Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
28
травня
Випуск
№ 1321 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Людина-луна [Випуск № 1218]

Ніколи не ставайте священиком, якщо можете ним не стати, написав колись Ґрегем Ґрін. У мене, за винятком мого діда, у близькому колі священиків не було, тож не можу дослідити їхню мотивацію. А от журналістів – пів-Facebook. Є більш, є менш успішні, є взагалі нікому не відомі, крім сусідів за офісом. Маю підстави робити висновки. Ніколи не ставайте журналістом, якщо мрієте про добробут. Журналістські статки – це платня від трьох тисяч (гривень, а ви що подумали?) у столиці, в областях менше, наймана квартира без особливих перспектив іпотеки, сумнівні перспективи кар’єри (ну хіба що колись там у зеніті успіху головний редактор видання – ти ба!), робота нерідко без вихідних, часті відрядження й постійний дамоклів меч тисяч знаків на тиждень, які треба будь-що вигнати. Журналістська підготовка може бути трампліном, якщо ви в результаті мрієте стати піарником, політиком, піти в бізнес, але тоді початковий фах не має особливого значення, тут важать лише знайомства й комунікативні навички. А ще не ставайте журналістом, якщо мрієте про славу. Журналістська слава – це підпис, який не кожен бачить, бо не кожен дочитує матеріал до кінця. Це в найкращому разі визнання колег, яке за межі цеху пробиває вряди-годи. Іменами журналістів не називають вулиці. Георгій Гонгадзе – виняток, і не тому, що добре писав (вибач, Гіє!), а тому, що розлютив одного невротика у високому кабінеті. Щоправда, можна вибитися в телеведучі, тоді й плата вища, й таксисти впізнають, і на ринку подекуди дають знижку. Але ця слава непевна й нетривала, щойно зникаєш з екрана – і ти знову на рівних з усіма. Не ставайте журналістом, якщо розраховуєте завдяки інтенсивному спілкуванню влаштувати особисте життя. Серед моїх знайомих відсоток тих, хто, як обтічно пишуть у соцмережах, «перебуває в пошуку», перевищує середній по палаті. А жваві теревені та фуршети після пресухи недорого коштують, на ранок це стає безжально очевидним. У жодному разі не ставайте журналістом, якщо мрієте змінити світ. Відновити справедливість, припинити неподобства, покарати негідника – надзавдання, виконати яке вдається буквально одиницям лічені рази. Якраз на цьому чимало репортерів і розслідувачів ламаються: коли щоразу бачиш, що після публікації нічого не змінилося, тягне до прямої дії. Звідси прямий шлях в активісти, політики й... батальйони самооборони. На цих віражах не всім вдається зберегти свої початкові наміри. А можна йти від зворотного. Так, українська журналістика хвора, вона, власне, жодного дня не була здорова за всі 24 роки свого існування. Оскільки ЗМІ збиткові (а це не провина журналістів), вона практично не залежить від споживача, тільки від спонсора. Вона не відображає всієї складності навколишнього світу, не дає достатньої інформації для прийняття щоденних рішень, а саме це мало би бути її основною функцією. Вона переважно не інформує, у найкращому разі розважає, у найгіршому збиває з пантелику. Але уявімо на хвилинку, що її такої, якою вона вже є, не стало. Чим ми живитимемося? Сарафанним радіо? Пам’ятаєте, звідки слово «сарафан»? Кажуть: журналісти продажні. Загалом смішно заперечувати, але в кожному окремому випадку треба розбиратися. Часом обвинувачення свідчать не про рівень поінформованості обвинувача, а про його шкалу цінностей. Дозволю собі процитувати колегу Юлію Мостову: «Люди, ви ж не риби, які через дві хвилини забувають, що вони щойно їли! Як можна додуматися звинуватити Сергія Лещенка, журналіста, який витягнув на світ Божий із чорної пітьми режиму Януковича теми «Межигір’я», клюєвських афер із сонячними батареями, віденського альянсу між Порошенком і Фірташем, у продажності?». Серед нащадків індіанців майя, які зберегли недоторканою свою культуру в гірських районах Гватемали, є поділ на вікові й водночас функціональні групи: хлопчик, воїн, громадський активіст (як це звучить мовою кекчі, не уявляю, але англійською перекладають саме так) і людина-луна. Це найстарша й наймудріша категорія. Людина-луна не бере участі в повсякденних справах, не займається господарською діяльністю, не втручається в процеси керування життям племені, вона лише слухає й переказує. На неї покладено вкрай важливу місію: чути, помічати, усвідомлювати й ділитися цим із рештою племені. Тому основний аргумент для того, хто ступає на ту стежку, як у волонтерів: хтось має це робити, чому не я? Звісно, нинішній голодний, не надто імпозантний, не надто освічений (як на загал) український журналіст мало нагадує поважного, статечного гірського патріарха. Але ж луна – феномен несамостійний. Вона лише відбиває те, що звучить навколо.
Юрій МАКАРОВ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.