Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
22
вересня
Випуск
№ 1338 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Постмайданна Україна. Вигляд збоку [Випуск № 1221]

Колишній радянський розвідник Юрій Швець нині проживає у США, вже 25 років займаючись  фінансовою аналітикою для компаній, які планують вести багатомільйонний бізнес на пост-радянських теренах. Замолоду він закінчив інститут КДБ ім. Андропова, де його одногрупником був зокрема і чинний президент Росії Володимир Путін. У 1990 році Швець покидає службу і відтоді у Росію не повертається. Відкритий опонент Путіна, він однак дивиться на постмайданну Україну без рожевих окулярів, так, як не завадило би дивитися і нам. Оригінал інтерв’ю виявився надто довгим, тому я вирішив виокремити найбільш значущі моменти і без купюр подати їх на розсуд читачів. Вашій увазі друга частина цієї роботи.

Чому Україні не надають летальну зброю?

Обаму, вважає пан Швець, дуже навіть можна зрозуміти. Він пам’ятає, як, відступаючи з-під Дебальцевого, сили АТО покидали свою зброю на поталу ворогу. Якщо б це раптом трапилося з американською зброєю, виник би скандал, відповідальність за який лягла би аж ніяк не на сенаторів, які активно виступають за військову допомогу Україні. 
Демократична партія втратить будь-які перспективи на майбутніх президентських виборах, а сам Обама з ганьбою покине свій пост.
Справа однак лежить далеко не тільки у політичній площині. Немає розуміння, кому саме передавати зброю? Про добровольчі батальйони мова не йде, а справжньої армії в американському розумінні цього слова, в Україні і досі немає.
Ситуація навколо Іловайська і Дебальцевого наочно продемонструвала прірву недовіри між командуванням і особовим складом, що перебуває безпосередньо на полі бою. Серед українських солдатів, безумовно, є маса героїв: у ситуації, що склалася, на думку пана Швеця, винне насамперед командування.
У період Євромайдану в Україні нараховувалося аж  43 генерали армії. Якщо рахувати на одиницю боєздатного солдата, це, мабуть, перше місце у світі. Більшість цієї публіки свої лампаси отримала у час, коли збройні сили цілеспрямовано нищилися. 
Вони не брали участь у жодних бойових діях, а подекуди не проводили навіть навчань. Більшість отримала свої звання за  відкати вищому керівництву, а тому шукати полководців в українських Генштабі та Міністерстві оборони – справа завідомо марна. У США просто не розуміють, під чию відповідальність надавати летальну зброю?

Як протистояти значно сильнішій армії?

В 1960-ті роки велетенська Індонезія напала на завідомо слабшу Малайзію. У 90-ті аналогічна ситуація виникла у Сьєрра-Леоне, де повстанці силою захопили територію алмазних родовищ. В обох випадках офіційна влада почувалася безсилою, а тому звернулася по допомогу до професійних найманців.
Наприклад, у Сьєрра-Леоне, аби розбити 10-тисячне військо терористів, знадобилося лише 157 гарно вишколених військових спеціалістів. В обох випадках у керівництва країни вистачило інтелекту не воювати до останнього мешканця.
У травні 2014 року пан Швець особисто привіз в Україну всесвітньо знаного військового спеціаліста, який в своїй справі вважається одним з  найкращих у світі. На той час на Донбасі діяло не більше кількох сотень озброєних сепаратистів, яких він готовий був повністю нейтралізувати впродовж двох місяців, витравши на це 6 млн. доларів, половина з яких мала бути витрачена на зброю.
З пропозицією звернулися до високопосадовця, який на той момент мав усі повноваження для відповідних рішень. Його ім’я пан Швець не назвав, не бажаючи викликати додаткову напругу в Україні, однак запевнив: особа ця і дотепер дуже публічна.  Розмова однак жодного результату не дала: військовому експерту не сказали ні «так», ні «ні». Питання просто забалакали. 
З вказаним паном, який і нині часто з’являється на українських телеканалах, пробували зв’язуватися, прагнучи отримати остаточну відповідь. Втім, він то відійшов, то від’їхав, то іще щось (нічого не нагадує? – авт..) 
Не так давно вказаний чиновник їздив на Ближній Схід, прохаючи зброю, яку іще рік тому йому пропонували фактично на тарілці.
Український чиновницький апарат, вважають на Заході, не вирішує жодних питань, він, як вважається, просто робить роботу, а відтак не ефективною виявляється ціла державна система. Вітчизняна бюрократія є внутрішньоукраїнським ворогом. Не меншим, аніж путінська Росія.

