Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ПОВСТАНСЬКА ДРУКАРНЯ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА [Випуск № 1226]

У неділю, 5 червня, на Гальчиній горі було освячено пам’ятний дубовий хрест з відповідною меморіальною табличкою на місці повстанської друкарні, що діяла тут упродовж 1949 та 50-го років. Поминальну службу провели протоієрей Андрій Любунь, священик села Іловиця та священоієрей Богдан Репецький, священик села Кордишів Шумського району. Вони звернулися до присутніх тут представників трьох областей – Рівненської, Тернопільської та Хмельницької – словами з Євангелія: «Більшої любови ніхто не має, ніж та, коли хто душу свою покладає за своїх друзів. .... І ми мусимо класти душі за братів!» Це нагадування нам про те, що понад 60 років тому троє наших братів, вояків УПА, стали на бій супроти московського окупанта і пролили свою кров на волинську землю, щоб через десятки років вона відгукнулась у наших душах і збудила дух воїнів, борців за Незалежність. Усі присутні – від малого і до великого, доклалися до встановлення цього хреста. Хочеться з вдячністю згадати представників Шумського та Здолбунівського «Правого сектору» Ігоря Золтуна та Олега Тищенка, представників «Острозького лісового господарства» - директора Михайла Крука та головного лісничого Ігоря Семенчука, голову Шумської райдержадміністрації Юрія Головатюка, краєзнавця Анатолія Соболевського, родичів загиблого Григорія Скорського, школярок, які декламували патріотичні вірші. На звершення заходу вся громада заспівала державний гімн і дала слово далі продовжувати пошук місць загиблих героїв та вшановувати їхню пам'ять. У кінці 40-х рр. ХХ століття перед підпіллям ОУН постало важливе завдання – забезпечити друк та розповсюдження пропагандистських видань як на території Західної України, так і будь-якими засобами надсилати їх на Схід. Керівництво Кременецького окружного проводу ОУН зуміло організувати на території, яка адміністративно належить Острозькому району Рівненської області, у лісовому масиві поблизу села Теремне, діяльність друкарні імені Тараса Шевченка. Саме село Теремне, як пише місцевий краєзнавець О. Романчук «… складається із п’яти вулиць і хутора Гостре. Центральна вулиця зветься Селом. Багно – куток села з розкиданими по піщаних дюнах хатами, оточених з трьох сторін багнистим лугом з вільхою. Замаказин – куток села за церквою на правому березі безіменного струмка, що протікає через село. Назва вулиці походить від того, що вулиця починалася за магазином. Підлісок – частина села, яка була під ліском в західній частині населеного пункту. Соснина – куток села, де хати були розкидані серед старих соснових дерев, які були вирубані колгоспом наприкінці 1950-х р. До села належить хутір Гостре, де стоїть п’ять хат. В 1920-х роках на краю лісу, поблизу джерела, поляки побудували гаївку для лісника…» Поблизу цього села знаходиться Гальчина гора – лісове урочище, де є джерело. Колись на горі росли крислаті дуби. Саме цю місцину обрали повстанці для облаштування підземного сховища, у якому мали перебувати друкарі з відповідним обладнанням. Основою друкарні стала портативна друкарська машина, виготовлена на одному з заводів Радянського Союзу для радянських партизанів. Такого типу обладнання було доволі компактним. Друкарня розбиралася на частини і разом з набором шрифтів переносилась у двох дерев’яних валізах. «Станок був пристосований для виготовлення стереотипів та друкування листівок. До нього була долучена спеціальна інструкція українською мовою, яка, ймовірно, була перекладена з російської мови. Зі станком зазвичай працювали двоє підпільників: один змащував кліше або текстовий набір у станку фарбою, а другий накладав на нього папір та прокочував його валиком через станок. Після цього перший співробітник знімав з кліше надрукований текст та знову наносив фарбу на шрифт і т. д.» Цю друкарню повстанці відбили у червоних партизанів на початку 1944 року, коли ті великими з’єднаннями переходили на територію Західної України. Безпосередньо друкарнею опікувався керівник референтури пропаганди, уродженець село Рохманів, Василь Андрійчук-«Боровик». За свідченнями керівника Подільського крайового проводу ОУН В. Бея-«Уласа» на території краю діяло станом на 1950 рік чотири друкарні. Зокрема, керівнику Кременецького окружного проводу ОУН «Титарю»-«Аркадію» підпорядковувалась невеличка друкарня «імені Тараса Шевченка», яка