Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Це було на Волині [Випуск № 1227]

Ця подія відбулася наприкінці жовтня 1953 року на Волині. Минуло 8 років, як на Волинь знову прийшли совєти. Недивлячись на чисельні спроби остаточної ліквідації українського Руху опору, національний визвольний рух не згасав. 25 вересня 1953 року шифротелеграмою під грифом «сов. секретно» зі штабу оперативного відділу військ «внутренней охраны» (таку назву мали тоді внутрішні війська МВД СССР) до міністерства МВД СССР та одночасно до управління МВД УССР начальнику штабу ВО МВД полковнику Ковальову надійшла доповідна записка про активні прояви оунівського підпілля на Волині станом на 20 серпня 1953 року . Документ  для службового користування на двадцяти сторінках підписав зам. нач. штабу опервідділу ВО МВД УССР, що в той час знаходився у Львові, полковник Бромберг. В документі з неабиякою тривогою подавалась оперативна обстановка в Рівненській, Тернопільській та Волинській областях, як таких, де була найнижча ступінь розкриття націоналістичного підпілля. Подавався перелік районів, що за термінологією МВД були «наиболее поражены банд оуновским подпольем». Чекіст Бромберг подавав також установчі дані на провідників ОУН, уродженців Волині, що знаходилися на обліку в МВД.  Особливо активною протидією встановленню советской власти на Волині проявляли себе, окрім ковельського окружного та ківерецького надрайонного проводів, що охоплювали організаційно, Уманський, Колківський та Рафалівський райони. Ним керував Петро Ксенджук на псевдо Красько. На той час, окрім нелегалів, на Волині діяли також окремі кущові осередки та групи кур’єрського зв’язку в Колківському, Камінь- Каширському та Старовижівському районах. Особливо активізував свою роботу Турійський районний провід- у складі Грушевець Григорій Денисович на псевдо Хома «Галайда» 1927р. н., уродженець села Озеряни, Ткачук Олексій на псевдо Олекса,  Ткачук Степан на псевдо Чорний та Свобода Анатолій, що мав псевдо Степан . Група ця навесні  та влітку 1953 го здійснила декілька   терористичних акцій, а в жовтні місяці намагалася вийти на зв’язок з відомим провідником Уляном, що  перебував на теренах Рівненщини.
Події в подальшому розвивалися таким чином: 28 жовтня 1953 року в опервідділ УМВД по Волинській області через надійну агентуру( це була завербована колишня зв’язкова ОУН ) надійшла довгоочікувана інформація, що в господарстві Степана Гетьманчука, що на хуторі Вигін за 1,5 кілометри на північ від села Селець з координатами 6876( карта масштаб 200 000) Голобського р -ну знаходиться укриття –схрон, причому замаскований за подвійними стінами, де за показами агента мають переховуватись давно розшукувані не хто інші як сам районний провідник "Хома" та його заступник "Степан". 29 жовтня з Луцька терміново виїхала опергрупа, котра влаштувала навколо хутора засідку та таємне спостереження. Враховуючи провальні операції з захоплення оунівців останнім часом на Волині, луцькі чекісти з наскоку не наважувалися блокувати хутір. Вони вичікували господаря і зненацька захопивши його на дорозі, доставили його в райвідділ УМВД. Не дивлячись на жорстокий допит і тортури, Степан Гетьманчук весь час мовчав і повстанців не видав. Виходячи з того, що господаря довго немає вдома і що це зі зрозумілих причин може змусити підпільників терміново змінити місце перебування, чекісти приймають відповідне рішення. На заході дня начальник УМВД по Волинській області полковник Стебловський, що перебував тоді у службовому відрядженні у місті Ковель, а також зам. начальника 4-го відділу УМВД майор Рєзнік терміново викликали по радіозв’язку командира дев’ятої команди 11-го отряда ст.. лейтенанта Бєлого та поставили йому завдання: виставити військову групу у складі не менше двадцяти чоловік з метою проведення чекістсько-військової операції з ліквідації Турійського районного провідника. Старшому лейтенанту Бєлому особисто було наказано очолити групу і до 5-ої години ранку прибути в Голобській райвідділ МВД. З райвідділу планувалося разом з оперативниками прибути на хутір Вигін, де блокувати господарство Гетьманчука, провести ретельний пошук схрону та захопити повстанців живими, а при неможливості – знищити. Для підсилення групи був виділений окремий оперативний склад: начальник 4-го відділу УМВД підполковник Рожков, співробітник центрального апарату МВД УССР капітан Корзун, ст. лейтенант Богатирьов та начальник Голобського райвідділу капітан Горячев. 