Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Субсидії по-новому. Наскільки ефективними є урядові ініціативи [Випуск № 1222]

Це схоже на якийсь трикутник, щоправда, зовсім не любовний. Одна сторона – ціна на енергоносії, передусім природний газ, яку треба максимально наблизити до ринкової, щоб розблокувати розвиток енергетики й залучити до неї нових гравців, що грають за прозорими правилами (і тим самим забезпечити спочатку диверсифікацію джерел енергії, а згодом і енергонезалежність). Друга – енергозатратність економіки, левова частка якої сконцентрована в секторі домогосподарств, – недолік, котрий треба будь-що ліквідувати, щоб зробити цю економіку ефективною. Третя – мільйони матеріально вразливих українців, які за останні рік-півтора зубожіли настільки, що змушені відмовляти собі подекуди навіть у їжі. Ось між цими трьома факторами нині доводиться шукати баланс урядові, що не завжди йому легко вдається.
Із ринковим ціноутворенням на енергоносії більш-менш зрозуміло: влада одним махом збільшила тарифи на газ, електроенергію, а з ними й на водопостачання, водовідведення, опалення на величини від кількох відсотків до кількох разів, а до 2017 року ту невелику різницю, яка залишається між новими розцінками та ринковою вартістю відповідних послуг, нівелюють зовсім. Із ухваленням низки законодавчих актів, наприклад Закону «Про ринок природного газу», за два роки відповідні ринки (передусім блакитного палива, а також електроенергії, житлово-комунальних послуг) запрацюють повністю на конкурентній основі. Тому вже зараз, маючи перед собою урядовий графік реформ, інвестори можуть планувати свої капіталовкладення в галузь, а сам приплив інвестицій не забариться й, не виключено, почнеться вже цього року.
А от із двома іншими проблемами ситуація значно гірша. По-перше, ті механізми забезпечення енергоефективності, які ініціює держава, здебільшого не працюють і не набувають масовості, тому на ділі в цьому напрямі поступ невеликий. По-друге, система адресних субсидій, хоч іще не функціонує на повну потужність, уже зараз має низку недоліків і потребує доопрацювання.
Передусім треба наголосити: головна новизна впроваджуваної системи субсидій полягає в тому, що держава у ній повертається до людей обличчям. Тобто робить усе, щоб субсидію отримало якомога більше тих, хто потребує, а не навпаки. Це проявляється в кількох аспектах. По-перше, українці мають заповнити лише два аркуші: заяву та декларацію (які їм повинні надійти на поштову скриньку у квітні та жовтні). Більше ніяких документів не потрібно, адже держава бере на себе дальшу перевірку всіх цифр та фактів. По-друге, єдиним фактичним обмеженням – а раніше їх був цілий перелік – під час отримання субсидії, окрім рівня доходу, є наявність у домогосподарства упродовж року одноразової покупки більш як на 50 тис. грн. Зрозуміло, що такі придбання доступні мізерній частині населення, особливо у нинішній скрутний час, та й перевірити факт їх здійснення чиновникам буде нелегко (за винятком покупок вартістю понад 150 тис. грн, які згідно із законом повинні здійснюватися за безготівковим розрахунком, а отже, їх відстежуватимуть банки). Це дає змогу потенційно претендувати на субсидію більшості населення.На перший погляд може скластися враження, що влада почала піклуватися про людей. Але воно не обов’язково правильне. Адже зі зростанням тарифів, за оцінками уряду, потреба в субсидіях з’явиться у 3,5–4 млн українських сімей, що перевищує нинішню кількість їх отримувачів більш ніж утричі. Щоб обслужити стільки громадян, наявна система соціального захисту повинна, грубо кажучи, або бути збільшена втричі, або запрацювати з потрійними швидкістю й ефективністю. Зрозуміло, що у другому випадку процедура надання субсидій має бути суттєво спрощена, а держава значно слабше фільтруватиме вхідні дані заявників. Тобто масовість субсидій – основний мотив спрощення механізму їх видачі.
