Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як Путін намагається втриматися Президент Росії в пастці власної войовничої антизахідної риторики [Випуск № 1220]

Відносне затишшя на Сході України (принаймні минулого тижня) й відносна стабілізація російської економіки викликають два запитання. Чи то найгірша частина війни позаду, а покращення на економічному фронті могло заспокоїти Кремль, чи то просто настав штиль перед новою бурею? Стан економіки РФ не такий поганий, як багато хто прогнозував чотири місяці тому. Наполовину знецінившись, рубль стабілізувався і навіть почав зміцнюватися, почасти завдяки підвищенню цін на нафту, яке відбувається останнім часом. Інфляція тримається на рівні 17%, але зростає повільніше, ніж боялися. Замість 5% економіка цього року може втратити лише 3%. «Ситуація не така катастрофічна, як гадалося», – підсумував настрої один із російських топ-банкірів. Утім, цю хистку економічну рівновагу Владімір Путін використовує не як аргумент для повернення до миру і процвітання, а радше як доказ власної стійкості в боротьбі із супротивниками Росії. Державні ЗМІ підносять зміцнення рубля відносно долара і євро як перемогу проти ворогів з Америки та Європи, котрі заповзялися зруйнувати РФ. Войовнича риторика Кремля давно вже не зациклюється виключно на Україні, а охоплює весь Захід загалом. Заяви про те, що в конфлікті воює Америка, дивні для самих американців, але пересічним росіянам утовкмачують саме цю тезу. Перспектива збройного протистояння із Заходом нині дуже хвилює громадську думку. Близько 81% росіян вбачає в Америці загрозу – це найвищий показник після розпаду Радянського Союзу. Згідно із цією риторикою Росію атакують на всіх фронтах: економічному, ідеологічному, близькосхідному та європейському, тож вона повинна реагувати відповідно. Ця реакція включає рішення продати Ірану ракетні системи С-300. Що стосується так званої загрози від Європейського Союзу, то «Первый канал» нещодавно пояснив своїм глядачам: «Грубо кажучи, ЄС виник і процвітав як механізм перерозподілу здобутків від розвалу СРСР та колишнього комуністичного блоку. Проте на певному етапі потік ресурсів із завойованих ринків почав виснажуватись і єдиним варіантом залишилося розширення на схід». Цей процес, за словами ведучого, нині зупинила Росія, тому ЄС, позбавлений нових джерел збагачення, може незабаром розсипатися. У цьому дзеркальному світі Америка слугує, зокрема, й відображенням alter ego Росії. Остання приписує США власні дії: розпалювання насильства у Києві, підтримку крайніх націоналістів на Сході України, збройну участь у конфлікті. У недавній статті спікер російської Думи Сєрґєй Наришкін звинуватив Америку в «розв’язуванні воєнно-політичної авантюри» в Україні та перешкоджанні мирному врегулюванню. «Америці потрібне продовження кровопролиття на Донбасі як засіб досягнення власних важливих цілей», – пише він. Акції проти Росії та інформаційна істерія в західних медіа – прикриття для економічного «бандитизму» США, додає Наришкін. Які ж мотиви та цілі Москви у цьому протистоянні й чи може вона вийти зі штопора агресії? Російські публічні особи як одержимі розповідають про геополітику, але відповіді РФ залежать не від того, що робить Захід, а від того, як Кремль оцінює свої ризики вдома з огляду на свою основну мету – збереження влади. Дослідження, замовлене колишнім міністром фінансів Алєксєєм Кудріним і проведене групою російських соціологів під керівництвом президента партнерства «Новый экономический рост» Міхаіла Дмітрієва, свідчить: дії Путіна в Україні зумовлені потребою Кремля зміцнити свою легітимність після наростання невдоволення, яке вилилось у вуличні протести взимку 2011–2012 років. За цими протестами стояв головно російський середній клас, доведений до відчаю відсутністю перспектив. Після десятиліття швидкого зростання доходів і рівня життя в цих росіян відбулася зміна пріоритетів: вони почали прагнути справедливішої правової системи, кращої освіти й медицини, чого не міг дати путінський режим кумівського державного капіталізму. В очах середнього класу Путін перетворювався на символ застою, а не стабільності, тож його рейтинги пішли вниз. Похитнулась і довіра до державних ЗМІ. Аналітики взялися порівнювати тодішню ситуацію із серединою 1980-х, коли розчарована інтелігенція стала рушійною силою ґорбачовської Перебудови. Протести у великих російських містах були співзвучні з економічним та соціальним невдоволенням у біднішій провінції і загрожували вибухнути відкритим суспільним конфліктом. Цю тенденцію зупинила російська анексія Криму. За словами Алєксєя Навального, лідера протестів 2011–2012 років, який прославився своїм визначенням путінської «Єдиной России» як партії шахраїв і злодіїв, президент РФ підмінив політичний порядок денний, підсунувши замість побудови сучасної держави імперський націоналізм. Відторгнення Криму здобуло прихильність російської глибинки й легітимізувало режим навіть в очах багатьох учасників протестів попередніх років. Міхаіл Дмітрієв вважає, що таким чином невиправдані сподівання на покращення власного життя дещо підсолодила гордість за символічні перемоги держави. Війна на Сході України та економічна криза перетворили ейфорію «Крим наш» на параноїдальний ура-патріотизм, спрямований проти Заходу, й піднесли рейтинги популярності Путіна мало не до 90%. Кремль навряд чи дозволить собі справжню воєнну сутичку із Заходом, але називатиме перемогою кожен прояв слабкості останнього. Щоб продемонструвати свою силу, Кремль брязкає ядерною зброєю і грає м’язами вздовж усього кордону з НАТО. Аналітик Московського центру Карнеґі Дмітрій Трєнін вважає, що Путін хоче домогтися серйозного ставлення до своїх ядерних погроз, і додає: нині ризик ядерної війни найвищий за весь час після кубинської ядерної кризи 1962 року. Та безпосередня мета такого залякування – переконати Захід відмовитися від санкцій, що в Росії можна було б показати як величезну перемогу. На цьому тлі врегулювання української кризи й деескалація напруження у відносинах із Заходом знову загострили б увагу на економічних та соціальних проблемах і понизили б рейтинг Путіна, як це вже було після війни росіян у Грузії 2008 року. Продовження війни в Україні й протистояння із Заходом збережуть високі рейтинги надовше. Але якщо Путіну це може бути вигідно, то Росії загрожує ізоляцією та застоєм економіки. Напрями зменшення видатків російського бюджету чудово ілюструють пріоритети Путіна. Утримання Кремля й фінансування армії та безпеки з’їдають 40% усього кошторису. Тим часом витрати на охорону здоров’я та інфраструктуру в Росії скоротили вдвічі більше, ніж на оборону. Серед інших переможців у боротьбі за бюджетний пиріг – державні медіа, які сіють ненависть і агресію. Мішені їхніх атак мають тенденцію змінюватися: два роки тому це були мігранти й корумповані чиновники. Зараз це Захід, «націонал-зрадники» та «п’ята колона», до якої належав і вбитий у лютому в Москві ліберальний політик Боріс Нємцов. Так, кремлівська агресія стала наркотиком, пристрасть до якого може закінчитися передозуванням і втратою контролю. І справді, одного дня ці почуття можуть переключитися із зовнішнього ворога на самого Путіна – не останньою чергою тому, що створений кремлівською пропагандою образ Америки надто вже нагадує російські реалії.
Юрко Славутич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.