Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Анастасія ДМИТРУК: "Бог послав українцям на Майдан віру" [Випуск № 1207]

Вірш Насті Дмитрук «Никогда мы не будем братьями» за останні два місяці прочитали на різних сайтах в Інтернеті більш як два мільйони користувачів. Ще понад два мільйони прослухали-подивилися кліп на пісню, яку написав на ці слова литовський музикант Віргіс Пупшис і виконав разом зі своїми земляками Яронімасом Мілюсом, Кестутісом Невулісом і Гінтаутасом Літінскасом з Клайпедського музичного театру. Десятки тисяч коментарів, зо два десятки тільки віршованих відповідей від громадян Російської Федерації, жителів Криму й Донбасу. Дуже різних — від написаних на, м’яко кажучи, глибоко аматорському рівні до створених професійними поетами й композиторами. Її слова зі злобою й іронією цитують і намагаються спростувати у своїх статтях провідні російські політологи й аналітики… Саме тому Анастасія Дмитрук є сьогодні нашою співрозмовницею.
— Насте, якою мовою будемо спілкуватися? Адже ваш "найголовніший" на сьогодні вірш написано російською. 
— Давайте українською.  Вірші пишу і російською, і українською. Наприклад, один з останніх віршів — "Небесна сотня" — написала українською. Справді, до останнього часу я більше розмовляла російською. Але тепер намагаюся обмежити місце цієї мови у своєму житті.
— Чому?
— Зараз вона у моєму сприйнятті — насамперед мова окупантів, які намагаються знищити мою країну. Я вирішила, що зі своїми майбутніми дітьми спілкуватимуся тільки українською. Ну, може, вчитиму їх іще англійської. Бо ця мова справді відчиняє двері в широкий світ. А наразі ми на роботі розмовляємо, вирішуємо робочі питання тільки українською. Принаймні я того дотримуюся.
— На російських сайтах вас називають "бендерівкою", "галичанкою". Ви справді із Західної України?
— Я народилася в славному місті Ніжині на Чернігівщині. Місті, де величезна кількість церков. З 12 років живу в Києві, навчалася тут у гімназії, потім у Фізико-технічному інституті Київської політехніки. Нещодавно отримала ступінь спеціаліста з інформаційної безпеки.
— А навіщо вам, саме вам, Майдан? Писали б собі і далі любовну лірику, як перед тим…
— Майдан дуже багато змінив у людях. На ньому відбулася кристалізація нашої нації. Бог послав українцям на Майдан віру. А якщо ти віриш, віриш у себе, віриш у свою націю, тебе вже ніщо не спинить. Віра вбиває страх. Той, хто пройшов через Майдан, уже нічого не боїться.
Я завжди почувалася на Майдані як у рідному домі. Десятки, а то й сотні тисяч людей — і всі свої, всі до болю рідні… Знайшла на Майдані багато нових друзів. Зокрема чудових хлопців-студентів зі Львова.
— Майдан переміг, хоча боротьба триває досі, і що буде з нашою державою за місяць — достеменно спрогнозувати не може, мабуть, ніхто у цілому світі. То як нам реалізувати, втілити в життя той величезний позитивний потенціал, який ми здобули на Майдані?
—Усе залежить від кожного з нас. Починати треба з себе. Треба контролювати політиків, змушувати їх розбудовувати ту державу, те життя, якого ми прагнемо. Хоча я політикам не вірю у принципі. В усіх політиків гниють кістки. Навіть ті, кого привів до влади Майдан, уже часом поводяться не так, як мали б. Один з лідерів Автомайдану постійно ставить свій джип у заборонених місцях, хоча саме проти такого ми й боролися. Дехто з міністрів їздить з кортежем, хоча їх не повинно бути в принципі. Але ми їх поставимо на місце. Ми, люди, все повинні зробити самі.
— Ви зі своїми віршами стали справжньою зіркою Інтернету. Ваші жорсткі слова про докорінну ментальну відмінність між українцями й росіянами стали потужним ударом по самій концепції "русского мира" і викликали шквал негативних коментарів з боку росіян і деяких наших проросійських земляків. Принаймні половина з тих тисяч коментарів містить нецензурну лексику, ще відсотків 45 — зверхність, образи й абсолютне неприйняття. Те, що ви не вважаєте росіян братами віднині і навіки, цілком зрозуміло з ваших віршів. А раніше, рік чи два тому, ви на цю ситуацію дивилися по-іншому?
— Принципово нічого не змінилося. Скільки себе пам'ятаю, ніколи не розуміла, що це взагалі означає — "братні народи"? Те, що наші мови споріднені? А тоді словаки, наприклад, — брати нам чи ні? Те, що ми тривалий час жили в одній державі з росіянами — спершу в Російській імперії, а потім у СРСР? То не так уже й добре тоді велося українцям. Мусимо розбудовувати власну цивілізовану державу за європейськими стандартами.
Стосовно ж лайок, злоби й агресії, що їх аж випромінює чимало російських відгуків на мої вірші, то я намагаюся не брати їх близько до серця. Переглядаю, звичайно, але все те перечитати неможливо. Та, мабуть, і не треба. Відчуваю до росіян жалість. Вони ще раз підтвердили мою думку, що більшість із них "незрячі". Проте кілька росіян підтримали мене, ми навіть подружилися, листуємося в Інтернеті.
— А віршовані й пісенні відповіді?
— Більшість з них на тому ж рівні, що й прозові. Найоблуднішою видається відповідь російського поета Леоніда Корнілова. На відміну від більшості "критиків", він мене не лає, "ласкаво" називає "україночкою", обіцяє "прикрити" мене "своїми грудьми простріленими". Від кого, від чого? Ґвалтівник, який вдерся в мій дім, збирається "захистити" мене від мого власного вибору, позбавити права самій обирати свою долю, перекрити шлях до кращого життя, силою, примусом затягнути мене і мою країну в авторитарне болото. Ну чому він і такі, як він, вирішили, що краще за нас знають, чого ми потребуємо?
Олекса Підлуцький

У суботу, 24 січня, о 16 год в приміщенні Рівнеської обласної наукової бібліотеки відбудеться вечір поезії Анастасії Дмитрук

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.