На цьому переваги системи вичерпуються, а недоліків у неї не бракує. Насамперед ідеться про кількість українців, які можуть претендувати на субсидію. Хоча уряд орієнтується на 3,5–4 млн сімей, а в перспективі на 20 млн громадян, елементарні розрахунки показують, що реальна цифра буде значно більшою. За нових тарифів на енергоносії та комунальні послуги зимова платіжка в абсолютної більшості людей перевищуватиме тисячу гривень на місяць, а в багатьох становитиме півтори-дві. Коли зважити, що середньомісячна брутто-зарплата в березні, за даними Держстату, була 3863 грн, з яких люди чистими отримували менш ніж 2,5 тис. грн, то вийде, що оплатити такий рахунок без права на субсидію (тобто щоб сума вклалася приблизно у 15% доходу – рівень, який відповідає саме такому заробіткові і є тим вищий, чим вища зарплата) зможуть лише домогосподарства, у яких четверо й більше людей має середньомісячний дохід. Це практично виняткові випадки. А якщо врахувати понад 13,5 млн пенсіонерів, які одержують у середньому близько 1,5 тис. грн, то частка тих, хто не може претендувати на субсидію, взагалі стане мізерною. У підсумку виходить, що в теперішніх умовах на неї сподіватиметься близько 75–85% українців – абсолютна більшість тих, чиїм основним засобом для існування є зарплати або пенсії. Це означає, що заявку потрібно заповнювати майже всім (і бажано це робити заздалегідь) і що система, яка ще торік обслуговувала лише мільйон-півтора українців, дуже ймовірно, даватиме збої.
Тут відкривається ще один недолік схеми, який, однак, під певним кутом зору видається перевагою. Нова система субсидій не враховує тіньових доходів українців. Оскільки, за деякими оцінками, тіньовий сектор економіки в нас перевищує половину офіційного ВВП, а внаслідок кризи його частка, безумовно, збільшилася, то держава візьме на себе додаткові витрати, яких могло б і не бути. Це добре для багатьох громадян, які заробляють у тіні. Водночас держава автоматично стає зацікавленою в тому, щоб обсяг тіньової економіки зменшувався, а доходи ставали легальними. Для цього потрібні кроки передусім самого уряду, наприклад, послаблення загального податкового тиску, менше навантаження на фонд оплати праці тощо. Отже, є надія, що таких заходів вживатимуть і що з часом офіційні доходи українців зростатимуть, а об’єктивна кількість претендентів на субсидії зменшуватиметься.
Утім, викликає запитання загальна сума коштів, виділена в держбюджеті на субсидії. На 2015-й вона сягає понад 24 млрд грн, що втричі більше, ніж торік. Але ж середній розмір субсидії у грудні минулого року, за даними Держстату, становив 335 грн, а цього року він не просто подвоїться чи потроїться, бо тарифи зросли, тоді як доходи практично ні, а й стосуватиметься в кілька разів більшої кількості сімей. Зрозуміло, якщо система впорається з усіма заявками, то закладеної суми не вистачить. Добре, що уряд це розуміє, адже міністр соціальної політики Павло Розенко висловив готовність переглянути суму, закладену в бюджеті, в бік збільшення, якщо попит на субсидії буде вищий, ніж оцінює влада.
Має нова модель і ще два очевидні недоліки. По-перше, в ситуації, коли по субсидії, не виключено, звернеться понад 10 млн домогосподарств, система, яка ще торік обслуговувала лише мільйон з лишком, може встановити певні бар’єри. Ідеться не тільки й не стільки про черги на отримання субсидій та затрати часу на них, як про те, що в соцзабезі існує ризик появи корупції. Адже в кожному випадку мова про сотні, а часом тисячі гривень на місяць, відтак можуть з’явитися «посередники», які за сотню-другу подбають, щоб конкретна людина отримала субсидію. Тож чи не перетвориться соцзабез на хабарницьку машину національного масштабу й чи має держава механізми убезпечення цієї системи від корупції?
По-друге, система субсидій жодним чином не сприяє енергоефективності й підвищенню рівня енергетичної безпеки країни. Наприклад, торік уряд часто агітував за те, щоб міняти газові котли на електричні, але з таким графіком підвищення цін на електроенергію встановлювати електроопалення невигідно. Воно вже зараз дорожче, ніж газове (навіть якщо враховувати пільговий нічний тариф), а після наступних етапів підвищення цін у 2016–2017 роках буде таким і поготів. Крім цього, за теперішнього співвідношення тарифів та доходів населення практично весь ефект енергоощадних заходів (склопластикові вікна, утеплені стіни тощо) зменшує розмір субсидії, а не витрат домогосподарства на житлово-комунальні послуги. Можливо, у цьому напрямі влада повинна вчинити радикальніше й запропонувати населенню, наприклад, оплатити повністю комунальні послуги, спожиті домогосподарством, у сумі, яку воно витратило на конкретні заходи зі збереження енергії, перелік котрих був би стандартний і визначався б на державному рівні. Тоді енергоощадний рух став би масовим, а уряд мав би результат уже за кілька років.
Так чи так, а нова система субсидій хоч і сприятливіша для громадян, ніж була досі, але бачиться сируватою під час комплексного аналізу. Доопрацювати її так, щоб вона до нового опалювального сезону стала вагомим елементом балансу в зазначеному трикутнику, – ось одне із пріоритетних завдань держави на найближчі місяці.
Любомир Шавалюк

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.