Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Дмитро Степовик: Засновником корупції в Україні є церква Московського патріархату [Випуск № 1226]

Звісно, говорити про створення в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви не доводиться і тепер, після трагічних подій, які поставили країну на межу виживання. Але перші маленькі кроки на цьому шляху були зроблені саме після Майдану та розв’язаної Росією війни на Донбасі. І робили ці кроки не очільники церков, а прості віряни. Вони не переходили в Київський Патріархат з Московського, вони просто йшли до Української Церкви.
Київський Патріархат, як і раніше, щиро сподівається, що процес єднання є неминучим. А от Московський все ж воліє відмовчуватися. Навіть війна і тисячі невинних смертей не змогли порушити затяту відданість Москві. У діалог, про готовність до якого говорив одразу після свого обрання Митрополит Київський і Всієї України Онуфрій, вступати в УПЦ МП не поспішають. Тих же, хто на місцевому рівні готовий до примирення і єднання, суворо карають. 
Відомий релігієзнавець, доктор богословських наук, викладач Київської православної академії Дмитро Степовик вважає, що така «мовчанка», насправді, означає підтримку агресивних дій Росії проти України. Степовик впевнений, що ступінь залежності УПЦ МП від Москви після смерті Митрополита Володимира лише посилилась. Про настрої вірян, погрози, які доводиться чути священикам, та роль Церкви під час війни релігієзнавець розповів в інтерв’ю. 
– Дмитре Власовичу, ще наприкінці серпня священнослужителі Черкаської єпархії УПЦ МП у ході анонімного опитування на одній з нарад висловилися на підтримку створення в Україні Єдиної Помісної Автокефальної Церкви. 13 листопада неоднозначна подія сталася вже в Рівному, де представники УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ підписали Меморандум про єдину Україну і єдину Українську Помісну Православну Церкву. Чи можна тепер говорити, що шлях до об’єднання дійсно почав набувати реальних обрисів? 
– Можна говорити. Але той сценарій, на який ми - віруючі, архієреї та священики Київського Патріархату - сподівалися, не може здійснитися в даній ситуації через неймовірний і жахливий опортунізм Москви. 
Таких подій, які свідчать про початок шляху до об’єднання, особливо багато було в Західній Україні. Але коли це ініціюють єпископи, на них не просто тиснуть психологічно, їм погрожують навіть фізичним знищенням. І те, що сталося в Рівному, це підтверджує.
– Ви маєте на увазі той факт, що Митрополит Сарненський та Поліський Анатолій та Митрополит Рівненський і Острозький Варфоломій, які підписали меморандум від УПЦ МП, за декілька днів відкликали свої підписи? 
– Так. Те, що вони підписали, а потім відкликали, і те, що нинішній очільник цієї церкви Митрополит Онуфрій (Березовський) зажадав того, щоб вони це зробили. Їм загрожували відстороненням від керівництва єпархіями. І вони це зробили. Здається, їх навіть викликали після підписання в Москву. Звичайно, їх там не погладили по голові. В Москві сподіваються, що донбаський і кримський варіант може бути повторений в церковній та інших сферах.
Якби б Київський Патріархат був би нічим для Бога, то він би не виріс так. Він же був дуже малесенький в 1992 році, коли відбулося об’єднання УАПЦ Патріарха Мстислава і УПЦ тодішнього Митрополита, нинішнього Патріарха Філарета (Денисенка). А зараз вже у КП значно збільшилась кількість парафіян, він має потужну інфраструктуру у вигляді трьох духовних академій, кількох семінарій. По всіх областях, навіть там, де переважає російськомовне населення, теж багато віруючих - я маю на увазі Донецьку, Луганську області, Крим, деякі інші південні та східні регіони. Це чия робота? Божа. Бо в нас і грошей таких немає, і впливу такого немає, і майже всі президенти більше були проти, ніж за. Але Київський патріархат виріс і зміцнів духовно. Ніхто так не зумів упровадити мову народу, як це сталося за двадцять років існування Київського Патріархату. Усі кафедральні собори у нас - від Донецька до Рівного, від Закарпаття до Сум - служать українською мовою...
Такий успіх викликає шалений спротив з боку Московського заполітизованого Патріарха Кирила (Гундяєва) і його суверена, який стоїть над ним, як Дамоклів меч, - президента Росії Путіна. Тому об’єднання неможливе. Але шлях є.
– Який саме? 
