Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

„Раби, подножки, грязь Москви...” [Випуск № 1232]

Про антиукраїнську сутність УПЦ Московського патріархату розумні люди знали з самого початку реєстрації цього структурного підрозділу ФСБ Росії на території України. Але досить значна частина українців, на жаль, продовжувала вірити в те, що ця церква канонічна (а хто визначає, яка церква канонічна, а яка – ні?), що вона українська (бо цинічно назвали її Українська православна церква), що правильно правити старослов’янською (насправді російською з домішками перекрученої старослов’янської) і продовжувала ходити до насправді неукраїнської церкви і слухати московську блекоту з вуст таких же промосковських попів. Здавалося, цю неприємну тенденцію нам не здолати протягом майбутніх століть.
Але свої корективи внесла війна Росії проти України. Тисячі загиблих українців, сотні зруйнованих міст і сіл, відкрита і прихована підтримка московською церквою не лише сепаратистів, а й окупантів примусило багатьох громадян України різко змінити своє ставлення до „каноністів”. Відверте прославляння Путіна і Кірілла московськими попами нарешті відкрило очі десяткам тисяч вірян. Розпочалася велика хвиля масових переходів церковних громад від московського до Київського Патріархату, яка охопила практично всі області України. 
Повернення в лоно Української церкви набирає обертів і на Рівненщині: вже десятки парафій юридично оформили свій новий, немосковський статус. Процес українізації релігійних громад набув би незворотного характеру, якби не величезний спротив московських попів, які нерідко заручаються підтримкою селищних і міських рад. А у них, як відомо, засідає, на жаль, велика кількість манкуртів, перевертнів і пристосуванців. Саме вони дають дозвіл іноземній церкві  використовувати у власних цілях власність українських громад – храми і землю. Саме їхні негідні, а часто незаконні рішення збурюють громади і доводять ситуацію до силового протистояння.
Є у Гощанському районі село Мнишин, яке має свою славну історію. Перша згадка про цей населений пункт датується 25 травня 1575року в Універсалі короля Сигізмунда про приєднання землі Волинської до корони польської.
У1876 році на кошти парафіян була побудована дерев’яна церква, коли в селі було 74 двори і 660 парафіян. Зрозуміло, що в ті часи вона була під московським протекторатом. Але з 1941 по 1946 церква стала автокефальною і у храмі зазвучала українська мова. З приходом совєтів вона знову перейшла під юрисдикцію Москви. На початку 90-х розпочався рух за перехід її до Київського патріархату. Тоді знайшлося всього 8 активістівів на чолі з теперішнім головою парафіяльної ради громади УПЦ КП Федором Ткачуком.
З початком російської агресії рух за українську церкву відновився. Назбирали 299 підписів. Підписи особливого враження на голову Горбаківської сільськоїї ради не справили. Люди зібралися 2 листопада 2014 року на схід села, на якому були присутні голова Горбаківської сільської ради Володимир Бойко та близько 200 мешканців Мнишина з яких, згідно з протоколом, 96% проголосувало за перехід до Київського Патріархату. Симптоматично, що потім голова Горбаківської сільради свою присутність на сході села Мнишин категорично заперечував. Тим не менше громада передала документи у відповідні відділи Рівненської обласної та Гощанської районних рад та адміністрацій.
Депутати Горбаківської сільської ради не забарилися з відповіддю – вже 1 грудня 2014р. вони закріпили своє рішення дворічної давності і передали землю, на якій стоїть церква, під юрисдикцію УПЦ Московського патріархату. Причому приватизація відбулася з явним порушення законів України. Адже церковні споруди, яким більше ста років, не можуть бути приватизовані без узгодження з обласним відділом культури.
Свою лепту розбрату вніс і місцевий піп Володимир, який ходив по дворах і залякував людей. Це той самий піп, який у своїх проповідях дозволяв собі славити Кірілла і відмовляти у молитві за упокій українських воїнів.
Сам же Володимир Бойко пояснює свою промосковську позицію прагненням зберегти мир і спокій і запевняє у власному патріотизмі і виконанні закону.
Він не те що лукавить, а й намагається ввести в оману і мнишинців і журналістів, бо, як справжній патріот, мав би підтримати українську громаду, а не грати на руку Москви, проводячи відверто антиукраїнські рішення. Підіграли йому і депутати, в яких , очевидно, окрім земельних ділянок і бабла, більше не має нічого святого. Це про таких перевертнів геніальний Тарас Шевченко сказав; „Раби, подножки, грязь Москви..”
Побували ми і в кабінеті очільника району Юрія Ковальчука, бо лист від громади з проханням створити комісію і розібратися в ситуації, що склалася у Мнишині, лежить в кабінетах адміністрації вже більше року. Голова Гощанської адміністрації запевнив, що найближчим часом така комісія буде створена. 
Ну що ж повіримо. А поки що громада направляє позов до суду за незаконність рішення Горбаківської сільради і за повний перехід сільської церкви за рішенням Мнишинської громади під юрисдикцію УПЦ Київського патріархату
Громада очікує справедливого рішення, бо у разі нових маніпуляцій, терпець у людей урветься  і вже у інший спосіб церква у Мнишині таки стане українською! Альтернативи наразі не має.
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.