Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Шпигунська гра Москви [Випуск № 1213]

Минуло понад вісім тижнів після того, як новий уряд України і проросійські сепаратисти зі Сходу України домовилися про припинення вогню, але війна триває й далі. Її ведуть гарматами та ракетами у зоні конфлікту, і попередженнями та санкціями за столом переговорів. Але майже непомітним є третій вимір, у якому також триває війна: розвідка. На цьому фронті і Україна, і Захід щосили намагаються зрівноважити величезну перевагу Росії.
Для нових київських лідерів, що досі намагаються навести лад у своїй країні після того, як народні протести скинули проросійський уряд президента Віктора Януковича, вирішальне значення має точна і надійна інформація про бойовиків на сході країни. Але отримати розвідувальні дані про цілі, наміри й можливості бойовиків - не кажучи вже про цілі, наміри та можливості російського уряду, який їх підтримує - майже неможливо. Намагаючись відреагувати на ініціативи Росії і бойовиків, як військові, так і політичні, Київ часто має лише слабке уявлення про те, чи є вони серйозними ходами, чи такими, що навмисно вводять в оману, і в якому кінцевому результаті вони зацікавлені. Навіть дані про чисельність бойовиків та кількість зброї, яку вони отримали з Росії, є часто не більше ніж слабкими припущеннями. Тим часом, Москва має значну перевагу над Києвом у сфері розвідки - українські структури зв'язку та оперативного управління наскрізь пронизані російськими агентами - і використовує цю перевагу для подальшої зміни ситуації на свою користь.
Час працює проти України. Щоб переломити небезпечну для себе ситуацію, Київ має не лише посилити свою розвідувальну та контррозвідувальну діяльність, але й зробити це, одночасно реформуючи український апарат безпеки. Покладатися на допомогу Заходу тут замало: Заходу теж бракує надійних джерел інформації у Східній Україні і він програє там Росії, яка добре попередньо підготувалася. Безперервні політичні зміни в Україні і парламентські вибори, що відбулися наприкінці жовтня, дають українському уряду вікно можливостей для того, щоб повернути собі контроль над цим ключовим інструментом політики безпеки. В іншому разі, довіру до української влади та суверенітет самої України і далі ставитимуть під сумнів.
Чотири чинники дали Росії фору у нинішній війні розвідок. По-перше, Росія вже давно готувалася до того типу конфлікту, що зараз триває в Україні - того, який поєднує у собі шпигунство з вогневою силою, економічним тиском, інформаційною війною і політичним маневруванням. Російські розвідувальні служби використовують усі ці інструменти без зайвих зусиль - цю навичку вони успадкували від своїх радянських попередниць і вдосконалили її відповідно до вимог сучасного світу, у якому для впливу важливі як економічні важелі, здатність розповісти свою версію подій, так і реальний стан справ. Показово, що навіть керівник генштабу ЗС РФ, генерал Валерій Герасімов, визнав торік, що "невійськові засоби" стали незамінними для Росії, і вони іноді навіть перевершують за своєю важливістю традиційну вогневу силу.
По-друге, російські розвідувальні служби протягом десятиліть впевнено зберігали свою присутність в Україні - переважно завдяки радянським кореням українського апарату безпеки, адже за СРСР він був просто місцевим відділенням КГБ. Російськими агентами, що найчастіше працюють на Федеральну службу безпеки (ФСБ) РФ, наступницю КГБ, пронизані українська міліція та розвідувальні служби. У рядах української армії є прихильники Росії та російські агенти, багато з яких працює на ГРУ, орган військової розвідки Росії, що повертає собі зараз вплив. ГРУ має у своєму розпорядженні безліч інструментів (від шпигунів на важливих посадах до засобів перехоплення повідомлень), завдяки яким виконує завдання, що полягають у визначенні місць розміщення українських військових підрозділів, розкритті їхніх планів і проведенні проти них операцій силами бойовиків. Служба зовнішньої розвідки РФ і Міністерство внутрішніх справ РФ так само збудували власні мережі інформаторів в Україні. Зокрема, давні і тісні відносини МВД Росії з МВС України полегшили першому завдання з визначення українських колег, схильних до співпраці з ФСБ.  
