Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«Мені не байдуже!..» [Випуск № 1213]

Суперечка, свідком якої став синьоокий юнак Максим, виникла спонтанно. Маленька іскра пробігла наелектризованим повітрям, спричинивши вогонь, яскраві відблиски якого горіли в очах людей. Подія відбулась у переповненому автобусі, який їхав з міста до села.
Вони простягли свої руки до найсвятішого. Це видавалося неймовірним, невдалим жартом, утопією, але незабаром підтвердилось на практиці, принісши у серця людей розчарування, образу та ненависть.
Влада підняла ціни на хліб. Найбільш боляче вражало те, що цьогорічний врожай набагато перевищував заплановані показники. Зерна зібрали більше, і замість того, щоб знизити ціни на хліб або, принаймні, залишити їх без змін, урядовці прийняли постанову про підвищення собівартості хлібобулочних виробів. Відразу ж після того ціни стрімко поповзли вгору.
Інфляція. Цим словом найчастіше прикривалися власники хлібозаводів та пекарень на обурливі зауваження жителів. Влада дала «добро», а виконавці на місцях як хотіли, так і використовували дану можливість.
Ось і зараз у невеликому й душному автобусі відбувались народні дебати, на яких обговорювали вищезазначене нововведення.
— А я кажу, що всі вони — негідники й брехуни! — лементувала огрядна жінка, стискаючи в обох руках великі сумки. — Для них, бачите, мало накрадених мільйонів, то ще й на хлібові хочуть заробити! Нелюди!
— Але ж, — спробував заперечити інтелігентно одягнений молодий чоловік, котрий не з власної волі виявився опонентом жінки, — європейська інтеграція, ринкові ціни і...
— Яка ще там, у біса, «теграція»! — заволала жінка. — Як жили, так і живемо, навіть ще гірше стало. Хіба не так?
Переважна більшість пасажирів закивали головами на знак згоди. Гострі дискусії не затихали ні на мить, люди сперечались, жестикулювали, відчайдушно намагаючись довести правдивість своїх слів та обізнаність у політиці держави.
— Вони таким чином відмивають ще більше грошей, напихаючи свої кишені!..
— Без цього неможливе вигідне співіснування з іншими країнами!..
— Шкуродери кляті, управи на них немає!..
— За грати їх усіх, та й край!...
І коли на мить в автобусі стало тихо, оскільки збуджені люди вирішили хоч трішки перевести подих, тишу порушив голос. Це був новий голос, який не брав участі у гарячих суперечках. Голос належав студенту: вже не дитині, але ще не дорослому. Він почав говорити.
— Люди! Мені не байдуже все те, про що ви тільки що говорили. І мене також болить душа за майбутнє нашої держави, за добробут та щастя громадян. Підвищення цін на хліб — ще один підступний крок з боку влади, ще один ніж у спину власного народу. Але що ми можемо вдіяти? Організувати повстання й поставити на чолі держави тих, хто дійсно дбатиме про інтереси народу, — ми уже не вміємо. Шляхом переговорів та дипломатії переконати урядовців відмінити рішення — ми ще не навчилися.
Проте вихід є, він існує. Для вирішення цього, й не тільки цього, питання потрібна загальна єдність, згуртованість та сила народу. Разом ми переможемо й збудуємо краще майбутнє. Лише усі разом ми здатні досягти поставленої мети...
Студент перевів подих й важко зітхнув:
— Але існує одне велике «але»: ми не єдині, не згуртовані, не сильні, ми розрізнені, розділені та слабкі. І доки це буде тривати, доти й не знатимемо щастя та радості на землі своїй. Мені не байдужа доля Батьківщини. Дуже шкода, що не всі такі. Але мені не байдуже!..
Мовчанка та гуркіт мотора продовжили його мову.
Сашко Небайдужий

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.