– Він почався на Дніпрянщині та на Поділлі. Коли самі громади ставлять відповідну вимогу священику. Наприклад: 90% наших прихожан у вашу Церкву хочуть об’єднання з Київським Патріархатом, йдемо, шановний Владико, в районне управління у справах релігії, зареєструємося та переходимо. Це дозволено всіма статутами. Тобто має йти об’єднання знизу. І приклади вже є. Коли громада вирішувала, коли люди підписувалися і йшли гуртом із вимогою, тут вже все перереєстровувалося. Але потім, правда, тут же ловили того священика і казали: «У тебя есть дети - как бы с ними ничего не случилось». Ну і інші погрози, що не мають нічого спільного з християнством.
Об’єднання відбудеться обов’язково - це процес неминучий. Я, звісно, маю на увазі православні Церкви - Київського та Московського патріархатів.
– Як можете оцінити нового предстоятеля УПЦ МП Онуфрія? Він неодноразово наголошував, що готовий до діалогу. Щоправда, зазначав, що у Московського патріархату є свої принципи…
– Онуфрій є на заваді об’єднання Церков. Це класичний лицемір, Фарисей. Він перетворив керівництво УПЦ МП в певний Синедріон (найвища юдейська релігійна та політична інстанція, - «Главком»). Основне їхнє завдання - всіляко гнобити Київський Патріархат і, звичайно, підтримувати агресію в країні. Вони жодної заяви не зробили щодо анексії Криму, щодо того, що відбувається на Донбасі. А мовчання - це знак згоди. Значить, вони з цим погоджуються. Тим паче, ми маємо факти, що їхні священики навіть благословляли зброю сепаратистів, бандитів. І осуду тому з боку церкви не було. Уявіть собі, щоб в будь-якій іншій Церкві - римокатолицькій чи протестантській - на такий випадок не звернули увагу. Та голова б тої Церкви одразу відсторонив би того пастора. Тому з цим Онуфрієм розмови не буде.
Недарма його патріарх Кирило обрав як кандидата на цю посаду. Сам Кирило сюди, звісно, не приїхав, бо якби приїхав, то назад пішки йшов би, мабуть... Але він прислав своїх агентів. І вибрали врешті Онуфрія.
– Давайте детальніше поговоримо про групи впливу в УПЦ МП. Хто стоїть на чолі кожної з них? 
– Є три групи. Є рішучо проукраїнська. Є, як кажуть, таке «болото» - посередині, і туди, і сюди, «моя хата краю». І є, звичайно, ті, хто категорично «проти». Сьогодні по кількості ця група є найбільшою. Вона дістає підтримку російської держави. І внутрішні колаборанти діють на них. Вони сильні, і вони діють нехристиянськими методами - залякуванням, підкупом, корупцією. Засновником корупції в Україні, в цілому, є саме Церква Московського патріархату. Вони це підтримували. Вони знають, як це робиться. І дуже важко буде, якщо закон не втрутиться в ситуацію і не розвінчає те, що вони роблять, прикриваючись словами з богослужбових книг.
Тенденція є така, що оця поки що найменша група буде зростати. А вплив тих, що займають різко протиукраїнську позицію, буде меншати.
– Розкол може бути? 
– Тут можна тільки гадати. Та я думаю, що буде не розкол, а просто одна група - проукраїнська - настільки набуде сили, що буде просто Собор і буде переобране керівництво. Обидва сценарії - і розкол, і вибори - для нас бажані. Бо, якщо у ворога не все гаразд, та сторона, на якій є правда, тільки отримує від цього.
– Як можете оцінити, чи змінилась кількість вірян УПЦ МП та УПЦ КП в 2014-15 роках? Є така думка, що падіння довіри до Патріарха Кирила сприятиме перетоку до Київського Патріархату. 
– Це, до речі, дійсно так. От парадоксальний факт. На окупованих частинах Донбасу, там, де була незначна частина Київського Патріархату, звичайно, священиків вигнали, і наш архієпископ Сергій був змушений переїхати з Донецька до Маріуполя, але він зберіг за собою титул архієпископ Донецький і Маріупольський. Але, взагалі, дуже зменшилася кількість парафіян УПЦ МП у Східних областях, які, начебто, мали б підтримувати оцих бандитів із «ДНР», «ЛНР». Церкви Київського патріархату в усіх окупованих районах заборонені. Але в районах, що знаходяться під контролем української влади, майже всі люди, які ходили до церков Московського патріархату, ходять у церкви Київського Патріархату. І це на Донбасі, де точиться війна.
