Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

„Я заступаю на варту”... [Випуск № 1228]

Написавши ці рядки у своєму щоденнику 21 липня 2014 року, військовослужбовець з Рівного, кулеметник, старший сержант 39-го батальйону територіальної оборони Ігор Волошин і гадки не мав, що ці його слова виявляться останніми у його житті.   Через кілька годин під час виконання бойового завдання 28-річний командир відділення батальйону «Дніпро-2» Ігор Волошин загинув на блокпосту під селом Кам’янка Донецької області. За повідомленнями ЗМІ, терорист-смертник підірвав себе в мікроавтобусі, коли до нього підійшли українські солдати для перевірки документів. Але товариші по службі і друзі Ігоря Волошина у це не вірять. Кажуть, швидше за все, водія вантажівки використовували «у темну». Попросили перевезти вантаж, де була захована вибухівка: вели машину до блокпосту, а потім дистанційно натиснули кнопку. Ігор Волошин - корінний рівнянин, народився і виріс у Рівному, навчався у Рівненській школі "Центр Надії" та Рівненському обласному ліцеї, закінчив Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж та економічний факультет Університету інженерів водного господарства, працював службовцем в одному з Рівненських банків. Він був життєрадісним і активним, радів життю, любив батьків, був надійним другом, мав плани на майбутнє. Коли російський агресор вдерся на українську землю, як справжній українець, Ігор сприйняв всеукраїнську біду, як свою власну. Був переконаний і переконував у цьому друзів, що кожен мужчина повинен бути готовим захистити рідну землю у будь-яку хвилину. У той же час не розкривав своїх поглядів перед батьками, щоб не хвилювати їх передчасно. Хоча для себе він вже остаточно рішення прийняв. У травні 2014 Ігор через Красногірсько- Кіровський воєнкомат Дніпропетровська був добровільно мобілізований на фронт. Воював за 10 км від Донецька під Волновахою. У зону АТО хлопець екіпірувався за свої гроші, взяв трохи готівки з собою - на провізію. Але перша покупка, яку зробив, витративши практично всі гроші, - український прапор. Коли мав вільну хвилинку, одразу телефонував рідним, мамі, щоб не переживала навіть спочатку говорив, що служить в Запорізькій області, але згодом і їй сказав правду. „ Ми стоїмо на сторожі рідної землі” – підписував свої фото у соцмережах. Писав там про те, що сепаратисти постійно глушать зв’язок, про бій біля Донецького аеропорту, про те, як їх постійно обстрілюють з градів та мінометів. Усі, хто знав цього життєрадісного хлопця, стверджують, що він завжди був з відкритим серцем і щирою душею, найкращим сином для матері і батька. - Ігор був людиною слова, його поважали, - розповідає кращий друг загиблого солдата України Іван Чебукін. - Він телефонував мені із зони АТО, розповідав, як там у них справи. Одного разу попросив передати своїй дівчині Каті квіти - волошки, а 20 липня, за день до своєї смерті, сказав, що дають на три дні відпустку. Хотів познайомитися з батьками Каті, говорив, що досить йому вже холостякувати. А наступного дня його вбили... Ігорю Волошину у листопаді було б 29 років. На його сторінці у соціальній мережі ВК зберігся статус: «Подих Смерті придає смак Життю. Celebrate Life!». Друзі та знайомі хлопця пишуть слова співчуття. Попрощатися з Ігорем Волошиним прийшли сотні городян Рівного. Труну, покриту українським прапором, несли на руках бойові побратими. Поховали Героя на алеї героїв „Небесної сотні”. До честі міської влади, вона не залишила родину загиблого наодинці з бідою і надала суттєву матеріальну допомогу. А заслужену нагороду – орден „За мужність” третього ступеня, яким посмертно нагородив Президент Ігоря Волошина, з рук міського голови Володимира Хомка отримала мама Героя Наталія Олександрівна – викладач кооперативного економіко-правового коледжу. Минає рік, як з нами немає Ігоря Волошина, але пам’ять про нього живе у серцях рідних, друзів, побратимів. У переддень річниці загибелі побратими Ігоря відвідали його батьків та школу, у якій він навчався, і де тепер встановлена меморіальна дошка в його честь (на фото). Тоді, у той трагічний день 21 липня, він заступив на варту. Сьогодні його душа оберігає нас і нашу рідну Україну. Слава Герою!
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.