По-третє, російські розвідувальні служби зберігають значну присутність - як відкриту, так і приховану - біля українського кордону. Вони повною мірою скористалися тим вільним потоком людей між двома країнами, який Україна поки що не в стані зупинити. Наприклад, є свідчення, що російські розвідувальні служби опитують українських біженців, які перетинають кордон з Росією, під приводом збору даних про воєнні злочини. Ті, кого опитують, можуть надавати росіянам цінну інформацію про українські урядові сили, що ведуть бої з бойовиками - про місця їхніх таборів, а також методи, які вони використовують.
І, нарешті, Москва мала "перевагу першого ходу" від моменту початку конфлікту. Неперевершені можливості її розвідувальних служб означають, що вона може дозволити собі не обмежуватися певними варіантами дій, змінюючи щотижня свою стратегію і цілі. Єдиною очевидною метою Москви є перешкодити Києву перемогти бойовиків, і з цим завданням вона впоралася досить успішно.
Відповідь Києва на виклик з боку Москви була надзвичайно повільною. Уряд не міг довіряти власним Збройним силам, міліції та спецслужбам, слушно підозрюючи їх у тому, що вони пронизані агентами Москви. Українські урядовці, ймовірно, завищували фактичну міру їхньої інфільтрації російськими агентами, але відсутність впевненості у власних регулярних силах змусила їх на ранній стадії військової кампанії покладатися більше на добровольчі воєнізовані формування громадян. Той факт, що частина цих добровольців мала антиросійські, ультраправі погляди, лише розпалив конфлікт.
Київ відтоді працює над очищенням лав регулярних сил, але йому важко дається ця справа. Як не дивно, найслабшою ланкою є Служба безпеки України - та сама організація, що має за завдання полювати за "кротами" іноземних розвідок та підтримувати кампанію проти сепаратистів на сході країни. На початок цього року, за даними одного українського експерта з питань національної безпеки, до 30% співробітників СБУ, можливо, були російськими агентами. За режиму Януковича, інфільтрація росіян у структури СБУ була таємницею полішинеля. Колишній заступник голови цієї служби, наприклад, визнав, що у 2010 році в СБУ були не лише російські агенти, але й що сама організація мала домовленість з ФСБ (у формі протоколу про співробітництво 2010 року), яка дозволяла Москві вербувати агентів в українському уряді. У грудні 2013 року команда з 30 співробітників ФСБ брала участь у навчаннях СБУ і зустрічалася з головою цієї служби, який у лютому 2014 року втік до Росії разом з двома колишніми заступниками і двома колишніми керівниками департаментів.
Новий голова СБУ Валентин Наливайченко успадкував спецслужбу, співробітникам якої не можна було довіряти і таємниці якої вже були розкрадені. У кількох останніх інтерв'ю він розповів, що перед втечею Януковича російські агенти знищили сховища української спецслужби - "файли, архіви, все, що є основою для професійної розвідувальної служби". Відтоді, в СБУ величезна плинність кадрів, оскільки нові лідери поспішили замінити старих співробітників лояльною молоддю. І звільнення ще точно триватимуть. У середині жовтня в Україні набув чинності новий закон, спрямований на відсіювання з усіх рівнів влади, включно з апаратом безпеки, залишків радянської епохи. За словами Наливайченка, близько 20% співробітників СБУ або працювали у КДБ, або вчилися у його навчальних закладах.
Ця чистка має важкі наслідки для загального рівня досвіду і професіоналізму в СБУ. Один з американських розвідників сказав мені: "Деякі з цих новачків є ще дітьми. Вони добре загартовуватимуться, але зараз їм доводиться виконувати роботу, до якої вони насправді не готові або не мають достатнього досвіду". На те, щоб цілком відбудувати СБУ, як надійну спецслужбу, можуть піти місяці або навіть роки. Неминучим буде марнування талантів і досвіду, адже не кожен колишній учень школи КГБ у підсумку став російським кротом. І серед тих офіцерів, що залишаться, деякі, хоч вони й видаються бездоганно лояльними та не мають ніяких зв'язків з Москвою, все одно можуть не встояти перед підкупом чи шантажем з боку росіян. Хоча й контроль Росії над СБУ послабшав, відколи до влади прийшов новий уряд, він, безперечно, не зник.

Марк Ґалеотті - професор міжнародної політики у Школі професійної освіти Міського університету Нью-Йорка

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.