А якщо говорити про більш спокійні області - особливо, починаючи від Запорізької і Дніпропетровської і кінчаючи Одеською областю - то можна сказати, що там є величезна перевага для церков Київського Патріархату. Люди починають вимагати переходу у Київський Патріархат, але священики всіляко опираються, посилюється оця абсолютно дурнувата пропаганда, що «они не такие, как надо». Москва погрожує Константинополю, всім східним патріархатам, що буде розкол у Всесвітньому православному світі. Але тенденції переходу до Київського патріархату з Московського є.
– Навіть в Церквах Московського патріархату в Україні сьогодні піднімається питання про доцільність поминання Патріарха Кирила. Це наслідок російської агресії? 
– Він підтримує воєнні дії, постійно каже, що це ніяке не вторгнення Росії, це громадянська війна, а ми всі - бандерівці і фашисти. Він користується фразеологією Путіна та російського міністра закордонних справ Лаврова. У них падає рубль, знизилися ціни на нафту. Вони вже мають результати, і будуть ще більше мати від того, що вони затіяли. Але їхній лідер каже: «только побєда», ну то ще побачимо, яка це буде «побєда». Вони очікують, щоб сюди прийшов «дядя Ваня» и «сделал так, как в Афганистане».
Нових аргументів у своїй пропаганді Росія не має. Ті самі - «не канонические», «не благословенные». Начебто вони вже були в канцелярії на небі і все це взнали. 
Останні соціологічні опитування в Росії показують, що там довіра до Церков та релігійних організацій на сьогодні складає 54%, а суспільним авторитетом Патріарха Кирила називає лише 1% з опитуваних. Православна Церква в Росії втрачає Росію? 
Люди за традицією, бо звикли до православної обрядовості, ходять до Церкви, і то лише половина населення. А той факт, що предстоятеля Церкви підтримує 1%, багато про що говорить. Та навіть коли цих цифр не було, то і так все було зрозуміло. Навіть при Сталіні Патріарх Алєксій I, хоч теж жив під Дамоклевим мечем, все ж залишався православною людиною. А цей повністю став інструментом політики агресії і захоплення інших територій. Люди бачать, що Церква підтримує неправду. То як вони будуть такого керівника такої Церкви підтримувати? Ми сподіваємося, що та частина росіян, які живуть за істиною, рано чи пізно відречуться від цього Патріарха і від цієї політичної влади, яка стала на шлях фашизму.
– Що має робити Церква в умовах війни? 
– Церква повинна молитися Богу за Україну. На українському домі вивішений от величезний плакат: «Моліться за Україну». Напала на нас ядерна держава, у якої навіть звичайне озброєння в кілька разів більше та краще, ніж у України. Населення втричі більше. Але що сталося? Якщо раніше Захід сприймав Україну як щось таке буферне між Сходом і Заходом, то тепер, після того, що відбулося в Криму і на Донбасі, практично весь прогресивний світ, в тому числі, і країни, які стосовно Росії займали нейтралітет, як, наприклад, Китай або Індія, сьогодні розуміють, що чарка може питися і до них. Тому що божевільним чоловіком зараз поставлена мета - зробити Всесвітню імперію. Тобто йому нечиста сила підказала отаким чином діяти, пообіцявши, що він переможе і матиме підтримку. В цій ситуації Церква не може підтримувати неправду? Хіба людина, яка мислить логічно, може сумніватися, де правда, і де неправда? Церква займає таку позицію: ми благословляємо наших вояків, бо це наша Вітчизна, і її існування поставлено на кін.
– Чи може священик закликати вірян зайняти ту абу іншу позицію, підштовхувати до правильного, на його думку, вибору? 
– Це можливо робити, говорячи термінологією Священного писання. У Священному писанні всі ці випадки прописані - і в Старому заповіті, і в Новому. Але вживати сучасну політичну термінологію: от ви ставайте на ту сторону, не можна. Та дехто це робить. І тому Церква Московського патріархату в тих окупованих областях прямо підтримує агресію проти України. Бо, повторюю, навіть мовчання – то є підтримка агресора.
Церква не може користуватися політичною термінологією. Але закликає людей бути мудрими, думати і обирати самостійно. Бо будь-яка форма, навіть завуальована, тиску на людину забороняється Церквою. Колись Господь сказав: я вам ось даю правду, але ви виберіть, я вас не змушую йти до мене. Так Ісус Христос казав своїм учням. І всі люди, які прийшли до нього, прийшли добровільно. І в цьому сила.
Катерина Пешко

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.