Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Реквієм по шарашці [Випуск № 1210]

Нещодавно в Давосі пролунало з гордістю, що майже всі члени нинішнього українського уряду, на відміну від попереднього, володіють англійською мовою (за винятком, здається, двох). Шкода, що не з’ясували, скільки з них мають наукові ступені. Бо минулий уряд складався із самих лише кандидатів та докторів різних наук. Згадаймо: Микола Янович Азаров – доктор геології, Олександр Клименко, Сергій Арбузов та Валерій Хорошковський – кандидати економічних наук, Олена Лукаш – юридичних, Віталій Захарченко – кандидат із державного управління (виявляється, існує така наука), Раїса Богатирьова – доктор медицини, а Дмитро Табачник, певна річ, історії. Одним із пунктів стандартного набору досягнень людини при владі в часи «проффесора» Януковича поряд із маєтком, машиною, кишеньковими бізнесами та відпочинком у Флориді стала наявність кандидатських чи навіть докторських «корочок». Порівняно з іншими це задоволення було не надто обтяжливим: ціни на написання епохальної праці починалися від 14 тис. грн, охочих стати науковими «неграми» не бракувало. Маразм регіональських еліт у цьому пункті відбивав жахливий стан, до якого докотилася вітчизняна наука. Впровадження болонського процесу, хоча його дружньо лають, розчистило деякі старі завали, однак лише деякі. А до того ж наробило нових. Надлишок понад усі розумні межі нових університетів – учорашніх технікумів і ПТУ, яким ще й дозволено мати власні атестаційні комісії, – тільки один прояв занепаду. Раз по раз лунають заклики поновити фінансування наукових установ, і тоді, мовляв, ми бодай наблизимося до недосяжно високого рівня радянських часів. Колись, на зорі свого президентства, Леонід Кучма необачно пообіцяв спрямовувати на науку 5% ВВП. Визнаймо, що в цьому немає жодного сенсу. Радянська наука, інтегральною частиною якої була українська, складалася з кількох сегментів: а) суспільні дисципліни, що підживлювали божевільну комуністичну ідеологію – суцільний фейк; б) фундаментальні природничі галузі, що їх підтримували задля годиться: суто іміджеві витрати, хоча не всі учасники процесу це усвідомлювали; в) технічні ділянки, які могли давати виробничий результат, головним чином в оборонній промисловості. Вони могли бути підпорядковані якимось міністерствам (так звана відомча наука) або Академії наук УРСР («академічна наука»; Україна – єдина радянська республіка, яка мала власну академію – пам’ятник гетьманові Скоропадському). Згадаймо найвідоміші, найбільш уславлені бренди АН УРСР: Інститут електрозварювання, Інститут надтвердих матеріалів, Інститут матеріалознавства, Інститут проблем міцності – це всепотужні науково-технічні центри (з наголосом на слові «технічні»), що мали успіх, бо академічна бюрократія була гнучкішою за відомчу, але скільки я колись наслухався скарг від простих розробників та директорів-академіків на тупу радянську систему, де нікому нічого не було потрібно! Ті гіганти існували завдяки «турботі партії», але більше завдяки завзяттю рядових «ітеерівців», яким забезпечували прожитковий мінімум, позбавляли будь-яких спокус (у країні вічного дефіциту гроші все одно не було на що витрачати, а за кордон пускали одиниці), натомість дозволяли займатися улюбленою справою. Нині вибір спокус неосяжний і не знімають кіно про божевільних фізиків із гітарами в розтягнених светрах, до того ж у радянських вишах за всієї їхньої антигуманності нікому не спадало на думку йти на іспит, вкладаючи в заліковку купюру. Іншими словами, щоб реставрувати радянську науку, довелося б відродити СРСР – із його «шарашками» (так за Сталіна називали секретні наукові заклади при таборах або в’язницях), «першими відділами» (підрозділи КГБ, що діяли в усіх радянських установах та на всіх підприємствах) і насамкінець Сталіним. Щоб створити нову українську науку на базі колишніх досягнень, доведеться – нікуди не дінешся – демонтувати систему, бо нинішня могла б ефективно існувати… тільки в імперії. І безжально просапати так звані університети з академіями, залишаючи ті, що бодай трохи витримують порівняння з іноземними. А ще сприяти навчанню талановитої молоді за кордоном, добре розуміючи, що частина її напевне там залишиться. І стимулювати появу гнучких лабораторій за ізраїльським або потужних корпорацій за південнокорейським зразком, спираючись більше не на пряму спадковість, а на усвідомлення факту, що якість місцевих мізків уже колись забезпечувала нетривіальні результати. Тоді справді не шкода 5% ВВП, подивимося, що вийде. Ну і, звісно, забути ідіотський табель про ранги. Стівен Гокінґ лише PhD (по-нашому – кандидат наук). А Стів Джобс не закінчив університет.
Юрій Макаров

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.