Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Все пробачено? [Випуск № 1207]

Теракти в тижневику Charlie Hebdo та в крамниці Hyper Cacher у Парижі висадили в повітря чимало стереотипів та автоматизмів буденного французького життя. «Ми змінилися!» – оптимістично заявляють французи, сподіваючись, що шок від убивства журналістів згуртував різнокультурне населення країни в політичну націю.
Змінюється світ, але в який бік? До розширення індивідуальних свобод у дусі пріоритетів Charlie Hebdo чи, навпаки, до обмеження приватності в інтересах колективної безпеки? До перезавантаження міжнародної політики відповідно до нових викликів чи до розшарування Європи на групи антагоністичних спільнот? «Я Шарлі» – гойдає вітер папірці над тротуарами, наче опале листя. «Я не Шарлі», – пишуть на кульках із вибухівкою, яку вилучає в різних місцях поліція, ті, хто солідаризується із загиблими терористами. За днем особливим прийшла нескінченність звичайних буденних днів.
«11 січня більшість французів мобілізувалися передовсім на захист суто французьких, засадничих цінностей: в ім’я принципів світської держави та цілковитої, необмеженої свободи в дусі Charlie Hebdo, – виклав своє бачення подій колишній радник президента Грузії Міхеїла Саакашвілі режисер-документаліст Рафаель Ґлюксманн. – Це, до речі, не завжди легко зрозуміти носіям інших цивілізаційних концепцій, навіть англосаксам. У них дещо відмінний погляд на свободу та її рамки».
На демонстрацію з ушанування жертв тероризму Рафаель прийшов із портретом загиблої російської журналістки Анни Політковської. «Додавши це фото до портретів французьких карикатуристів Шарба, Волінскі, Тінюса та Оноре, я в такий спосіб висловив протест проти перебування у кортежі російського міністра закордонних справ Сєрґєя Лаврова, – пояснив він. – Банер «Я Шарлі» дещо втрачає свій сенс, коли за ним крокують настільки очевидні вороги свободи слова».
Французька преса дуже скупо висвітлила зміст імпровізованих двосторонніх та інших переговорів, які відбулися паралельно з демонстрацією на підтримку свободи слова. Порошенко, скажімо, спілкувався за зачиненими дверима з Олландом і Меркель. Прес-служби мовчать. З того, що зустріч в Астані перенесено на кілька тижнів, можна судити, що сторони виявили неготовність до переговорів, які, бодай імовірно, могли б вийти на якісь нові домовленості.
Простіше з Лавровим. Ховаючись за спинами лідерів держав, мабуть, щоб не потрапити на офіційні фото й не ошелешити російських ворогів «Гейропи» наліпочкою «Я Шарлі», очільник російської дипломатії тишком просував кандидатуру Москви як «партнера в антитерористичній боротьбі» у команді того самого огидного Заходу.
Лаврова не так щоб усі гнали від себе з обуренням. Навіть, якщо західні розвідки працюють професійно, офіційний дискурс лідерів європейських країн щодо війни в Україні вже давно не піддавався оновленню. Повернення Росії до клубу «воїнів світла» не така вже ілюзорна перспектива. Боротися з тероризмом терористичними методами? Звичайно, абсурд. Але хіба в 2001-му, після терактів у США, Путіну не вдалося задурити мізки цілому західному світу? Тоді, щоправда, не було анексії Криму, але повним ходом ішла Друга чеченська війна.
Отже, все відносно. Миттєва солідарність, сплеск емоцій, співчуття і страх, надії та розпач... Усе змішалося і перетрусило схему звичних автоматизмів суспільства. Якою стане нова система противаг і стримувань? «Очевидний висновок із того, що сталося, – це усвідомлення, що демократію не можна завоювати раз і назавжди, – каже Рафаель Ґлюксманн. – Багато хто вважав її чимось природним. Насправді її треба відстоювати щодня, зокрема й у таких країнах, як Франція. Ми мусимо навчитися казати собі правду. Так, Франція має проблеми і зі зростанням популярності радикального ісламу, і з ксенофобією щодо мусульман у певних радикальних колах. Треба називати речі своїми іменами. Нині переломний момент. Що відвертішими будуть суспільні дебати, то менше шансів, що «Національний фронт» здобуде внаслідок терактів нових прихильників».
«Все пробачено!» – значиться на обкладинці Charlie Hebdo, що вийшов цього тижня трьохмільйонним накладом. На малюнку плаче Магомет. Він тримає в руках табличку «Я Шарлі». Провокативність без ненависті. Вірність собі. Життя без табу.
А тим часом у проблемних передмістях великих міст усе вельми неоднозначно. У містечку Шатору три ліцеїсти жорстоко побили 15-річного хлопця, який із серйозними травмами потрапив у лікарню лише за те, що написав у своєму Twitter: «Дві найвищі цінності республіки – світськість і толерантність». «Карикатуристи самі напитали собі лиха, – пояснили поліцейським свою поведінку нападники. – Вони не раз образили пророка, тож заслужили те, що отримали».
Що робити з такою монолітною ненавистю? Марін Ле Пен закликає до відновлення смертної кари та суттєвого збільшення фінансування спецслужб. «Якщо влада не знайде, як приборкати злочинність у бідних кварталах великих міст, на наступних президентських, навіть не ворухнувши пальцем, Марін гарантовано виходить до другого туру, – вважає соціолог Ерік Ґарсіа. – Ситуація об’єктивно працює на неї. Треба тільки не наробити зайвих рухів».
На входах до редакцій усіх великих паризьких медіа посилені патрулі поліції. Про всяк випадок. Аналогічних заходів безпеки вжито щодо мусульманських та іудейських шкіл і молитовних закладів. Градус тривоги впав, але зовсім не зник. «Я впевнена, це не кінець, – каже Мюрей, вчителька в одному з «проблемних» коледжів. – Провести хвилину мовчання в пам’ять про загиблих змогла лише з третьої спроби. Деякі учні свідомо саботували цей громадянський акт. Таке виховання вони дістали вдома, і це за день не виправити».
У той час, коли російська преса звинувачує США в організації паризьких терактів, а чимало українських колег висловлюють упевненість, що за подіями в Charlie Hebdo – рука Путіна, французькі слідчі станом на сьогодні не підтверджують співпраці єменської гілки «Аль-Каїди» з ФСБ Росії. «Не так щоб зовсім не можна було уявити подібну угоду, – вважають у МВС Франції. – Врешті, терористи нерідко дозволяють винаймати себе різним спецслужбам. Але такий зв’язок поки що не встановлений. А те, що не можна довести, не можна й стверджувати».
По щоці Магомета, на обкладинці Charlie Hebdo, збігає скупа чоловіча сльоза. Від безсилля? Зі співчуття? З відчаю? Не відпускає передчуття, що ця сльоза не остання. Але то вже буде інший день.
 Алла Лазарева

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.