для конспірації та створення враження, що друкарень більше, мала другу назву «імені Дм. Мирона-Орлика». Повстанці не дарма вибрали територію двох суміжних областей для розташування друкарні. Адже саме на адміністративних кордонах легше було переховуватись та й оперативні групи МДБ не приділяли належної уваги цим так званим «стикам». Листівки, які друкувалися на Гальчиній горі, у значній кількості потрапляли на територію Тернопільської, Рівненської та Кам’янець-Подільської областей. Звіт з друкарні ім. Т. Шевченка за місяці листопад, грудень, січень, лютий, березень та квітень 1949-50 рр. свідчить, що вона постійно нарощувала свою потужність і друкувала цілу низку листівок та брошур кишенькового формату. За листопад 1949 року було надруковано 3 тисячі листівок 5-ти найменувань, за грудень їх наклад зріс до 22370 штук, за січень 1950 року друкарі спромоглися виготовити 21 тисячу листівок та закликів. Частина прокламацій була прикрашена роботами графічної ланки Ніла Хасевича-«Зота». А саме: «Червоноармійці-українці», «Гимн угнетенных народов Советского Союза», «Нам скорились темні води», «Україна має право виходу з СССР», «Бійці і офіцери Червоної армії». Це свідчить проте, що хоча територіально та організаційно Кремененеччина входила до зони відповідальності, на якій діяв Подільський крайовий провід ОУН, але все ж підтримувала тісні зв’язки з підпіллям Рівненщини, від якого отримувала кліше Ніла Хасевича та його учнів для використання під час друкарських робіт. Активність цього видавничого осередку змусила керівництво УМГБ Тернопільської області у 1949-1950 рр. розпочати оперативні заходи для виявлення місця перебування друкарні ОУН «імені Тараса Шевченка», листівки якої поширювались на території всієї області. Було встановлено, що листівки та інша література досить активно друкуються на базі Шумського районного проводу ОУН під керівництвом Михайла Тарановського-«Яструба». Окремі агентурні повідомлення вказували на те, що бункер з відповідним обладнанням знаходиться десь у районі села Теремне. Зі спецповідомлення УМГБ Тернопільської області про ліквідацію цієї друкарні дізнаємося, що чекістсько-військова операція проводилася у цій місцевості 5 червня 1950 р. двома оперативно-військовими групами Шумського райвідділу МГБ на чолі з корінними росіянами. Однією групою командував лейтенант Хрєнов, а іншою капітан Сахаров. Ці групи від місцевих інформаторів отримали донесення про приблизне місцезнаходження бункера з друкарським обладнанням. Сховище було виявлене 5 червня. Емдебісти запропонували підпільникам здаватися живими, але останні відмовились, вчинили збройний спротив, внаслідок чого загинули. З капітально облаштованого бункера було вилучено зброю та обладнання. До рук чекістів потрапили: 1 ручний кулемет, 1 автомат, 3 пістолети, 157 набоїв, 3 друкарські машинки, ручний станок для друкування, відлиті металеві стереотипи для листівок, 5 кг друкарського шрифту, набірні рамки та більше 8 тисяч примірників різних листівок ОУН. За підрахунками УМГБ Тернопільської області тільки у 1950 році на території двадцяти адміністративних районів Тернопільщини було вилучено понад 20 тисяч листівок, надрукованих в друкарні «ім. Тараса Шевченка». Як повідомляє все той же звіт, під час штурму у криївці загинуло троє повстанців. Серед полеглих підпільників нібито були опізнані Тарановський Микола Іларіонович-«Назар», Скорський Григорій Олександрович-«Мітька» та Тарановський Михайло Іларіонович-«Яструб», які, власне, й були технічними працівниками видавництва. Та виявилося, що інформація про загибель «Назара» та «Яструба» була недостовірною. Вони загинули значно пізніше. Самі повстанці подають інформацію, що роботу друкарні очолював чех «Вено». Зокрема, надрайонний референт СБ «Прокіп» у листі від 20 жовтня 1950 року написав: «у червні загинув друг «Вено» з товаришами і з ними втрачено зв'язок, відповідно зупинилась робота, яку він проводив». З реєстру нагороджених і відзначених вояків УПА та членів підпілля ОУН Подільського крайового проводу ОУН за 1949 рік, дізнаємося, що у підпорядкуванні «Боровика» було два «машиністи» тобто друкарі – «Вено» і «Арсен». Саме вони й загинули у приміщенні друкарні разом з Григорієм Скорським-«Мітькою» (він же «Чубатий»). Вічна слава героям-повстанцям, які до останку боронили свій рідний край від московсько-більшовицьких окупантів.
Ігор Марчук

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.