежилета. Серце не витримало транспортування гелікоптером до шпиталю — солдат отримав тяжке поранення в плече, зазнав травматичного шоку та втратив чимало крові. Це всі скупі подробиці, які відомі про загибель Тараса.
На річницю смерті, коли у рідному Мізочі Тарасові Якимчуку відкривали пам’ятну дошку і знак, його військовий побратим Андрій відзначив:
- В критичній ситуації він не панікував, думав холодною головою. Так сталось і у його останньому бою. Він до останнього подиху, до останньої краплі крові боровся за своє життя і товаришів, але ця жорстока війна забирає кращих…

Ірина Михалевич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.