Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Навіщо упіймали «вбивць» Бузини? [Випуск № 1225]

Два факти останнього часу не тільки не заспокоюють, до чого вони покликані, але, навпаки, насторожують – відставка Наливайченка та затримання підозрюваних у вбивстві Олеся Бузини.
За ідеєю, обидва з повідомлень мають викликати у суспільстві не просто схвалення, а безперервні оваційні оплески. Однак насправді обидві ці "гучні" події ризикують ще більше розгойдати і без того ненадійний човен українського суспільства.
Звичайно, це гарно, коли оперативно затримуються злочинці та підозрювані у вбивстві журналістів. Знову ж таки, за ідеєю, це має свідчити про дві дуже позитивні риси українського сьогодення: будь-який злочин супроти свободи слова вгамовується у нас буквально негайно, а правоохоронні орґани працюють в Україні мало не ідеально – всього місяць знадобилося підопічним Арсена Авакова, аби знайти не тільки виконавців, а й потенційних замовників вбивства. Такому, приміром, російські правоохоронці, що розшукують сліди замовників Бориса Нємцова, можуть лише, кусаючи лікті, позаздрити.
Однак є моменти, які дозволяють сумніватися в тому, що з нашими правоохоронними обов’язками не все так уже гарно. Найбільше антипатій викликає термін розкриття злочину з Бузиною. Приміром, перший підозрюваний у вбивстві Ґії Ґонґадзе був виявлений (наголошую, у мирній, не атошній Україні) аж через понад десять років після початку його пошуків, а замовники резонансного вбивства і досі не оприлюдені і не покарані.
Якби вбивці Бузини були упіймані на гарячому під час розпиття гарячих напоїв у перші години 16 квітня, щиро вірилося б, що взяли тих, кого треба. Якби ними виявилися наркомани, які випадково під кайфом розгулювали Дегтярівською зі зброєю у руках, тим більше українські міліціянти заслуговували б на премію, причому – негайно. Однак убивці не були затримані в перші кілька годин своєї розбійницької стрілянини 16 квітня. Більше того, підозрювані виявилися українськими патріотами, майданерами, професійними політичними націоналістами і взагалі людьми, які одразу заговорили про замовний характер їхнього арешту. І за ними одразу в СІЗО потягнулися натовпи прихильників, готові підняти чергові антиміліційні майдани. У цьому зв’язку виникає риторичне запитання. Навіть якщо правда, що зараз у справі Бузини арештували саме тих, кого треба, невже пану Авакову і його відомству з метою не розбурхання настроїв наелектризованого дійсністю суспільства не можна було діяти якось інакше – затримати, але не оголошувати про те, що справу розкрито.
Не менше гіркоти викликає звільнення президентом і підтримка цієї ініціативи парламентом пана Валентина Наливайченка. Той же Арсен Аваков, персону якого на своїй посаді нещодавно намагалися поставити під сумнів, у кріслі утримався. Наливайченко, навпаки, попросив депутатів підтримати його відставку з благородною метою "зберегти єдність команди". І парламент підтримав "не глядя".
Не зайве пригадати приказку, що дорога в пекло вимощена зазвичай благородними намірами. Посада голови СБУ в епоху гібридної війни, можливо, більш ключова, ніж навіть булава президента України. Тому що від надійності і, головне, злагодженості, ще вчора зрадницьки налаштованих правоохоронних орґанів залежить в країні надто багато, аби розкидатися кадрами. У той же час звільнення Наливайченка нагадує те, що революція починає пожирати своїх головних героїв. У відношенні Наливайченка – це так, тому що його дії, думки, позиція і професійність рік тому, коли було відторгнуто Крим і гойдано весь південь і схід України, важила багато. Я не прихильник силовиків і не думаю, що Наливайченку уже час ставити пам’ятник, однак якби не такі люди, як він, то, безумовно, минулого року на бік сепаратистів перейшло б набагато більше фахівців. А арґументи, за які президент звільняє голову СБУ, а парламент з цим погоджується, якщо не смішні, то принаймні ніяк не переконливі. Особливо останній – мовляв, звільнити через не дуже вдалі успіхи нашої розвідки в АТО. За подібний арґумент можна було звільняти, і не тільки Валентина Наливайченка, на посаді голови СБУ щотижня впродовж останніх півтора року. Однак ніхто нікого не звільняв – вочевидь, проблема не тільки в стані української розвідки в АТО, а і в тому, що їй на Сході протистоять не самі лишень "шахтарі", байкери та бомжі.
"Жодних інтриг особистого, політичного характеру у цьому не має. Просто глава держави вважає, що СБУ на цьому етапі має очолювати не дипломат, не політик, а фаховий працівник розвідувального напрямку", -тонко підмітив голова фракції Блоку Петра Порошенка Юрій Луценко. Сам Петро Олексійович вважає, що Валентин Олександрович має і хоче піти в політику – тому його і потрібно звільнити. При цьому нікому з тих, хто ініціював і підтримав це звільнення, схоже, не цікавий арґумент того, як поставляться підлеглі Наливайченка до знакової події з їхнім шефом.
Навіть у мирний час звільнення голови подібної служби означало б у будь-якій країні, що справи з органом, який стоїть над усіма рештою правоохоронцями, ідуть дуже погано. Звільнення ж подібної за значущістю персони у воєнний час викликає, як мінімум, підозру в несправжності мотивів цього звільнення. Укупі з феноменальним розкриттям головного злочину проти свободи слова 2015 року від нього пахне закулісними політичними іграми, зміст яких нам насправді ніхто не збирається пояснювати. Відчувається, що чиясь приватна політика знову і знову під шумок канонади на Сході бере у нас гору над здоровим глуздом як таким.

Віталій Квітка

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.