Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Щоб не забалакати реформи [Випуск № 1201]

З часу дня проведення парламентських виборів в Україні пройшло вже більше місяця. На жаль, народні обранці за цей час спромоглися лише виписати основні програмові засади коаліаційної угоди, створити коаліцію „Європейський вибір” у складі 306 депутатів та сформувати уряд реформаторів. Погодьтеся, надто мало в умовах війни.   У результаті тридцятиденної коаліціяди, спікеріади і прем'єріади ми отримали змішану модель управління потоками, а заодно й державою: Петро Порошенко не зважився одержати все, а також не зміг піти на чітке сепарування зон відповідальності. Яценюк не ризикнув зробити крок убік, але й не захотів узяти на себе всю відповідальність за економіку, віддавши президентові в руки оборонку та боротьбу з корупцією.
У щиру довіру Президента до Прем’єра і навпаки не вірить ніхто. Але вони вдають, що вона є. Можливо, перші паростки довіри з’являться вже найближчим часом в ході спільної роботи. А це в умовах зовнішньої агресії все ж таки значущий дисциплінуючий момент. Крім того, наявний і чинник підпирання знизу. Багато хто ставиться до Коаліційної угоди, принаймні її смислової частини, як до потьомкінського будиночка, за яким приховане справжнє бажання важковаговиків: правити, контролювати й конвертувати. Насправді, попри всю еклектичність 70-сторінкового документа, його існування вселяє оптимізм. Не тому, що хтось його педантично виконуватиме, а тому, що окремі з депутатів, котрі доклалися до його написання, щиро вірять — так буде. І, сподіваюся, не залишать у спокої колег із фракції, колег із коаліції, колег із уряду. Зараз таких збурювачів спокою багато.
Ще потрібно розібратися, навчитися читати закони, бачити пастки і шпарини, обчислювати корупційні ризики та механізми їх забезпечення. Треба зрозуміти, що законом про зняття депутатської недоторканності або про державне фінансування партій усіх проблем не вирішити. Адже перед країною стоять архіважливі й архіважкі завдання. Загроза зникнення держави — не міф і не маячня. І, як завжди, головна небезпека — всередині країни.
Знати, вичищати, пропонувати, вимагати, добиватися — ось завдання молодої опозиції, що неминуче сформується в надрах кон'юнктурної трисотенної більшості, до складу якої входять кілька десятків людей, лояльних до Фірташа і Коломойського; півтори сотні бізнесменів від схем і бюджету. Молоді хлопці й дівчата — поки що єдина гребля між нинішньою загрозливою ситуацією та хаосом... ні, не третього Майдану, а кривавого бунту, який не розбиратиме ні прапорів, ні біографій, а тільки прагнутиме реалізувати соціальну справедливість у вигляді помсти та різкого скорочення розриву між багатими і бідними. Видовища — це добре, але коли вимкнений телевізор — потрібен хліб.
А ще потрібна надія. У мене вона є. І вона базується на якісних змінах українського суспільства, яке не лише готове до самопожертви, але й бере на себе невдячну роль конструктивної опозиції до влади, головна функція якої тотальний контроль за її діями. Що я пропоную? У кожному населеному пункті нашої області з активних людей створити осередки контролю за діями влади на місцях і через газету „Волинь”, яка має стати модератором ідей і пропозицій, повідомляти громадськість про успіхи чи бездіяльність чиновників, вчинені ними незаконні дії, про ступінь виконання реформаторських кроків парламенту і уряду . Таким чином ми з вами разом не дамо забалакати реформи.
А для початку передплатіть газету „Волинь” собі, своїм батькам, дітям - і хоча б спробуйте загітувати ще трьох чоловік на річну передплату. Повірте, зробите хорошу справу і ще трішечки наблизите нашу Україну до Європи. Бо саме вільна, не заангажована преса є свідченням справжньої європейськості і лакмусовим папірцем успішності країни. Збудуємо разом нову Україну – вільну державу без москальського окупанта, де не має місця корупції, несправедливості і бідності!
...У мене є одне тестове запитання, яке заганяє в глухий кут непідготовлену аудиторію: скільки міст у нас історично мали Магдебурзьке право? Зазвичай несміливо кажуть: два, три, п’ять… Так от, виявляється, 228. Ще раз: двісті двадцять вісім міст і містечок на території сучасної України колись мали систему міського самоврядування європейського зразка! Ми до XVIII століття постійно жили в умовах правової держави, де працювали спершу Руська правда, потім Литовські статути. У сенсі громадсько-політичному наш народ довгий час перебував на досить прогресивній стадії розвитку порівняно з іншими європейцями. Не слід ідеалізувати минуле, але варто прислухатися до себе й шукати у власній спадщині ті чутливі точки, які допомагають відродитися в новій якості модерній політичній нації. Майдан висвітив їх стихійно, тепер треба усвідомити це відкриття.

Сергій Степанишин


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.