Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Останній повстанець з Волині [Випуск № 1233]

Розібравшись остаточно з Берією та його клікою, М. Хрущов зі своїми прихильниками вирішив реформувати систему карально-репресивних органів Союзу Республік Свободних. У березні 1954 року ЦК КПСС реформувало систему МВД СССР, з нього було виділене як окремий орган Комитет Государственной безопасности. Офіційно цей акт було проведено 17 березня рішенням Президії Верховного Совєта за підписом Климента Ворошилова. Хрущов і ті більшовики, що пішли за ним, цією справою вирішили вбити двох зайців. По-перше, щоб в подальшому для самих членів більшовицького політбюро не виникало будь-якої загрози, як за Сталіна – систему Госбезопасности було понижено в статусі з міністерського до рівня комітету. По-друге (і це було для більшовиків найголовнішим), щоб хоч якось відмити від рік крові "бойєвой отряд партії" вже вкотре було змінено назву, але не змінено функцій цього кривавого органу. В Україні відповідно був створений КГБ при Совміні УССР, який перейняв на себе функції подальшого ведення все ще незавершеної боротьби з залишками націоналістичного підпілля. Бо серед найголовніших завдань КГБ в Україні важливе місце відводилося операціям по запобіганню скоєння найтяжчого злочину проти московського імперіалізму – визволення України від російського ярма. 22 липня 1954 року у Києві відбулася розширена нарада працівників апарату КГБ за участю його голови Віталія Нікітченка, голів усіх структурних підрозділів, обласних управлінь та райвідділів усього західного регіону. На цій нараді з гнівною промовою виступив перший секретар ЦК компартії України Олексій Кириченко. Розлютившись не на жарт, він у середині промови підійшов до краю сцени актової зали КГБ і бризкаючи слиною на перші ряди понурих чекістів, піддав їхню діяльність нищівній критиці. Кириченко запитував у переповненого залу: „Як до цього часу в Західних областях України все ще продовжують активно діяти Рівненський окружний та Ківерецький надрайонні проводи ОУН, а також 17 окремих бойових груп?”. Особливо дісталося начальнику УКГБ по Волинській області Міхаїлу Стєбловському та його колезі по Рівненській області Пєтру Арнаутєнку. Кириченко також з особливим хвилюванням підкреслив, що націоналісти прагнуть влаштуватися на важливі ділянки народного господарства та проникнути до структур совєтських та партійних органів. Не дивлячись на те, що у страху очі великі, у 1954 році діяльність націоналістичного підпілля повільно вщухало. За рік було зафіксовано лише 19 акцій. Проте, за довідками КГБ, станом на 17 березня 1955 року у Західних областях все ще діяло 11 боївок у складі 32 осіб, а також 500 нелегалів, що перебували на обліку. Все це змушувало Москву тримати на цих теренах в напрузі чисельний розгалужений апарат МВД та КГБ, велику кількість освідомчо-агентурної мережі та 1/3 від загальної чисельності Внутрішніх військ СССР, що дислокувалися в Західній Україні. І це все на 10-му році після закінчення Другої світової війни. 19 серпня 1955 року під час проведення чекістсько-військової операції в селі Здовбиця, що на Здолбунівщині, загинув крайовий провідник ОУН Анатолій Маєвський – "Улян". Але на півночі Волині ще діяв надрайонний Провід ОУН. Очолював його Степан Линник, що мав псевдо "Сергій" та "Рижий". Він був 1921 року народження, родом з села Підгаття Колківського району, очолював референтуру СБ до 1951 року. Але, як відомо, у 1951 році референтури СБ були розпущені у зв’язку з переходом їхніх кадрів на загальне керівництво підпіллям. До підпільної групи "Сергія" входили Зіновій Швець – "Моряк", 1927 р.н., очолював Рафалівський районний Провід ОУН та Михайло Ступницький – "Борис", 1931р.н., уродженець Степанського району, входив до Степанського районного Проводу, перебував на нелегальному становищі з 1951 року. Підпільники діяли в теренах Колківського, Цуманського, Маневицького, Рожищенського районів Волинської області та Степанського та Рафалівського районів Рівненської області. Для пошуку і ліквідації групи "Сергія" була створена міжобласна пошукова чекістська оперативна група, дії якої координувалися відповідно начальниками облуправлінь Стєбловським та Арнаутєнком. Перша бойова сутичка з представниками групи відбулася в кінці серпня 1954 року. Тоді полковник Волков надіслав начальнику головного управління військ МВД СССР у Москву шифротелеграму про провал операції із захоплення оунівців. 