30 жовтня о 3-ій годині ночі група виїхала на операцію. Вона була розділена на відділ для блокування у складі 15 чоловік з двома ручними кулеметами під командуванням сержанта Дьоміна, а також групу пошуку у складі 4 чоловік з розшуковою собакою під командуванням ст.. сержанта Лабушева. Не доїжджаючи 2км. до хутора, авто зупинилося і особовий склад в пішому порядку вийшов на місце операції. Чекісти блокували одразу три будинки та виставили 7 постів спостереження на під’їзних шляхах. О 7 год. ранку начальник Голобського РО МВД кап. Горячев допитав дружину Степана Гетьманчука, брата і сестру господаря. Але вони навідріз відмовилися розмовляти з окупантами. Приблизно о 7.30 оперативники, взявши в заручники брата господаря, озброївшись акумуляторним ліхтарем, почали огляд горища. Знаючи з агентурного донесення, що схрон підпільників начебто влаштований в клуні за подвійними стінами, вони звернули увагу, що дійсно зовнішні розміри більші за внутрішні. В той же час на горищі солдати Кошкін та Родіонов, проводячи обшук, помітили як піднімається пласт соломи. Вони відразу не зрозуміли, що це підпільники робили спробу непомітно відкрити запасний вихід. Тому на їхній оклик: „Кто подымает солому?” у відповідь отримали короткі черги з автоматичної зброї. Почувши автоматні черги, від такої несподіванки вся опергрупа в кількості 6 чоловік дременули з клуні до своїх за лінію блокування хутора. Інша група емведистів, котру очолював підполковник Рожков, в безпорадній паніці повискакували з будинку і приблизно за 25-30 метрів залягли від будівлі за двома копами соломи на городі. Скориставшись панічною втечею чекістів, підпільники піднялися запасним виходом на горище і відкрили звідти інтенсивний кулеметний і автоматний вогонь в різних напрямках. Майор Рєзник разом із ст. лейтенантом Богатирьовим, ховаючись від смертельного свинцевого дощу, знайшли собі притулок аж за сусіднім будинком. Повстанці, користуючись тимчасовим зручним становищем, хоч і були в значно меншій вогневій перевазі, вели досить інтенсивний вогонь по лінії блокуючих. О 9 год. вони смертельно поранили рядового бійця ВО МВД Севєрюхіна. Чекісти, хоч і були в значній кількісній перевазі, нічого не могли вдіяти, тому вирішили, як правило в таких випадках, вдатися до традиційного тактичного задуму. Вони запалили трасуючими кулями солом’яну будівлю і клуню господарства Гетьманчуків. Через 20 хвилин з палаючої, мов смолоскип, будівлі під прикриттям димової завіси вибігли райпровідник "Хома" та його заступник "Степан". Намагаючись прорвати кільце оточення, вони щедро поливали вонем ворога, що їх оточував. В ході перестрілки Григорій Грушевець несподівано наблизився до солом’яної копи, за якою залягла група підполковника Рожкова. Від такої несподіваної зустрічі підполковник Рожков, сержант Лабушев та інші на короткий час заціпеніли від природнього страху. Скориставшись секундною затримкою, досвідчений повстанець Григорій Грушевець дав коротку чергу з кулемета, смертельно поціливши в голову підполковника та тяжко поранивши Лабушева і Мікляєва (котрі згодом померли в госпіталі). Проте не врахував підпільник, що з оперативниками знаходився розшуковий собака породи кавказький вовкодав. Він накинувся на провідника Хому, чим скував його подальші дії. Скориставшись цим, двоє вцілілих бійців Авдєєв та Кузьмін скосили автоматними чергами повстанця. Так загинув провідник Турійського району Григорій Грушевець. Його заступник та побратим по боротьбі Степан, намагаючись вирватись з оточення з протилежного боку будинку, потрапивши під сильний вогонь інтенсивної перестрілки, також загинув не випускаючи зброї з рук. Близько 10 год. ранку бій на хуторі Вигін вщух. Внаслідок бою – від запальних куль чекістів повністю згоріло господарство Гетьманчуків – будинок, підсобні приміщення, дві корови, двоє коней і все майно, набуте за довгі роки важкої праці українського хлібороба. Від сильної пожежі зайнявся і повністю згорів сусідський будинок і вся господарка, що належали родині Євчуків. На згарищі оперативники в якості трофеїв знайшли: одну гвинтівку "СВ", один пістолет "ТТ", ручний кулемет чеського виробництва, сім магазинів до гвинтівки, двісті патронів, обгорілий радіоприймач та молочний бідон з документами і пропагандистською літературою видавництва ОУН. Ця подія , що відбулася в кінці 1953 року, мала неабиякий резонанс. Не дивлячись на загибель повстанців, операція в чекістських колах була визнана високим московським начальством, як провальна. На місці події терміново виїхала „особая инспекция УМВД” на чолі з полковником Рибаєвим. Висновки інспекції на ім’я начальника Войск охрани МВД УССР генерал- майора Наумова містилися в одній фразі „как неумелые действия чекистов” Боротьба на Волині продовжувалася ще 2 роки. Останнє звернення окупаційних властей з вимогою скласти зброю можна знайти ще в Рівненській обкомівській газеті „Червоний Прапор” за 11 лютого 1956 року. 

Сергій Кричильський 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.