Про Петра Порошенка

В Україні насправді чудовий Президент, в тому сенсі, що, якби він був міністром закордонних справ – то кращу кандидатуру годі й шукати. Виступаючи у Конгресі США, він, як вважає пан Швець, продемонстрував зразок видатного дипломатичного мистецтва. Втім, бути гарним дипломатом для хорошого президента замало.
Порошенко має дві серйозні проблеми. По-перше, кадри, насамперед військові, він підбирає за критерієм особистої відданості, а не за професійною ознакою. По-друге, він не розуміє, що доля України вирішується насамперед на фронтах і лише в другу чергу за столом переговорів. 
У другому питанні він почувається більш підготованим, аніж у першому, тому залюбки ним займається. Військові справи при цьому цілковито покладає на «паркетних генералів», а це – готовий рецепт поразки.
Наприклад, колишній міністр оборони Валерій Гелетей – людина, яка має за плечима саму лише Івано-Франківську школу міліції. Так і хочеться запитати: а, якби пану Президенту, боронь Боже, знадобилася складна операція на серці? Невже б довірив її випускнику медучилища? 
Якось напередодні Іловайського котла Гелетей виступав перед публікою, розповідаючи, що воювати навчився за час перебування на посаді. І нічого, що таке «навчання» вартувало життя сотням, а то і тисячам людей?
Не дивлячись на похмуру картину, пан Швець покладає велику надію на нове покоління українців, які увійшли у велику політику впродовж останніх десяти років. Ці люди мають правильно поставлений мозок і, коли виникають проблеми, знаходять способи їх вирішення, не обмежуючись питанням: «А що з цього матиму я»? 

Про швидкий кінець путінської Росії

На Обаму тисне потужне лобі, вимагаючи зняти обмеження на експорт американських нафти та газу. Перші партії можуть піти у Європу вже за місяць-півтора. Після цього світові ціни на дані види палива обваляться іще більше.
На думку пана Швеця, унікальність Кремля у тому, що у зовнішній політиці він починає поводити себе притомно лише, коли відчуває насправді серйозні економічні проблеми. Щойно з’являються  бодай якісь гроші, офіційна Росія одразу ж розставляє пальці віялом. Втім, навіть за нинішніх санкцій вона не зможе протриматися довше, аніж два роки.
Насамперед тому, що, за різними оцінками, рівно настільки вистачить нафти у свердловинах, що їх Росія розробляє сьогодні. Освоювати нові родовища там, в зв’язку із санкціями, просто немає як.   
Надходження від експорту нафти і газу в Європу в усі часи становили левову частку російської економіки. Навіть у розпал холодної війни кремлівські старці не наважувалися шантажувати своїх основних партнерів у такий спосіб. 
Путін нині намагається усіх переконати, що така реакція зумовлена наближенням НАТО до їх кордонів. Але ж до агресії Росії, цей Альянс існував, фактично, лише на папері! Зате тепер насправді ожив: його солдати вже нині перебувають у Прибалтиці.
Пан Швець розповідає, що інколи Путін навіть здається йому таким собі агентом зловісної світової закуліси, який виконує завдання остаточно покінчити з Росією. Нині він зробив максимум, аби новим Президентом США став новий Рейган, який зробить політику стримування Росії довгостроковим зовнішньополітичним курсом Вашінгтона.
Між тим, в умовах глобалізації країна-вигнанець автоматично перетворюється в країну третього сорту. Путіна ж це не зупиняє, оскільки обраний ним шлях – єдина можливість утримати владу.

Про Росію після Путіна

У Росії збережеться вороже ставлення до України навіть після того, як Путін піде. У російських політиків немає розуміння того, що влада – це не назавжди. Вони весь час намагаються зостатися в ній навічно і цим перетворюють власну державу на болото. За таких умов існування під боком відкритої демократичної України автоматично перетворюється на пряму загрозу.
Хто може прийти на місце Путіна? Пан Швець вважає, що ним може стати хтось на кшталт колишнього директора ФСБ, а нині Секретаря Ради безпеки РФ Миколи Патрушева. Він, як і Путін, свого часу був спеціалістом з організації полювання та риболовлі для партійного керівництва, а відтак особливих змін зовнішньополітичного курсу при ньому очікувати не доводиться. 
Не важливо, скільки розумних людей зосталося у російських структурах. Якщо стадо левів очолює баран, рано чи пізно усі вони перетворяться на отару. 
Підготував Максим КОЛОМИС

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.