19 серпня біля села Полиця Рафалівського району Рівненщини пошукова група у складі восьми чоловік під керівництвом майора Дьогтєва і капітана Ільмєтова о 4-й годині ранку після короткого бою упустила трьох підпільників. Після цієї провальної операції тільки через рік, у серпні 1955, на Бичальських хуторах, що на Костопільщині, вдалося натрапити на кур’єрську групу Дмитра, що була вислана провідником "Сергієм" для встановлення зв’язку з Анатолієм Маєвським. Після цього співробітникам КГБ наблизитися впритул до "Сергія" не вдавалося. Він добре знав терени північних районів Волині, користувався авторитетом та підтримкою місцевого населення. Проте у 1955 році соціальна база підпільного руху на Волині була майже знищена, в теренах була впроваджена колгоспна система, поодинокі приватні господарства та їх власники були знищені. Для активної розробки останнього осередку збройного підпілля Волині КГБ залучило весь свій агентурний апарат. Для виходу на групу "Сергія" тільки з тих, хто підтримував з ним хоч би будь-який зв’язок, було залучено 35 агентів. Окрім того, чекісти піддали особливому тиску близьких родичів з оточення провідника. Так КГБ встановило близьку до "Бориса" людину, що мешкала на одному з хуторів Костопільщини. Залякавши її, КГБ вдалося умовити хуторянську дівчину, щоб та схилила Бориса до явки з повинною з метою подальшої співпраці. У ніч з 14 на 15 вересня 1955 року у лісі біля села Великий Стидень Костопільського району "Борис" здався оперативній групі КГБ, котру очолювали Захар Гончарук та начальник Деражненського райвідділу КГБ Акім Івасєнко. Далі з "Борисом" вже працювали оперативники з Волинського управління КГБ у Луцьку. Гарантувавши йому всілякі блага, кагебісти поставили йому одну-єдину умову – вийти на "Сергія" тільки через йому відому лінію зв’язку. Полковник Стєбловскій , що особисто очолював операцію, пам’ятаючи про провальну справу 23 жовтня 1953 року, не наважувався на пряму зустрічатися з "Сергієм". Тоді, у 1953, під час ліквідації на хуторі Вигін Турійського райпровідника "Хоми" загинули начальник четвертого відділу УМВД підполковник Рожков, сержант Ляпунов та рядові Северюхін та Мікляєв. Особлива інспекція МВД визнала цю операцію скандальною і провальною. Тому агент "Борис" мав завдання ліквідувати провідника "Сергія" особисто. Операція розпочалася вночі 2 жовтня. В лісі біля села Комарове, приблизно за 2-3 кілометри від місця призначеної зустрічі "Бориса" з "Сергієм" зупинилися дві військові вантажівки. Солдати внутрішньої служби за командою оперативників з КГБ спішилися і протягом двох годин утворили блокадне кільце. Лише після цього на умовне місце зустрічі всередину блокади почав пробиратися агент "Борис". Під приводом переходу на нове місце щодо облаштування схрону на зимівлю, "Борис", не наважившись захопити провідника живим, підступно застрелив його з пістолета. І лише після цього до місця події прибула оперативна група, котра, як трофеї, вилучила автомат ППШ, пістолет Вальтер, два блокноти переписки та націоналістичну літературу. Днем раніше, не витримавши постійного тиску та морального терору КГБ до своїх рідних, до органів здався підпільник "Моряк". Він же і вказав на останній схрон, в якому було виявлено два станкові кулемети, два ручних кулемети, чотири гвинтівки, два автомати та боєприпаси до них. В подальшому агентів "Моряка" та "Бориса" КГБ використовувало в спец операціях, але вже не проти збройного підпілля. Події 2 жовтня дали підставу першому секретареві Волинського обкому КПУ Івану Грушецькому радісно відрапортувати в ЦК компартії, що Північ Волинської та Рівненської областей нарешті очищена від збройного оунівського підпілля. Фактично ця подія дала підстави офіційній радянській пропаганді стверджувати, що кінець 1955 року слід вважати часом закінчення збройної боротьби проти оунівського підпілля в Західній Україні. Проте через чотири роки 15 жовтня 1959 року до Києва і Москви з Тернопільського облуправління КГБ надійшло шифроване спецповідомлення про те, що в лісі Бережанського району під час переслідування невідомих був убитий оперуповноважений Тернопільського УКГБ старший лейтенант Віктор Стороженко. Це ще діяла група "Петра" у складі трьох чоловік, котра була ліквідована під час облоги 14 квітня 1960 року. Але це вже тема іншої розповіді.
Сергій Кричильський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.